Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
История одного анекдота
Знойное утро. Несмолкающий гвалт и толкотня знаменитого одесского "Привоза". Глаза разбегаются от пестрого богатства зелени, овощей и фруктов! Возле отборных, сияющих янтарем на солнце, оранжевых помидоров торгуются по-одесски:
-Ше Ви хотите иметь за эту мелочевку?
-Двадцать гривнов!
-Ше, за стакан?
Абраша, худощавый мужчина лет пятидесяти, не отвлекается на всякие мелочи. Он важно шествует, по ответственному поручению жены, в рыбные ряды, где его встречает и обволакивает головокружительный запах моря, водорослей, свежей рыбы.
Везде бесчисленные связки сушеных бычков. В ведрах устрашающе шевелят клешнями крабы, краснеют и розовеют кучи вареных раков и креветок, пряно пахнут сереб-ристые кильки домашнего посола, не оторвать глаз от великолепной, перламутровой кефали! Чего здесь только нет!
Но сперва, Абраша битые полчаса выбирает… продавщицу, пока наконец, найдя по своему вкусу, надолго застывает, любуясь дебелой молодицей, с первого взгляда поразившей его воображение.
На шикарных бедрах буквально трещат розовые шорты, яично-желтую футболку распирают необъятные груди, белоснежное лицо, с плутоватыми черными глазками и сочным алым ртом, голову венчает зеленая бейсболка.
Все это великолепие подпирают, словно две мощные, мраморные колонны, белоснежные полные ноги. Следует сказать, что белая кожа летом – предмет особой гордости южных женщин.
Налюбовавшись вдоволь, Абраша начинает тщательно выбирать рыбу, заглядывая ей в глаза и под жабры, близоруко наклоняясь к самому лотку.
Рыба панически бъет хвостами, отчего на породистом носу Абраши уже потешно поблескивает крупная чешуя.
Продавщица медленно закипает. Белоснежное лицо ее багровеет. Наконец, не выдержав, кричит визгливым голосом:
- И ше Ви* суете свой шнобиль прамо у мой товар?
Ви таки распугаете мне усю рибу! Она уже у шоке!
Абраша вытирает вспотевшую лысину платком, не первой свежести, приглаживает кудрявые, седеющие пейсы и убийственно спокойно спрашивает:
- Дико извиняюсь, мадам, а ше, ета риба у Вас без запаха?
Продавщица "взрывается":
-Антересный Ви чудак! Видите, ше она таки живая?
Но Абрашу не так легко вывести из равновесия.
Он еще некоторое время любуется разъяренной фурией и спокойно заявляет:
- Таки слишу! Но моя Сара тоже живая! А Ви би ее понюхали!
Продавщица не выдерживает марку и раскатисто хохочет, запрокинув голову и обнажая два ряда прекрасных, слегка желтоватых, зубов!
- Ох! Перестаньте сказать! Шоб Ви так жили!- с трудом выкрикивает она. При этом все ее прелести так соблазнительно сотрясаются, что Абраша скромно отводит глаза.
Вот так и рождается один из неподражаемых одесских анекдотов.
Примечание автора:
• В одесском разговорном языке напрочь отсутствует буква «Ы»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История одного анекдота
Знойное утро. Несмолкающий гвалт и толкотня знаменитого одесского "Привоза". Глаза разбегаются от пестрого богатства зелени, овощей и фруктов! Возле отборных, сияющих янтарем на солнце, оранжевых помидоров торгуются по-одесски:-Ше Ви хотите иметь за эту мелочевку?
-Двадцать гривнов!
-Ше, за стакан?
Абраша, худощавый мужчина лет пятидесяти, не отвлекается на всякие мелочи. Он важно шествует, по ответственному поручению жены, в рыбные ряды, где его встречает и обволакивает головокружительный запах моря, водорослей, свежей рыбы.
Везде бесчисленные связки сушеных бычков. В ведрах устрашающе шевелят клешнями крабы, краснеют и розовеют кучи вареных раков и креветок, пряно пахнут сереб-ристые кильки домашнего посола, не оторвать глаз от великолепной, перламутровой кефали! Чего здесь только нет!
Но сперва, Абраша битые полчаса выбирает… продавщицу, пока наконец, найдя по своему вкусу, надолго застывает, любуясь дебелой молодицей, с первого взгляда поразившей его воображение.
На шикарных бедрах буквально трещат розовые шорты, яично-желтую футболку распирают необъятные груди, белоснежное лицо, с плутоватыми черными глазками и сочным алым ртом, голову венчает зеленая бейсболка.
Все это великолепие подпирают, словно две мощные, мраморные колонны, белоснежные полные ноги. Следует сказать, что белая кожа летом – предмет особой гордости южных женщин.
Налюбовавшись вдоволь, Абраша начинает тщательно выбирать рыбу, заглядывая ей в глаза и под жабры, близоруко наклоняясь к самому лотку.
Рыба панически бъет хвостами, отчего на породистом носу Абраши уже потешно поблескивает крупная чешуя.
Продавщица медленно закипает. Белоснежное лицо ее багровеет. Наконец, не выдержав, кричит визгливым голосом:
- И ше Ви* суете свой шнобиль прамо у мой товар?
Ви таки распугаете мне усю рибу! Она уже у шоке!
Абраша вытирает вспотевшую лысину платком, не первой свежести, приглаживает кудрявые, седеющие пейсы и убийственно спокойно спрашивает:
- Дико извиняюсь, мадам, а ше, ета риба у Вас без запаха?
Продавщица "взрывается":
-Антересный Ви чудак! Видите, ше она таки живая?
Но Абрашу не так легко вывести из равновесия.
Он еще некоторое время любуется разъяренной фурией и спокойно заявляет:
- Таки слишу! Но моя Сара тоже живая! А Ви би ее понюхали!
Продавщица не выдерживает марку и раскатисто хохочет, запрокинув голову и обнажая два ряда прекрасных, слегка желтоватых, зубов!
- Ох! Перестаньте сказать! Шоб Ви так жили!- с трудом выкрикивает она. При этом все ее прелести так соблазнительно сотрясаются, что Абраша скромно отводит глаза.
Вот так и рождается один из неподражаемых одесских анекдотов.
Примечание автора:
• В одесском разговорном языке напрочь отсутствует буква «Ы»
Расслабьтесь и посмейтесь на здоровье!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
