В селі Червеньові не те що моря близько немає , а навіть річки порядної ніколи не було . Але не дивлячись на це , у всі часи і епохи , в Червеньові було багато хлопців та молодих чоловіків котрі служили матросами на кораблях . В давнину служили червенівці на козацьких «чайках». В часи коли Угорщина , а з нею ,як її складова територія і Закарпаття входили до турецького султанату , червенівці служили на турецьких галерах та каторгах . До Першої світової війни АвстроУгорщина по території після Росії , була найбільшою країною Європи . ЇЇ кордони простиралися від Кракова , Тернополя та Чернівців , та аж до Середземного моря , включаючи північну Італію . То була велика морська держава . Тоді теж багато червенівців служили на її флоті . З дитячих років пам’ятаю одного діда , Василя Лайкуна , котрий разом із Сорока Андрієм на початку двадцятого століття служили , як вони казали «матроузами» на флагманському кораблі під командуванням адмірала Горті Міклоша , який після придушення більшовицької революції в Угорщині , став регентом цієї країни . Старий Лайкун за своїм характером був не дуже балакучим , але ми часто провокували його до спогадів про морські походи . Коли розговорився , то можна було почути дуже цікаві речі . Після першої світової війни , коли АвстроУгорська імперія розпалася на декілька країн , вона втратила і моря та морські порти . В Угорщині збереглася всього на всього так звана Дунайська флотилія . Під час Другої світової війни , коли Закарпаття було зайнято Угорщиною , чимало червенівців служило на згаданій флотилії.Серед них це Когутич Іван , Курта Михайло (Ломик) , Курта Михайло (Довгош)
Юричко Юрко (Пацкан) та деякі інші .
Ось що писав з війни у листі до дому матрос Юричко Юрко : «Дорогі родичі .Пробачте що довго не писав , війна є війна . Я служу на шіфі(кораблі) . Зі мною служать ще хлопці з нашого села . Нам тут добре , годують ситно . Рано дають галушко- капустат ( угорське – галушки з капустою) на обід – капусто –галушкат ( капусту з галушками ) а на вечерю тивтик- капусто (голубці з капустою) . Я так поправився , що коли захочу , то гаті закочу , та й Дунай перескочу» . Його батько був у селі відомим пустосміхом . Прочитавши синового листа підсморкуючи та посміхаючись сказав: «Знаю я , як наш Юрко на мадярській капусті поправився . Йому , якби перо в одне місце засунути , та доброму вітрові подунути , то не те що Дунай , а й Карпати перелетить» .
Та чи не найбільше моряків з Червеньва було вже за Радянської доби . Це такі як Глаглола Михайло , Шкріба Дмитро , Гегедош Петро , Лайкун Юрко , Таліян Василь , Решетар Михайло та багато інших . Тільки з моєї хати служили в Севастополі два мої сини Омелян та Олександр , та онук Володя . Одним з перших радянських матросів був згаданий вище , нині «здравствующий» Глагола Михайло . Ось що він писав у листі до дому : «Дорогі родичі . Пробачте , що довго не писав . Нас сюди везли аж три місяці і привезли на самий край світу . Тут світить сонце чотири місяці , а решта все зима і зима»… Отримавши листа тітка Маря із рясними сльзами на очах прийшла до моєї бабусі .-Марько , що-ся стало , чом плачеш ?
- Та як не плакати. Нашого Мішка повезли на самий край світу . А там світять відразу чотири сонця і чотири місяці ,(так вона зрозуміла з написаного) та все одно зима й зима . Та не так лякала жінок зима , і навіть не те , що там відразу світять чотири сонця і чотири місяці . Лякало їх те , що служить Мішко на самому краю світу . От моя бабка співчутливо радить тітці Марії : « Марько , напиши му най не йде цілком на край , аби-ся , не дай то Боже не зсунув у пропасть».
Чи не одними з останніх радянських моряків червенівців в кінці вісімдесятих років були мої сини Омелян та Олександр . Ось що писав в листі до дому старший син :
Дорога бабко . Пробач ,що довго не писав . Звідси пошту майже не забирають . Я служу на рятувальному кораблі С-18 . Ми на бойовому чергуванню уже вісімнадцятий місяць. Служба проходить в Індійському океані. Ми знаходимося між Ефіопією і Єменом , біля архіпелагу Дахлак . Тут дуже велика спека, палуба розжарюється до сімдесят градусів . Ми ходимо в сандалах з підошвою товщиною в десять сантиметрів . Але мені і тут добре , бо я водолаз . Спущюся на дно моря , та й лежу собі між рибами поки спека не спаде .» Бабка прочитавши , сплеснула руками та й каже : « Но та то шибеник! Ще засне та шіфа (корабель) го лишить . Куди тільки начальники позирають!»
-У воду, кажу , мамо, у воду начальники позирають

2013