Одні докоряють мені, що будучи від пальців ніг і до коренів волося русином , я пишу українською мовою . Що я маю їм казати? Русинську граматику не вивчав , русинського алфавіту не знаю . Розмовляти по русинські , це одне , а от писати не знаючи ні граматики ні навіть алфавіта , це щось зовсім інше . Та і яким діалектом писати , якщо їх у нас на Закарпатті у кожному селі свій . В одній місцевості діалект тяжіє до польської мови , в іншій до словацької , ще в іншій до мадярської чи навіть до румунської . Наприклад в нашому селі Червеньові , що навіть далеко не межує з румунськими селами , на шкварки кажуть – жумарки , а на склянку – погар . А це , як відомо румунські слова . А в такому великому селі , як Лучки , на одній вулиці на тітку кажуть «кітка», при цьому звук «І» вимовляється , як щось поєднане між звуком «і» та «у». У нас таких звуків немає . В тому ж селі на іншій вулиці на тітку кажуть – маточка . Відповідно ж на одній вулиці на дядьку кажуть «уйко» , на іншій «батечко» . Памятаю , колись давно , коли я ще парубкував , одна дівчина з Хустщини попросила в мене «вошолув» . Це слово для мене було не зрозуміле , але подумав , що вона хоче воші ловити , тай подав їй гребінець. Як виявилося ,їй потрібна була праска . Хто прислухався , той почув , що в селах Ракошинського куща , від Кальника і до Клячанова звук «у» вимовляють якось протяжно , наближено до «о» . Наприклад , у цих селах можна почути таке : « Я льобльо цокор» . Оця протяжна вимова звука «у» посварила мене з моїм добрим знайомим чи не на все життя . Якось у товариській розмові він розповів мені , що його жінка всю зиму «мочиться» , тому мусить відправити її лікуватися . Його жінка мучилася через захворювання суглобів , а я зрозумів , що вона « мочиться», тобто пісяється . Звісно , сміявся я сам над собою , але він це прийняв як образу і вже кілька десятиліть при зустрічі не здоровкається . Або , ще таке . Візьмемо декілька сусідніх сіл довкола Червеньова . В одному селі на вікно кажуть – облак , в іншому-оболок , в нашому селі кажуть –воболок , в сусідньому селі Великі Лучки кажуть- гоболок , у Завидові кажуть – визір . Або , на одну і ту страву чи не на кожному селі кажуть по різному . Одні кажуть – галушки , інші- паленята , ще інші – різанки , декотрі кажуть – стиранки , деякі – щипанки . Памятаю ,як ще в школі зняцівські дітваки сміялися з наших червенівських , тому що у Зняцьові на четвірку кажуть – чотирка , а у Червеньові – чотируйка . В свою чергу ми сміялися над зняцівськими , бо у них на колодязь кажуть – яма . Через це наші дітваки казали , що у Червеньові у яму какають , а зняцівські звідти воду пють .При чому всі ці села русинські . Таких прикладів можна навести тисячі . От і буть мудрий , придумай , як граматично писати по русинські . Та як би тільки ці діалекти , то це ще пів біди . У всякому разі всі наведені слова і яма , і цокор і різанки і щипанки і визір є русинськими . Коли слухаю передачу на русинській мові по обласному телебаченню на каналі ТИСА-1 , то воліли б мені в той час на свіжу рану насипати солі з перцем . Вуха ріже , коли чую , як гарна , миловидна жінка підбирає якісь чужинські , чи то циганські , чи то мадярські , чи швабські слова , аби тільки показати , що русинська мова разуче відрізняється від української і не має з нею нічого спільного . З її пишних вуст так і зриваються мало кому зрозумілі такі слова як – фіномно, чіношно , кинєшно , баратошно , рендешно ,та інші . Причому ці слова не є якимись новітніми , взятими з науково- технічного прогресу . Вони завжди мали аналоги в русинській мові . Ну скажіть мені , чим слово «баратошно» краще від споконвіку русинського «дружньо» . У русинів завжди були і друзі і дружки і дружба . Або чим слово «рендешно» краще від споконвіку русинського – порядочно .Русини завжди поважали порядок . Та ще треба сказати що згадані слова іншомовного походження сильно спотворені навіть у порівнянні з тією мовою з якої вони взяті .
Ні , любі друзі, сучасної літературної русинської мови як і граматики в нас немає . Але була ж! Була , ще коли словянські вчителі рівноапостольні Кирило і Мефодій переклали богослужбові книги на словянську мову взявши за основу саме русинську літературну мову .Народ є , а національної літературної мови немає . В той час , замість того аби перейматися створенням сучасної русинської граматики і літературної мови , русинські провідники змагаються на предмет того , хто з них більший русин , хто має більші права , аби очолити той чи інший русинський політичний рух .
