Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
2026.03.31
16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Галерний раб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Галерний раб
Гарною була галера -- в неї румпель різьблений,
Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
В ноги нам ланцюг врізався; задихались, як гребли, --
Та галери інші з нею вже зрівнятись не могли.
Ми бавовну доставляли, злитки золота й текстиль,
Й негрів для работоргівлі, подолавши сотні миль.
Піна хвиль позаду біла, а внизу акули чорні,
Як галеру розганяли руки в мозолях проворні.
Мов худобу, нас тримали -- але все ж ми в час гульби
Брали в бійках і в любові все -- й не відали журби:
Передсмертні хрипи інших нам завадить не могли
Й ми блаженством упивались з тим же шалом, що й гребли.
Наші діти й жінки поряд теж трудились тут, в пітьмі,
Й мерли -- і, окови знявши, кидали за борт їх ми;
Кидали ми їх акулам -- й так галера швидко йшла,
Що журитись не встигали -- заздрість лиш до них була.
Та -- підтвердять побратими -- де б людей таких ще стрів,
Що хоч слуги своїх весел, все ж володарі морів?!
Й ми на весла налягали, щоб із курсу не знесло:
Чоловік, Бог, чорт чи жінка -- що злякати б нас могло?
Шторм? -- Батьки ж із ним змагались -- і за них не слабші ми:
Й плавала в морях галера, всі долаючи шторми.
Дня жара й задуха ночі, смерть, скорбота? -- Ні ж бо, -- з вас
Глузували б навіть діти наші, май для цього час.
Та сьогодні -- все: для інших місце я звільнив своє;
Залишилось там на лавці, де сидів, ім'я моє.
Вільний я зріть побратимів молоді завзяття й спіх,
Що, крім весел, вже від всього доля теж звільнила їх.
На плечі тавро у мене, на ногах кайданів слід;
Від нагайки рубці й шрами -- й не позбудусь вже цих міт;
Вже мої сльозяться очі, блиск їх сонячний сліпить --
Це за службу мою плата. Й згоден я її терпіть!
І нехай навкруг пліткують, що всіх нас нещастя жде;
Що галеру вал накриє, який з Півночі іде;
Й негри бунт здіймуть, влаштують тут криваву карусель;
Й рульовому з переляку не уникнуть уже скель.
Все ж тривогу не здіймайте, геть сигнальні прапорці --
Й так прийдуть нам на підмогу з вод минулих літ гребці;
Й лавку, що їх оскопила, віднайдуть, забувши страх;
Й прикують себе до неї, й там помруть з веслом в руках.
Сильних, немічних, вигнанців, калік, старців, юнаків --
Вілли, хижки, богадільні своїх вишлють вояків.
Й палуба в вогні -- між нею й пеклом вже нема межі;
В тих же, хто там хазяйнує, стиснуті в зубах ножі...
Щоб живим буть ще в ту пору -- в долі б це лиш попросив:
Хай би бився хто молодший -- а за весла б я вже сів.
І тепер, як мук позбувся, гордий все ж я, що служив:
Стільки літ з Чоловіками поряд я трудивсь і жив!
Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
В ноги нам ланцюг врізався; задихались, як гребли, --
Та галери інші з нею вже зрівнятись не могли.
Ми бавовну доставляли, злитки золота й текстиль,
Й негрів для работоргівлі, подолавши сотні миль.
Піна хвиль позаду біла, а внизу акули чорні,
Як галеру розганяли руки в мозолях проворні.
Мов худобу, нас тримали -- але все ж ми в час гульби
Брали в бійках і в любові все -- й не відали журби:
Передсмертні хрипи інших нам завадить не могли
Й ми блаженством упивались з тим же шалом, що й гребли.
Наші діти й жінки поряд теж трудились тут, в пітьмі,
Й мерли -- і, окови знявши, кидали за борт їх ми;
Кидали ми їх акулам -- й так галера швидко йшла,
Що журитись не встигали -- заздрість лиш до них була.
Та -- підтвердять побратими -- де б людей таких ще стрів,
Що хоч слуги своїх весел, все ж володарі морів?!
Й ми на весла налягали, щоб із курсу не знесло:
Чоловік, Бог, чорт чи жінка -- що злякати б нас могло?
Шторм? -- Батьки ж із ним змагались -- і за них не слабші ми:
Й плавала в морях галера, всі долаючи шторми.
Дня жара й задуха ночі, смерть, скорбота? -- Ні ж бо, -- з вас
Глузували б навіть діти наші, май для цього час.
Та сьогодні -- все: для інших місце я звільнив своє;
Залишилось там на лавці, де сидів, ім'я моє.
Вільний я зріть побратимів молоді завзяття й спіх,
Що, крім весел, вже від всього доля теж звільнила їх.
На плечі тавро у мене, на ногах кайданів слід;
Від нагайки рубці й шрами -- й не позбудусь вже цих міт;
Вже мої сльозяться очі, блиск їх сонячний сліпить --
Це за службу мою плата. Й згоден я її терпіть!
І нехай навкруг пліткують, що всіх нас нещастя жде;
Що галеру вал накриє, який з Півночі іде;
Й негри бунт здіймуть, влаштують тут криваву карусель;
Й рульовому з переляку не уникнуть уже скель.
Все ж тривогу не здіймайте, геть сигнальні прапорці --
Й так прийдуть нам на підмогу з вод минулих літ гребці;
Й лавку, що їх оскопила, віднайдуть, забувши страх;
Й прикують себе до неї, й там помруть з веслом в руках.
Сильних, немічних, вигнанців, калік, старців, юнаків --
Вілли, хижки, богадільні своїх вишлють вояків.
Й палуба в вогні -- між нею й пеклом вже нема межі;
В тих же, хто там хазяйнує, стиснуті в зубах ножі...
Щоб живим буть ще в ту пору -- в долі б це лиш попросив:
Хай би бився хто молодший -- а за весла б я вже сів.
І тепер, як мук позбувся, гордий все ж я, що служив:
Стільки літ з Чоловіками поряд я трудивсь і жив!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
