
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.15
12:04
Старість стримувалась,
вік надходив,
але лику юнацького квіт!
силуету невчасність прожога!
завжда сповненість слів молодих!
з ним зживались незмінно і довго
поміж мертвих, нових і старих.
вік надходив,
але лику юнацького квіт!
силуету невчасність прожога!
завжда сповненість слів молодих!
з ним зживались незмінно і довго
поміж мертвих, нових і старих.
2025.05.15
10:08
Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
2025.05.15
07:00
Життям пригнічений дошкульно
І горем битий досхочу, –
Неначе вітер безпритульний
То спочиваю, то – лечу.
То в надпориві пересилю
Терни колючі перешкод, –
То від погроз не маю сили
Хоча б ледь-ледь роззявить рот.
І горем битий досхочу, –
Неначе вітер безпритульний
То спочиваю, то – лечу.
То в надпориві пересилю
Терни колючі перешкод, –
То від погроз не маю сили
Хоча б ледь-ледь роззявить рот.
2025.05.15
06:30
Воно крапки поставе чи не всюди
і правду ріже в око, не брову,
немов у барабан колотить в груди,
у пил стирає всіх, на куряву!
Йому у спорі рівних не існує,
бо знає сотні, тисячі цитат,
а штампи й гасла так завуалює,
і правду ріже в око, не брову,
немов у барабан колотить в груди,
у пил стирає всіх, на куряву!
Йому у спорі рівних не існує,
бо знає сотні, тисячі цитат,
а штампи й гасла так завуалює,
2025.05.14
21:18
Що значить дорога додому?
Дорога в ніщо, в зорепад,
Дорога туди, де утому
Знімає оновлений сад.
Дорога додому безмежна,
Не має початку й кінця.
Триває вона, як належить,
Дорога в ніщо, в зорепад,
Дорога туди, де утому
Знімає оновлений сад.
Дорога додому безмежна,
Не має початку й кінця.
Триває вона, як належить,
2025.05.14
18:23
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.05.14
11:25
Я вибрала не Вас і не тому,
що серцю не накажеш полюбити.
Іще тоді належала йому,
коли серпанком падала у жито.
Цвіла шипшиною, а поряд він,
зеленим листям огортав бентежно.
Душа з душею — срібний передзвін —
що серцю не накажеш полюбити.
Іще тоді належала йому,
коли серпанком падала у жито.
Цвіла шипшиною, а поряд він,
зеленим листям огортав бентежно.
Душа з душею — срібний передзвін —
2025.05.14
10:29
А ти будь тюльпаном: живи і квітни,
Загоюй рани, всміхайся привітно,
Втопи свій біль на денці озерця,
Нехай рожевим заквітне серце,
Чи білим, жовтим...не має різниці,
Подякуй Богу - віддасть сторицею.
А ти будь тюльпаном: тягнися до неба,
Загоюй рани, всміхайся привітно,
Втопи свій біль на денці озерця,
Нехай рожевим заквітне серце,
Чи білим, жовтим...не має різниці,
Подякуй Богу - віддасть сторицею.
А ти будь тюльпаном: тягнися до неба,
2025.05.14
09:01
Навіщо ти звертаєшся «на ви»?
Чи візаві свого ти поважаєш?
А може тривіально зневажаєш,
маскуючи відносин грубі шви?.
Чи любиш ти, коли говориш «Ви»,
чи просто на дистанції тримаєш?
За кого ти таку особу маєш,
Чи візаві свого ти поважаєш?
А може тривіально зневажаєш,
маскуючи відносин грубі шви?.
Чи любиш ти, коли говориш «Ви»,
чи просто на дистанції тримаєш?
За кого ти таку особу маєш,
2025.05.14
08:02
Гнучка, як гілочка ліщини,
Іскриста й сяйна, наче сніг, –
Вона сміється, мов дитина,
І заражає сміхом всіх.
Неначе книга загадкова, –
Мої розбурхує думки,
Адже не в’яжеться розмова,
А замовкати не з руки.
