Хай життя - одне стернисте поле,
але перейти - не промину.
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом - дарма,
душу хай обшмугляю об камінь –
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.

Василь СТУC

1.

На цвинтар тата супроводив люд.
(Ти був ще з нами, був ще тут…)

Везла вантажівка, зухвало підбігаючи.
( Кудись спішить водій, і «коник» поспішає.)

Мороз тріщав, і шлях рипів горбатий.
На повозі над усіма - мій тато.
Куди ти, любий?..
Світ білів проваллям.
Кучерик непокірний над чолом
вітрисько розвівало.
Брело засмучене село.
Матусенька вмлівала.

2.

Великий Боже, цей же чоловік
ще стільки посадити міг, зростити!
А як прожив!.. Увесь свій вік
за плугом тільки й знав ходити.
Коли ж у рабство вороги погнали,
коли америки манили й обіцяли
молочні ріки, долари і статок,
чому додому повернувсь мій тато?

Хатинка біла у вишневім краї
була для нього найріднішим раєм.

Вітчизно люба поміж безлічі світів!
До тебе із полону вдвох вертались:
той сирота юнак (не йшов він, а летів!)
і я –ще ненароджена ,
та в генах озивалась.

У серці, думах, подихові - ти,
моя Вкраїно, матінко-матусе!
Ділити щастя, горенько нести
удвох з тобою, тільки разом мусимо!

3.

…Тепер везли на кладовище тата.
Десь за кордоном зважували все ще:
яка ж за труд йому належить плата?
Вже частку віддали,
чи віддавати й решту?

Як ніби й справді є ціна тим мукам!
А від грошей тих - користі онукам!

… Не раз, бувало, вже підрісши трохи,
розмови з батьком намагалась завести
про ті часи. Не плакав, не жалівсь, не охав.
Мовчав. Біду щоб одвести.

…Старенька фотокарточка. Вдивляюсь
в обличчя трьох красивих юнаків.
Ізвідти вислали, із «раю».
Із них один додомоньку й прибивсь…

І кадрик давній: збіглося село.
«Пилипку, повернувся, значить?..»
«А як, синочку, там було?..»
«Чи Дусі, Гані… ти не бачив?..»

За ними досі, Україно, плачеш.
Мільйони страчено життів -
народжених
і тих,
що мали в світ прийти.
Хрести…

4.

Знов на горбку вантажівка гицає.
Сумне й смішне йдуть поряд у житті
Співає батюшка, і хор його співає.
Мій тато - на вантажівці, в путі.

Пливе ріка , спішить авто із татом.
Он цвинтар і хрестів печальних крила.
Вже вирито могилу…
О люде, як їх тут багато!...

… Сніжок летить. Татусю, пам’ятаєш,
як ми з тобою лижі купували!
Як на санчатах ти мене возив…
Як із Німеччини спішив…

…Такі красиві в тебе руки. Міг
картоплі міх,
як іграшку, підняти,
холодне залізяччя оживляти,
онуків до грудей горнути-зігрівати.

…Чоло високе мудрістю звабливе.
Уста печальні - горенька печать…

5.

…Немає тата… Зойкнувши востаннє,
з-під рук його не озоветься корба.
Немає тата… А здається, мовби
от-от у хаті забринить світанок,
і рипнуть двері, пропустивши в літо,
і тихих кроків відгомін над світом.
Немає тата… сорок днів і нічок.
Пішов у вічність. Догоріли свічі.
У зиму осінь забрела назавше,
не попрощавшись.
Блукає спогад смутком поміж нами.
Сльоза гірка не висиха у мами.
Тремтить струна обірвана від болю,
і тужить гірко в закапелку доля.

2014 р.