Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
Ода салату
Сьогодні ця присвята - салату "Олів'є",
Що нам колись давно явив єство своє.
Промовлю щиру й пишну оду
Устами вдячного народу.
О! хай утішиться душа!
Предметом даного вірша –
Салат-француз, салат-кумир,
Він чемпіон і богатир!
Чи знав хлоп Олів'є – черпак! –
Котрий в Москві мав ресторана,
Що слава звалиться отак,
Й епоха "Олів'є" настане?
Він просто бізнес розвивав:
Кришив картоплю, огірочки…
Він просто до тарілки клав
Філе із рябчика й листочки
Салату, каперси, маслини…
(Усе для виділення слини).
І «Провансалю» – щоб не мало.
Тепер це класикою стало.
Майстри й аматори – всі ми
Виконуємо, як прийдеться.
Замало нот святих семи!
В салат, що є, те й додається.
Але фантазії, смаки
Рецепту й краплі не зганьбили.
Змагались в часі мастаки
І відкриття нові робили.
Щороку в новорічну ніч
Являлась ця їстівна річ.
Їстівне, а містичне диво,
Яким закусюють щасливо
Уже з десяток поколінь.
І нам закусювать не лінь.
Француз рецепт свій достеменний
Забрав з собою на той світ.
Його салат одноіменний
Тим часом жиє стілько літ!
Нові у нім інгредієнти,
Підняли статусу проценти.
Салату слава все росте,
Бо то є класика! Святе!
До нього можна класти яблук,
Заради присмаку і зваби.
Горошок ніжний вельми добрим
Салат класичний також робить.
А при Союзі ковбаса –
Хоча й не класика – попса,
Варена ковбаса – епоха
В заміжжі з мозговим горохом.
(Хто чув про рябчика філе?
Скрізь черги – спільне дефіле…
Отой буржуйський харч, приправи
В радянській не бували страві).
Але й тоді салат не вмер,
Тим паче житиме тепер.
Тепер він, нібито, й не свято.
Тепер салатів забагато.
Тепер все - арт-експерименти,
Тепер дотримані патенти
Люс'єну легко догодити,
Щоб авторський салат зробити.
Хоч назва – що? Був повар спритний,
Умів заправити, втулити.
Ми ж всиновили той шедевр
Й опікуємось дотепер.
Царя іще ним частували,
Соціалізм побудували.
В демократичний вік сучасний
Він також і смачний, і вчасний.
Який без нього Новий Рік?
Зупиниться новітній лік!
Салату мирну естафету –
Пробачте пафосність поету –
Несіть в майбутнє, в кожну хату!
Слава французькому салату!
Поклони б'ємо – прямо в миску
Своїм хмільним щасливим писком!
Цей ритуал француз не втямить,
Чого наш брат так страву славить?
Чого у ньому носом спить?
Не вловить філософську нить!
Хай шарму так і не збагне.
Воно ж чуже, тому й дурне.
Салату правила й правопис,
І музика його, й живопис!
Ми краще поварів блюдемо
Скарби салатного Едему.
А щодо нашого концепту
Вже сотні видано рецептів.
Царює в нім морква й картопля,
Коли бюджет розпустить соплі.
Коли в нім ковбаси багато,
То гастарбайтер, тобто – тато,
(А може, й гастарбайтер-мати)
Зробив раптове в хаті свято.
Коли у мисці є оливки,
Ці дорогі з бляшанки сливки,
То в домі жиє демократ –
Ідейний рупор – наш салат.
Якщо салату аж цебер,
А в ньому – все, що хто припер,
Які хтозна інгредієнти –
Цей "олів'є" їдять студенти!
Бува, салату не впізнати,
Такого можна там напхати,
Оголосити: "Олів'є!"
"Проізвідєніє" своє.
Бо ж сам салат тому сприяє,
Бо творчий дух нам піднімає.
Бо він є тестом на живучість,
Він – наша спільна доля й участь.
Якщо святковий стіл без нього,
То люди піст тримають строгий,
Але, якщо не піст – хвороба!
Без олів'є скавчить утроба!
Ця дивна змазка, цей наркотик,
До серця найніжніший дотик,
Це формула снаги й прогресу
І пристрасного інтересу.
Ось знову свято – Новий Рік,
Радіє простий чоловік:
Емоціями салютує
І знову наш салат готує.