Іскриста й сяйна, наче сніг, –
Вона сміється, мов дитина,
І заражає сміхом всіх.
Неначе книга загадкова, –
Мої розбурхує думки,
Адже не в’яжеться розмова,
А замовкати не з руки.
2025.05.13
21:40
Я пішов світ за очі
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
2025.05.13
19:44
Обурена весна дощами розлилась.
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
2025.05.13
19:23
Протокол від 13.05.2025
Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,
були отримані пояснення наступ
2025.05.13
16:54
Коли зліталися хрущі
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
2025.05.13
13:52
Я не знаю, що зі мною,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
2025.05.13
10:48
Я ангел її, та не знає вона,
що ми одне одному ехо... луна,
якщо подивитись у небо ясне,
обом усміхається щастя одне.
Вона була тою з омріяних див,
яке як ікону я боготворив
у ночі осінні, у дні весняні,
являється й досі мені уві сні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що ми одне одному ехо... луна,
якщо подивитись у небо ясне,
обом усміхається щастя одне.
Вона була тою з омріяних див,
яке як ікону я боготворив
у ночі осінні, у дні весняні,
являється й досі мені уві сні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Устимко Яна /
Проза
фабрика мрій
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
фабрика мрій
На місцевій фабриці, де вирощувалися знамениті на всю країну блакитні мрії, одного разу трапився випадок. Сталося все несподівано. Коли в цеху вирощування блакитних мрій працівники поливали, прополювали і підгортали, у відділі пакування букетів щось пішло не так. Серед прийнятих, запакованих у скриньки з прозорим пластиковим верхом хтось зауважив фіолетові кольори.
− Дивіться! - гукнув майстер Голубінка, − В трьох коробках невідбраковано мрії- покручі!
Персонал заметушився. Прибіг захеканий начальник відділу Цибулько, доплямкуючи канапку, якою щойно полуднував. На ходу витираючи хусточкою рота, заревів:
- Хто черговий зміни?!
- Я-аа, − з кабінки оператора долинув тонький голосок оператора.
− І що це таке?!− розсерджено запитав начальник, тицяючи на браковані скриньки.
Оператор ковтнув слину і пропищав:
− Не моя вина, прошу пана, це все вирощувальний цех. Мені повідомили, що то − розпорядження пана Посміхайка, начальника вирощувальногшо цеху.
− Запросіть-но мені Посміхайка! − заволав Цибулько . Його обличчя розчервонілося як спіле яблуко. Тонкі ніздрі роздувалися, і з них невидимими клубами диму так і пихкало обурення.
Посміхайко з’явився дуже швидко. Манірно розтягуючи слова, почав пояснювати . Мовляв так і так, вже кілька місяців, як директор фабрики блакитних мрій пан Мотильський дозволив залучати в букети фіолетові види. Час від часу. Так би мовити, аби бути ближче до простих людей. Але, щоб не зіпсувати благородні блакитні сорти, вирішили не вирощувати фіолетові зразки на фабриці. А купувати їх за символічну винагороду у мешканців містечка, любителів-мрійників.
Начальник відділу слухав. Поступово його обличчя набувало природного кольору, а ніздрі перестали роздуватися. Тільки одна брова піднялася над оком, мабуть для того, щоб краще зрозуміти несподіваний поворот справ.
- Ну раз так, − врешті мовив Цибулько, − то мусимо це прийняти.
Всі розійшлися на свої місця праці, і відділ знову поринув у звиклий ритм. Але вже по обіді розмірнене дихання трудового будня знову перервали. До начальника відділу пакування букетів хтось постукав у двері.
− Прошу, заходьте, − гукнув той, не відриваючи очей від парперів.
В кабінет зайшов майстер Голубінка, а з ним тендітна панночка.
− Кхм, - кашлянув Голубінка, - Пане начальнику, тут таке... У відділ сортування тепер приносять фіолетові одиниці, тобто мрії. Ви вже знаєте, що так розпорядився пан Мотильський.
− Ну так , - пробурмотів Цибулько і глипнув на відвідувачів поверх окулярів.
