Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Галерний раб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Галерний раб
Гарною була галера -- в неї румпель різьблений,
Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
В ноги нам ланцюг врізався; задихались, як гребли, --
Та галери інші з нею вже зрівнятись не могли.
Ми бавовну доставляли, злитки золота й текстиль,
Й негрів для работоргівлі, подолавши сотні миль.
Піна хвиль позаду біла, а внизу акули чорні,
Як галеру розганяли руки в мозолях проворні.
Мов худобу, нас тримали -- але все ж ми в час гульби
Брали в бійках і в любові все -- й не відали журби:
Передсмертні хрипи інших нам завадить не могли
Й ми блаженством упивались з тим же шалом, що й гребли.
Наші діти й жінки поряд теж трудились тут, в пітьмі,
Й мерли -- і, окови знявши, кидали за борт їх ми;
Кидали ми їх акулам -- й так галера швидко йшла,
Що журитись не встигали -- заздрість лиш до них була.
Та -- підтвердять побратими -- де б людей таких ще стрів,
Що хоч слуги своїх весел, все ж володарі морів?!
Й ми на весла налягали, щоб із курсу не знесло:
Чоловік, Бог, чорт чи жінка -- що злякати б нас могло?
Шторм? -- Батьки ж із ним змагались -- і за них не слабші ми:
Й плавала в морях галера, всі долаючи шторми.
Дня жара й задуха ночі, смерть, скорбота? -- Ні ж бо, -- з вас
Глузували б навіть діти наші, май для цього час.
Та сьогодні -- все: для інших місце я звільнив своє;
Залишилось там на лавці, де сидів, ім'я моє.
Вільний я зріть побратимів молоді завзяття й спіх,
Що, крім весел, вже від всього доля теж звільнила їх.
На плечі тавро у мене, на ногах кайданів слід;
Від нагайки рубці й шрами -- й не позбудусь вже цих міт;
Вже мої сльозяться очі, блиск їх сонячний сліпить --
Це за службу мою плата. Й згоден я її терпіть!
І нехай навкруг пліткують, що всіх нас нещастя жде;
Що галеру вал накриє, який з Півночі іде;
Й негри бунт здіймуть, влаштують тут криваву карусель;
Й рульовому з переляку не уникнуть уже скель.
Все ж тривогу не здіймайте, геть сигнальні прапорці --
Й так прийдуть нам на підмогу з вод минулих літ гребці;
Й лавку, що їх оскопила, віднайдуть, забувши страх;
Й прикують себе до неї, й там помруть з веслом в руках.
Сильних, немічних, вигнанців, калік, старців, юнаків --
Вілли, хижки, богадільні своїх вишлють вояків.
Й палуба в вогні -- між нею й пеклом вже нема межі;
В тих же, хто там хазяйнує, стиснуті в зубах ножі...
Щоб живим буть ще в ту пору -- в долі б це лиш попросив:
Хай би бився хто молодший -- а за весла б я вже сів.
І тепер, як мук позбувся, гордий все ж я, що служив:
Стільки літ з Чоловіками поряд я трудивсь і жив!
Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
В ноги нам ланцюг врізався; задихались, як гребли, --
Та галери інші з нею вже зрівнятись не могли.
Ми бавовну доставляли, злитки золота й текстиль,
Й негрів для работоргівлі, подолавши сотні миль.
Піна хвиль позаду біла, а внизу акули чорні,
Як галеру розганяли руки в мозолях проворні.
Мов худобу, нас тримали -- але все ж ми в час гульби
Брали в бійках і в любові все -- й не відали журби:
Передсмертні хрипи інших нам завадить не могли
Й ми блаженством упивались з тим же шалом, що й гребли.
Наші діти й жінки поряд теж трудились тут, в пітьмі,
Й мерли -- і, окови знявши, кидали за борт їх ми;
Кидали ми їх акулам -- й так галера швидко йшла,
Що журитись не встигали -- заздрість лиш до них була.
Та -- підтвердять побратими -- де б людей таких ще стрів,
Що хоч слуги своїх весел, все ж володарі морів?!
Й ми на весла налягали, щоб із курсу не знесло:
Чоловік, Бог, чорт чи жінка -- що злякати б нас могло?
Шторм? -- Батьки ж із ним змагались -- і за них не слабші ми:
Й плавала в морях галера, всі долаючи шторми.
Дня жара й задуха ночі, смерть, скорбота? -- Ні ж бо, -- з вас
Глузували б навіть діти наші, май для цього час.
Та сьогодні -- все: для інших місце я звільнив своє;
Залишилось там на лавці, де сидів, ім'я моє.
Вільний я зріть побратимів молоді завзяття й спіх,
Що, крім весел, вже від всього доля теж звільнила їх.
На плечі тавро у мене, на ногах кайданів слід;
Від нагайки рубці й шрами -- й не позбудусь вже цих міт;
Вже мої сльозяться очі, блиск їх сонячний сліпить --
Це за службу мою плата. Й згоден я її терпіть!
І нехай навкруг пліткують, що всіх нас нещастя жде;
Що галеру вал накриє, який з Півночі іде;
Й негри бунт здіймуть, влаштують тут криваву карусель;
Й рульовому з переляку не уникнуть уже скель.
Все ж тривогу не здіймайте, геть сигнальні прапорці --
Й так прийдуть нам на підмогу з вод минулих літ гребці;
Й лавку, що їх оскопила, віднайдуть, забувши страх;
Й прикують себе до неї, й там помруть з веслом в руках.
Сильних, немічних, вигнанців, калік, старців, юнаків --
Вілли, хижки, богадільні своїх вишлють вояків.
Й палуба в вогні -- між нею й пеклом вже нема межі;
В тих же, хто там хазяйнує, стиснуті в зубах ножі...
Щоб живим буть ще в ту пору -- в долі б це лиш попросив:
Хай би бився хто молодший -- а за весла б я вже сів.
І тепер, як мук позбувся, гордий все ж я, що служив:
Стільки літ з Чоловіками поряд я трудивсь і жив!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
