Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