− Так ось, щойно до мене прибігла Альбіна, − майстер кивнув на дівчину, − і повідомила, що нині принесли білі.
− Як це білі? - здивувася начальник, − про білі мови не було.
− Розумієте, замявся Голубінка, - кажи, кажи ти, Альбінко, - і підбадьорливо кивнув дівчині.
Білявка кліпнула довгими віями і почала:
− Пане начальнику мого начальника, я відмовила тій жіночці, яка принесла білі тюльпани, але вона наполягає на тому, аби їх прийняти. Стверджує, що так буде гарно. Каже, що раз вже і філолетові приймаєте, то чом би не прийняти і білі, які значно гарніші за фіолетові. І, крім того, краще зберігаються.
Начальник відірвався від своїх паперів і запитав:
− А що на це директор фабрики?
− Та директор ще не знає, − відповіла Альбіна, −проте, пане начальнику мого начальника, білі мрії і справді дуже гарно виглядають. Не смію стверджувати, але від себе додам, вони справді кращі за фіолетові.
− Панночко, − Цибулько примружив очі і побла жливо усміхнувся, − ну хто вам сказав, що кращі? А може, навпаки, потворні. Воно ж біле, якесь неперспективне. Не морочте мені голову.
− Але ж, - почала було дівчина, і затихла, бо та Голубінка смикнув її за рукав.
Начальник відділу все ж почув. Похитавши головою, і піднісши застережно руку сказав:
− Більше ніяких але. Все, ідіть і працюйте. А постачальниці відмовте. Теж мені експерти.
Голубінка з білявкою вийшли із кабінету . Цибулько встав, зняв окуляри і потер перенісся. «День нині якийсь неспокійний, - промовивив подумки , − щось я втомився». Підійшов до вікна і визирнув. На подвір’ї фабрики якась жіночка, розмахуючи руками щось жваво пояснювала високому чоловікові. Поруч стояли люди з коробками, з яких визирали білі голівки.
«Мабуть та сама постачальниця.Та що вдієш, для нас марка – понад усе . Високий стиль, то не забавка» − гордо випростав плечі Цибулько . А тоді вирушив до фабричної їдальні випити горнятко кави.
Їдальня була майже порожня, тому дивно, як він не зауважив пана директора, що сидів за столиком спиною до входу. Попрямував аби побажати смачного.
−А, це ви, пане Цибульку, − Мотильський підхопився, сяйнувши в широкій усмішці двома рядами ідеально рівних зубів, − добре що нарешті ми перетнулися. А то в клопотах все забуваю вас попередити. А нині знову маю для вас приємну звістку. Завдяки новій працівниці віднині вводимо ще одну новинку. Як гадаєте, мій друже, свіжо, еге ж? - змовницьки підморгнув директор, дженджикувато поправивши в петлиці піджака бутон білосніжної мрії.
− Дивіться! - гукнув майстер Голубінка, − В трьох коробках невідбраковано мрії- покручі!
Персонал заметушився. Прибіг захеканий начальник відділу Цибулько, доплямкуючи канапку, якою щойно полуднував. На ходу витираючи хусточкою рота, заревів:
- Хто черговий зміни?!
- Я-аа, − з кабінки оператора долинув тонький голосок оператора.
− І що це таке?!− розсерджено запитав начальник, тицяючи на браковані скриньки.
Оператор ковтнув слину і пропищав:
− Не моя вина, прошу пана, це все вирощувальний цех. Мені повідомили, що то − розпорядження пана Посміхайка, начальника вирощувальногшо цеху.
− Запросіть-но мені Посміхайка! − заволав Цибулько . Його обличчя розчервонілося як спіле яблуко. Тонкі ніздрі роздувалися, і з них невидимими клубами диму так і пихкало обурення.
Посміхайко з’явився дуже швидко. Манірно розтягуючи слова, почав пояснювати . Мовляв так і так, вже кілька місяців, як директор фабрики блакитних мрій пан Мотильський дозволив залучати в букети фіолетові види. Час від часу. Так би мовити, аби бути ближче до простих людей. Але, щоб не зіпсувати благородні блакитні сорти, вирішили не вирощувати фіолетові зразки на фабриці. А купувати їх за символічну винагороду у мешканців містечка, любителів-мрійників.
Начальник відділу слухав. Поступово його обличчя набувало природного кольору, а ніздрі перестали роздуватися. Тільки одна брова піднялася над оком, мабуть для того, щоб краще зрозуміти несподіваний поворот справ.
- Ну раз так, − врешті мовив Цибулько, − то мусимо це прийняти.
Всі розійшлися на свої місця праці, і відділ знову поринув у звиклий ритм. Але вже по обіді розмірнене дихання трудового будня знову перервали. До начальника відділу пакування букетів хтось постукав у двері.
− Прошу, заходьте, − гукнув той, не відриваючи очей від парперів.
В кабінет зайшов майстер Голубінка, а з ним тендітна панночка.
− Кхм, - кашлянув Голубінка, - Пане начальнику, тут таке... У відділ сортування тепер приносять фіолетові одиниці, тобто мрії. Ви вже знаєте, що так розпорядився пан Мотильський.
− Ну так , - пробурмотів Цибулько і глипнув на відвідувачів поверх окулярів.
− Так ось, щойно до мене прибігла Альбіна, − майстер кивнув на дівчину, − і повідомила, що нині принесли білі.
− Як це білі? - здивувася начальник, − про білі мови не було.
− Розумієте, замявся Голубінка, - кажи, кажи ти, Альбінко, - і підбадьорливо кивнув дівчині.
Білявка кліпнула довгими віями і почала:
− Пане начальнику мого начальника, я відмовила тій жіночці, яка принесла білі тюльпани, але вона наполягає на тому, аби їх прийняти. Стверджує, що так буде гарно. Каже, що раз вже і філолетові приймаєте, то чом би не прийняти і білі, які значно гарніші за фіолетові. І, крім того, краще зберігаються.
Начальник відірвався від своїх паперів і запитав:
− А що на це директор фабрики?
− Та директор ще не знає, − відповіла Альбіна, −проте, пане начальнику мого начальника, білі мрії і справді дуже гарно виглядають. Не смію стверджувати, але від себе додам, вони справді кращі за фіолетові.
− Панночко, − Цибулько примружив очі і побла жливо усміхнувся, − ну хто вам сказав, що кращі? А може, навпаки, потворні. Воно ж біле, якесь неперспективне. Не морочте мені голову.
− Але ж, - почала було дівчина, і затихла, бо та Голубінка смикнув її за рукав.
Начальник відділу все ж почув. Похитавши головою, і піднісши застережно руку сказав:
− Більше ніяких але. Все, ідіть і працюйте. А постачальниці відмовте. Теж мені експерти.
Голубінка з білявкою вийшли із кабінету . Цибулько встав, зняв окуляри і потер перенісся. «День нині якийсь неспокійний, - промовивив подумки , − щось я втомився». Підійшов до вікна і визирнув. На подвір’ї фабрики якась жіночка, розмахуючи руками щось жваво пояснювала високому чоловікові. Поруч стояли люди з коробками, з яких визирали білі голівки.
«Мабуть та сама постачальниця.Та що вдієш, для нас марка – понад усе . Високий стиль, то не забавка» − гордо випростав плечі Цибулько . А тоді вирушив до фабричної їдальні випити горнятко кави.
Їдальня була майже порожня, тому дивно, як він не зауважив пана директора, що сидів за столиком спиною до входу. Попрямував аби побажати смачного.
−А, це ви, пане Цибульку, − Мотильський підхопився, сяйнувши в широкій усмішці двома рядами ідеально рівних зубів, − добре що нарешті ми перетнулися. А то в клопотах все забуваю вас попередити. А нині знову маю для вас приємну звістку. Завдяки новій працівниці віднині вводимо ще одну новинку. Як гадаєте, мій друже, свіжо, еге ж? - змовницьки підморгнув директор, дженджикувато поправивши в петлиці піджака бутон білосніжної мрії.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію