ЦЕ-НЕ-ПО-Е-ЗІ-Я!

Сьогодні ця присвята - салату "Олів'є",
Що нам колись давно явив єство своє.
Промовлю щиру й пишну оду
Устами вдячного народу.
О! хай утішиться душа!
Предметом даного вірша –
Салат-француз, салат-кумир,
Він чемпіон і богатир!
Чи знав хлоп Олів'є – черпак! –
Котрий в Москві мав ресторана,
Що слава звалиться отак,
Й епоха "Олів'є" настане?
Він просто бізнес розвивав:
Кришив картоплю, огірочки…
Він просто до тарілки клав
Філе із рябчика й листочки
Салату, каперси, маслини…
(Усе для виділення слини).
І «Провансалю» – щоб не мало.
Тепер це класикою стало.
Майстри й аматори – всі ми
Виконуємо, як прийдеться.
Замало нот святих семи!
В салат, що є, те й додається.
Але фантазії, смаки
Рецепту й краплі не зганьбили.
Змагались в часі мастаки
І відкриття нові робили.
Щороку в новорічну ніч
Являлась ця їстівна річ.
Їстівне, а містичне диво,
Яким закусюють щасливо
Уже з десяток поколінь.
І нам закусювать не лінь.
Француз рецепт свій достеменний
Забрав з собою на той світ.
Його салат одноіменний
Тим часом жиє стілько літ!
Нові у нім інгредієнти,
Підняли статусу проценти.
Салату слава все росте,
Бо то є класика! Святе!
До нього можна класти яблук,
Заради присмаку і зваби.
Горошок ніжний вельми добрим
Салат класичний також робить.
А при Союзі ковбаса –
Хоча й не класика – попса,
Варена ковбаса – епоха
В заміжжі з мозговим горохом.
(Хто чув про рябчика філе?
Скрізь черги – спільне дефіле…
Отой буржуйський харч, приправи
В радянській не бували страві).
Але й тоді салат не вмер,
Тим паче житиме тепер.
Тепер він, нібито, й не свято.
Тепер салатів забагато.
Тепер все - арт-експерименти,
Тепер дотримані патенти
Люс'єну легко догодити,
Щоб авторський салат зробити.
Хоч назва – що? Був повар спритний,
Умів заправити, втулити.
Ми ж всиновили той шедевр
Й опікуємось дотепер.
Царя іще ним частували,
Соціалізм побудували.
В демократичний вік сучасний
Він також і смачний, і вчасний.
Який без нього Новий Рік?
Зупиниться новітній лік!
Салату мирну естафету –
Пробачте пафосність поету –
Несіть в майбутнє, в кожну хату!
Слава французькому салату!
Поклони б'ємо – прямо в миску
Своїм хмільним щасливим писком!
Цей ритуал француз не втямить,
Чого наш брат так страву славить?
Чого у ньому носом спить?
Не вловить філософську нить!
Хай шарму так і не збагне.
Воно ж чуже, тому й дурне.
Салату правила й правопис,
І музика його, й живопис!
Ми краще поварів блюдемо
Скарби салатного Едему.
А щодо нашого концепту
Вже сотні видано рецептів.
Царює в нім морква й картопля,
Коли бюджет розпустить соплі.
Коли в нім ковбаси багато,
То гастарбайтер, тобто – тато,
(А може, й гастарбайтер-мати)
Зробив раптове в хаті свято.
Коли у мисці є оливки,
Ці дорогі з бляшанки сливки,
То в домі жиє демократ –
Ідейний рупор – наш салат.
Якщо салату аж цебер,
А в ньому – все, що хто припер,
Які хтозна інгредієнти –
Цей "олів'є" їдять студенти!
Бува, салату не впізнати,
Такого можна там напхати,
Оголосити: "Олів'є!"
"Проізвідєніє" своє.
Бо ж сам салат тому сприяє,
Бо творчий дух нам піднімає.
Бо він є тестом на живучість,
Він – наша спільна доля й участь.
Якщо святковий стіл без нього,
То люди піст тримають строгий,
Але, якщо не піст – хвороба!
Без олів'є скавчить утроба!
Ця дивна змазка, цей наркотик,
До серця найніжніший дотик,
Це формула снаги й прогресу
І пристрасного інтересу.
Ось знову свято – Новий Рік,
Радіє простий чоловік:
Емоціями салютує
І знову наш салат готує.
Приправить, чим багатий нині,
Сльозу непрохану змахне,
Але все зробить, щоб родині
Подарувати плід натхнень.
У бульби роль – основа всього –
Село живуче. Хоч убоге.
Морквина – барвою прикрасить
І сірість, і буденність часу.
Яйце! О райський плід містичний,
Божественно-атеїстичний –
Воно символізує все,
Всі значення в собі несе!
І зародок життя – найперше
Містичну суть салату вершить.
Цибульку не усі кладуть,
Не всім її пасує суть.
Якщо її маринувати,
То можна у салат додати.
Ковбаски – краще трьох сортів,
І м'ясу добре у салаті.
Якщо нема, то тре' чортів
Для цього діла напатрати.
Ковбаска – розкіш на тепер,
А м'ясо – просто розкіш царська.
Бігом, губу скатав і втер!
І пережив ганьбу кухарську.
Воно й корисніше – бо піст,
Вірянин ти чи атеїст.
Горошок їж, терпляче стадо!
Хоча і він ціною зрадив.
Не плач! Cолоний огірок –
Заткне собою сто дірок:
Він наш, бюджетний, рятівний
Для олів'є – сто років свій.
Якби не він і не картопля!..
Е! Розкатав?.. І знову соплі?
Який бюджет – така і доля,
А їсти чи не їсти – воля.
Ніхто не силує, не їж!
Ага, забули всі аби ж…
Як тільки свято - олів'є! –
Таке-то наше житіє…
Ніби салат. Все є в салаті,
Але не все й не в кожній хаті.
Ніби салат: наш і туземний,
Ніби життя: Жорсткий? Смиренний?
Як спогадів архів, музей,
Кунсткамера людей, ідей.
Об’єднує нас, примиряє,
Душею, як на скрипці, грає.
О! Той Люс’єн, француз умілий
І сам не знав, що він утнув.
Ми з його стравою вціліли,
Всі кризи ми перехитрили,
Всі дефіцити переїли.
Бо з нами завжди-завжди був
"Олів'є"!!!

2012

(А я не знаю щодо царя... То так, до складу!)