Приправить, чим багатий нині,
Сльозу непрохану змахне,
Але все зробить, щоб родині
Подарувати плід натхнень.
У бульби роль – основа всього –
Село живуче. Хоч убоге.
Морквина – барвою прикрасить
І сірість, і буденність часу.
Яйце! О райський плід містичний,
Божественно-атеїстичний –
Воно символізує все,
Всі значення в собі несе!
І зародок життя – найперше
Містичну суть салату вершить.
Цибульку не усі кладуть,
Не всім її пасує суть.
Якщо її маринувати,
То можна у салат додати.
Ковбаски – краще трьох сортів,
І м'ясу добре у салаті.
Якщо нема, то тре' чортів
Для цього діла напатрати.
Ковбаска – розкіш на тепер,
А м'ясо – просто розкіш царська.
Бігом, губу скатав і втер!
І пережив ганьбу кухарську.
Воно й корисніше – бо піст,
Вірянин ти чи атеїст.
Горошок їж, терпляче стадо!
Хоча і він ціною зрадив.
Не плач! Cолоний огірок –
Заткне собою сто дірок:
Він наш, бюджетний, рятівний
Для олів'є – сто років свій.
Якби не він і не картопля!..
Е! Розкатав?.. І знову соплі?
Який бюджет – така і доля,
А їсти чи не їсти – воля.
Ніхто не силує, не їж!
Ага, забули всі аби ж…
Як тільки свято - олів'є! –
Таке-то наше житіє…
Ніби салат. Все є в салаті,
Але не все й не в кожній хаті.
Ніби салат: наш і туземний,
Ніби життя: Жорсткий? Смиренний?
Як спогадів архів, музей,
Кунсткамера людей, ідей.
Об’єднує нас, примиряє,
Душею, як на скрипці, грає.
О! Той Люс’єн, француз умілий
І сам не знав, що він утнув.
Ми з його стравою вціліли,
Всі кризи ми перехитрили,
Всі дефіцити переїли.
Бо з нами завжди-завжди був
"Олів'є"!!!
2012
(А я не знаю щодо царя... То так, до складу!)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода салату
ЦЕ-НЕ-ПО-Е-ЗІ-Я!
Сьогодні ця присвята - салату "Олів'є", Що нам колись давно явив єство своє.
Промовлю щиру й пишну оду
Устами вдячного народу.
О! хай утішиться душа!
Предметом даного вірша –
Салат-француз, салат-кумир,
Він чемпіон і богатир!
Чи знав хлоп Олів'є – черпак! –
Котрий в Москві мав ресторана,
Що слава звалиться отак,
Й епоха "Олів'є" настане?
Він просто бізнес розвивав:
Кришив картоплю, огірочки…
Він просто до тарілки клав
Філе із рябчика й листочки
Салату, каперси, маслини…
(Усе для виділення слини).
І «Провансалю» – щоб не мало.
Тепер це класикою стало.
Майстри й аматори – всі ми
Виконуємо, як прийдеться.
Замало нот святих семи!
В салат, що є, те й додається.
Але фантазії, смаки
Рецепту й краплі не зганьбили.
Змагались в часі мастаки
І відкриття нові робили.
Щороку в новорічну ніч
Являлась ця їстівна річ.
Їстівне, а містичне диво,
Яким закусюють щасливо
Уже з десяток поколінь.
І нам закусювать не лінь.
Француз рецепт свій достеменний
Забрав з собою на той світ.
Його салат одноіменний
Тим часом жиє стілько літ!
Нові у нім інгредієнти,
Підняли статусу проценти.
Салату слава все росте,
Бо то є класика! Святе!
До нього можна класти яблук,
Заради присмаку і зваби.
Горошок ніжний вельми добрим
Салат класичний також робить.
А при Союзі ковбаса –
Хоча й не класика – попса,
Варена ковбаса – епоха
В заміжжі з мозговим горохом.
(Хто чув про рябчика філе?
Скрізь черги – спільне дефіле…
Отой буржуйський харч, приправи
В радянській не бували страві).
Але й тоді салат не вмер,
Тим паче житиме тепер.
Тепер він, нібито, й не свято.
Тепер салатів забагато.
Тепер все - арт-експерименти,
Тепер дотримані патенти
Люс'єну легко догодити,
Щоб авторський салат зробити.
Хоч назва – що? Був повар спритний,
Умів заправити, втулити.
Ми ж всиновили той шедевр
Й опікуємось дотепер.
Царя іще ним частували,
Соціалізм побудували.
В демократичний вік сучасний
Він також і смачний, і вчасний.
Який без нього Новий Рік?
Зупиниться новітній лік!
Салату мирну естафету –
Пробачте пафосність поету –
Несіть в майбутнє, в кожну хату!
Слава французькому салату!
Поклони б'ємо – прямо в миску
Своїм хмільним щасливим писком!
Цей ритуал француз не втямить,
Чого наш брат так страву славить?
Чого у ньому носом спить?
Не вловить філософську нить!
Хай шарму так і не збагне.
Воно ж чуже, тому й дурне.
Салату правила й правопис,
І музика його, й живопис!
Ми краще поварів блюдемо
Скарби салатного Едему.
А щодо нашого концепту
Вже сотні видано рецептів.
Царює в нім морква й картопля,
Коли бюджет розпустить соплі.
Коли в нім ковбаси багато,
То гастарбайтер, тобто – тато,
(А може, й гастарбайтер-мати)
Зробив раптове в хаті свято.
Коли у мисці є оливки,
Ці дорогі з бляшанки сливки,
То в домі жиє демократ –
Ідейний рупор – наш салат.
Якщо салату аж цебер,
А в ньому – все, що хто припер,
Які хтозна інгредієнти –
Цей "олів'є" їдять студенти!
Бува, салату не впізнати,
Такого можна там напхати,
Оголосити: "Олів'є!"
"Проізвідєніє" своє.
Бо ж сам салат тому сприяє,
Бо творчий дух нам піднімає.
Бо він є тестом на живучість,
Він – наша спільна доля й участь.
Якщо святковий стіл без нього,
То люди піст тримають строгий,
Але, якщо не піст – хвороба!
Без олів'є скавчить утроба!
Ця дивна змазка, цей наркотик,
До серця найніжніший дотик,
Це формула снаги й прогресу
І пристрасного інтересу.
Ось знову свято – Новий Рік,
Радіє простий чоловік:
Емоціями салютує
І знову наш салат готує.
Приправить, чим багатий нині,
Сльозу непрохану змахне,
Але все зробить, щоб родині
Подарувати плід натхнень.
У бульби роль – основа всього –
Село живуче. Хоч убоге.
Морквина – барвою прикрасить
І сірість, і буденність часу.
Яйце! О райський плід містичний,
Божественно-атеїстичний –
Воно символізує все,
Всі значення в собі несе!
І зародок життя – найперше
Містичну суть салату вершить.
Цибульку не усі кладуть,
Не всім її пасує суть.
Якщо її маринувати,
То можна у салат додати.
Ковбаски – краще трьох сортів,
І м'ясу добре у салаті.
Якщо нема, то тре' чортів
Для цього діла напатрати.
Ковбаска – розкіш на тепер,
А м'ясо – просто розкіш царська.
Бігом, губу скатав і втер!
І пережив ганьбу кухарську.
Воно й корисніше – бо піст,
Вірянин ти чи атеїст.
Горошок їж, терпляче стадо!
Хоча і він ціною зрадив.
Не плач! Cолоний огірок –
Заткне собою сто дірок:
Він наш, бюджетний, рятівний
Для олів'є – сто років свій.
Якби не він і не картопля!..
Е! Розкатав?.. І знову соплі?
Який бюджет – така і доля,
А їсти чи не їсти – воля.
Ніхто не силує, не їж!
Ага, забули всі аби ж…
Як тільки свято - олів'є! –
Таке-то наше житіє…
Ніби салат. Все є в салаті,
Але не все й не в кожній хаті.
Ніби салат: наш і туземний,
Ніби життя: Жорсткий? Смиренний?
Як спогадів архів, музей,
Кунсткамера людей, ідей.
Об’єднує нас, примиряє,
Душею, як на скрипці, грає.
О! Той Люс’єн, француз умілий
І сам не знав, що він утнув.
Ми з його стравою вціліли,
Всі кризи ми перехитрили,
Всі дефіцити переїли.
Бо з нами завжди-завжди був
"Олів'є"!!!
2012
(А я не знаю щодо царя... То так, до складу!)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
