ПІСНЯ СЕРА РІЧАРДА (1066 Р.)

В похід я з Герцогом подався;
Коли в бою смерть обмине,
Маєток взяти сподівався,--
Та Англія взяла мене!

Знав лиш коня й меча -- в гордині
Вважав: це славою сяйне;
Й співаю іншу пісню нині,
Бо Англія взяла мене!

Мій батько тугу й біль відчує,
Та сум одразу ж прожене,
Згадавши юність, як почує,
Що Англія взяла мене!

Тужить не буде й моя мати,
Що часто й батьком помикне --
Чи ж їй дівочих чар не знати:
Що ж, Англія взяла мене!

Мій брат, веселий паж в Руані,
Напевне, жалісно зітхне,
Та горювать він все ж не стане,
Що Англія взяла мене!

Й моя сестричка біль забуде,
Бо в юності й сама збагне:
Тим дням повернення не буде,
Як Англія взяла мене!

Із друзів, хто був поруч в битві,
Можливо, хтось і дорікне;
Та ми за різним вже в гонитві,
Як Англія взяла мене!

Барони, рицарі, вельможі,
Князі: всі, хто мене кляне,
Послухайте -- й гнів зникне, може:
Вже Англія взяла мене!

Бунтуєм чи терпіти згодні --
Речей двох кожен не мине:
Любов і Смерть невідворотні;
Й ось -- перша з них взяла мене!

ПОКЛИК

Я -- їхній край батьківський;
Чесноти всі -- в мені,
Й дітей своїх покличу
В урочні їхні дні.

Під їх ногами в травах
Моєї спів струни;
Прийдуть, немов чужинці,
Залишаться -- як сини.

В шептання віт над ними
Дерев крон вікових
Вплітаю заклинання
Припасти до ніг моїх.

Вечірнього диму запах,
Печаль нічного дощу --
Їх чар ввійшов їм в душу,
Про себе ним звіщу.

Й що тисячі літ існую,
Збагнуть нарешті й самі;
Й наповню знанням серця їх,
Очі ж наллю слізьми.