Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Омелян Курта (1940) /
Проза
Матроські листи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Матроські листи
В селі Червеньові не те що моря близько немає , а навіть річки порядної ніколи не було . Але не дивлячись на це , у всі часи і епохи , в Червеньові було багато хлопців та молодих чоловіків котрі служили матросами на кораблях . В давнину служили червенівці на козацьких «чайках». В часи коли Угорщина , а з нею ,як її складова територія і Закарпаття входили до турецького султанату , червенівці служили на турецьких галерах та каторгах . До Першої світової війни АвстроУгорщина по території після Росії , була найбільшою країною Європи . ЇЇ кордони простиралися від Кракова , Тернополя та Чернівців , та аж до Середземного моря , включаючи північну Італію . То була велика морська держава . Тоді теж багато червенівців служили на її флоті . З дитячих років пам’ятаю одного діда , Василя Лайкуна , котрий разом із Сорока Андрієм на початку двадцятого століття служили , як вони казали «матроузами» на флагманському кораблі під командуванням адмірала Горті Міклоша , який після придушення більшовицької революції в Угорщині , став регентом цієї країни . Старий Лайкун за своїм характером був не дуже балакучим , але ми часто провокували його до спогадів про морські походи . Коли розговорився , то можна було почути дуже цікаві речі . Після першої світової війни , коли АвстроУгорська імперія розпалася на декілька країн , вона втратила і моря та морські порти . В Угорщині збереглася всього на всього так звана Дунайська флотилія . Під час Другої світової війни , коли Закарпаття було зайнято Угорщиною , чимало червенівців служило на згаданій флотилії.Серед них це Когутич Іван , Курта Михайло (Ломик) , Курта Михайло (Довгош)
Юричко Юрко (Пацкан) та деякі інші .
Ось що писав з війни у листі до дому матрос Юричко Юрко : «Дорогі родичі .Пробачте що довго не писав , війна є війна . Я служу на шіфі(кораблі) . Зі мною служать ще хлопці з нашого села . Нам тут добре , годують ситно . Рано дають галушко- капустат ( угорське – галушки з капустою) на обід – капусто –галушкат ( капусту з галушками ) а на вечерю тивтик- капусто (голубці з капустою) . Я так поправився , що коли захочу , то гаті закочу , та й Дунай перескочу» . Його батько був у селі відомим пустосміхом . Прочитавши синового листа підсморкуючи та посміхаючись сказав: «Знаю я , як наш Юрко на мадярській капусті поправився . Йому , якби перо в одне місце засунути , та доброму вітрові подунути , то не те що Дунай , а й Карпати перелетить» .
Та чи не найбільше моряків з Червеньва було вже за Радянської доби . Це такі як Глаглола Михайло , Шкріба Дмитро , Гегедош Петро , Лайкун Юрко , Таліян Василь , Решетар Михайло та багато інших . Тільки з моєї хати служили в Севастополі два мої сини Омелян та Олександр , та онук Володя . Одним з перших радянських матросів був згаданий вище , нині «здравствующий» Глагола Михайло . Ось що він писав у листі до дому : «Дорогі родичі . Пробачте , що довго не писав . Нас сюди везли аж три місяці і привезли на самий край світу . Тут світить сонце чотири місяці , а решта все зима і зима»… Отримавши листа тітка Маря із рясними сльзами на очах прийшла до моєї бабусі .-Марько , що-ся стало , чом плачеш ?
- Та як не плакати. Нашого Мішка повезли на самий край світу . А там світять відразу чотири сонця і чотири місяці ,(так вона зрозуміла з написаного) та все одно зима й зима . Та не так лякала жінок зима , і навіть не те , що там відразу світять чотири сонця і чотири місяці . Лякало їх те , що служить Мішко на самому краю світу . От моя бабка співчутливо радить тітці Марії : « Марько , напиши му най не йде цілком на край , аби-ся , не дай то Боже не зсунув у пропасть».
Чи не одними з останніх радянських моряків червенівців в кінці вісімдесятих років були мої сини Омелян та Олександр . Ось що писав в листі до дому старший син :
Дорога бабко . Пробач ,що довго не писав . Звідси пошту майже не забирають . Я служу на рятувальному кораблі С-18 . Ми на бойовому чергуванню уже вісімнадцятий місяць. Служба проходить в Індійському океані. Ми знаходимося між Ефіопією і Єменом , біля архіпелагу Дахлак . Тут дуже велика спека, палуба розжарюється до сімдесят градусів . Ми ходимо в сандалах з підошвою товщиною в десять сантиметрів . Але мені і тут добре , бо я водолаз . Спущюся на дно моря , та й лежу собі між рибами поки спека не спаде .» Бабка прочитавши , сплеснула руками та й каже : « Но та то шибеник! Ще засне та шіфа (корабель) го лишить . Куди тільки начальники позирають!»
-У воду, кажу , мамо, у воду начальники позирають
2013
Юричко Юрко (Пацкан) та деякі інші .
Ось що писав з війни у листі до дому матрос Юричко Юрко : «Дорогі родичі .Пробачте що довго не писав , війна є війна . Я служу на шіфі(кораблі) . Зі мною служать ще хлопці з нашого села . Нам тут добре , годують ситно . Рано дають галушко- капустат ( угорське – галушки з капустою) на обід – капусто –галушкат ( капусту з галушками ) а на вечерю тивтик- капусто (голубці з капустою) . Я так поправився , що коли захочу , то гаті закочу , та й Дунай перескочу» . Його батько був у селі відомим пустосміхом . Прочитавши синового листа підсморкуючи та посміхаючись сказав: «Знаю я , як наш Юрко на мадярській капусті поправився . Йому , якби перо в одне місце засунути , та доброму вітрові подунути , то не те що Дунай , а й Карпати перелетить» .
Та чи не найбільше моряків з Червеньва було вже за Радянської доби . Це такі як Глаглола Михайло , Шкріба Дмитро , Гегедош Петро , Лайкун Юрко , Таліян Василь , Решетар Михайло та багато інших . Тільки з моєї хати служили в Севастополі два мої сини Омелян та Олександр , та онук Володя . Одним з перших радянських матросів був згаданий вище , нині «здравствующий» Глагола Михайло . Ось що він писав у листі до дому : «Дорогі родичі . Пробачте , що довго не писав . Нас сюди везли аж три місяці і привезли на самий край світу . Тут світить сонце чотири місяці , а решта все зима і зима»… Отримавши листа тітка Маря із рясними сльзами на очах прийшла до моєї бабусі .-Марько , що-ся стало , чом плачеш ?
- Та як не плакати. Нашого Мішка повезли на самий край світу . А там світять відразу чотири сонця і чотири місяці ,(так вона зрозуміла з написаного) та все одно зима й зима . Та не так лякала жінок зима , і навіть не те , що там відразу світять чотири сонця і чотири місяці . Лякало їх те , що служить Мішко на самому краю світу . От моя бабка співчутливо радить тітці Марії : « Марько , напиши му най не йде цілком на край , аби-ся , не дай то Боже не зсунув у пропасть».
Чи не одними з останніх радянських моряків червенівців в кінці вісімдесятих років були мої сини Омелян та Олександр . Ось що писав в листі до дому старший син :
Дорога бабко . Пробач ,що довго не писав . Звідси пошту майже не забирають . Я служу на рятувальному кораблі С-18 . Ми на бойовому чергуванню уже вісімнадцятий місяць. Служба проходить в Індійському океані. Ми знаходимося між Ефіопією і Єменом , біля архіпелагу Дахлак . Тут дуже велика спека, палуба розжарюється до сімдесят градусів . Ми ходимо в сандалах з підошвою товщиною в десять сантиметрів . Але мені і тут добре , бо я водолаз . Спущюся на дно моря , та й лежу собі між рибами поки спека не спаде .» Бабка прочитавши , сплеснула руками та й каже : « Но та то шибеник! Ще засне та шіфа (корабель) го лишить . Куди тільки начальники позирають!»
-У воду, кажу , мамо, у воду начальники позирають
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