Декотрі дорікають мені , що ніби пишу не на актуальну тему. А ще інші , що пишу не професійно . Що я маю їм казати? Стискаю плечима , кліпаю очима , та й тільки .Журналістським професіям не навчений , філологічним наукам не вишколений . Та і взагалі більшу частину свого життя провів у лісі , працюючи в лісовому господарстві . Який я є , такого ня маєте , якого ня маєте , такого ня читаєте , якщо бажаєте . А якщо ні , то ні . Або як казали наші діди : « Як умієм , так і пієм». А ще один мій добре знайомий москаль казав : « Лес – дело тьомноє». Можливо , що він мав на увазі «темних» людей. Так , що так. Хоча я і не цілком згодний з цим москалем . Був у мене один добрий знайомий , старший товариш із села Анталовці за прозвиськом Пальо Єйзуш .
Цей Пальо ще до Другої Світової війни , ще за чехів почав працювати лісником . Це був справжній фахівець в лісовій індустрії. А ще він був великим ентузіастом лісового господарства . Він і мене дечому навчив . Так от ,на старості літ ,приходить до нього з обласного центру товариш начальник ,та й каже : « Діду , пора вам іти вже на пенсію , мусите уступити місце молодим ,більш школованим спеціалістам». Пальо дуже зажурився , та так із плачем у голосі каже до начальника : « Товариш начальник , я своїми руками посадив сотні гектарів лісу , виростив і випестував десятки тисяч дерев , а тепер ви мене виганяєте з роботи . Та я – каже Пальо, навчив ліс говорити русинською мовою»
У це товариш начальник аж ніяк не хотів повірити . Тоді Пальо запропонував товаришу начальнику , вночі , о дванадцятій годині прийти до лісу і на власні вуха почути і переконатися як ліс буде говорити . Як домовилися , так і зробили . В самі півночі зайшли обоє до лісу . Навколо темно-темно , тільки десь поміж кронами дерев ледве світилися зіроньки . В лісі тихо-тихо , тільки чути як десь далеко сова кувікає налякана товаришем начальником . Пальо набрав повні плюца повітря і гукнув , що мав сили на всі груди : «яка квітка боїться весняного мо-ро-о-о-за!» Ліс луною відгукнувся -« ро-о-о-за» . Товариш начальник почухав потилицю та й каже : « Ану діду спитай що небуть про мене» . Пальо знову набрав повні плюца повітря і гукнув на увесь ліс:«Кому не спиться в ніч глу-ху-ую»
Ліс тут же луною відповів : « у-у-у- ю». Признаюся чесно ,букву «х» я тут свідомо пропустив , виключно через повагу до товариша начальника . Після цього випадку Пальві дали можливість працювати аж до самої смерті .
На превеликий мій жаль , можливості працювати в лісовому господарстві до глибокої старості я не мав . Памятаю, коли через поважні обставини покинув роботу в лісовому господарстві , то мені постійно , цілодобово , перед очима було одне – ліс . Я навіть заснути не міг . А якщо стулив трохи очі , то знову бачу дрімучий ліс . Через це , за короткий проміжок часу я скинув у вазі понад двадцять кілограмів і став сухоребрий , як козуб . Це вже почало турбувати навіть мою жінку . Вона мені порадила у самі дванадцять годин ночі піти до лісу , помолитися і висповідатися . Я її послухався . В самі півночі зайшов глибоко-глибокодо лісу . В лісі темно- темно , тихо –тихо , тільки чути , як десь в кущах цвіркуни цвірінькають , та поміж листя світлячки засвітяться , бо саме був серпень місяць . Я став на коліна , перехрестився , прошептав три «Отченаші» , сорок- «Господи помилуй», а тоді набрав повні плюца повітря і на весь темний ліс гукнув : « Лісу , мій лісу, чому я за тобою так нудь-гу-у-у-ю!» Відповідь не забарилася .Ліс мені відповів хоч і русинською мовою , але з явним мадярським акцентом : « Нодь гу-у-ю» По мадярські «нодь» - це по нашому –великий . Мені чомусь завжди подобалось , як говорять русини з мадярським акцентом . Вони чомусь часто де треба казати звук «Х» ,кажуть «Г» і навпаки. Наприклад , на автобусний рейс вони кажуть – Ужхород - Рагов , замість Ужгород-Рахов. Або коли перонний контролер на автобусній станції наводячи порядок ,на русинській мові але з мадярським акцентом ,закликає пасажирів , як правильно треба поводитися , вимагає: «Товариші пасажири , з заду зализати , спереду вилизати», тобто нагадує як треба заходити і виходити . Ну , що поробиш , такий у них акцент . Або таке : « Не штовхайтеся біля шофера , ідіть на задній проход», тобто до задніх дверей . Ось так любі друзі , і радий би писати на русинській мові , та ніяк не наважуся .

2013