Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.26
19:58
Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
2026.05.26
17:59
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
2026.05.26
15:56
Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
2026.05.26
15:07
Згарище
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
2026.05.26
13:11
Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
2026.05.26
12:46
Ще вірують поети й поетеси
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
2026.05.26
11:02
і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
2026.05.26
09:41
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: "Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!".
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевче
2026.05.26
07:09
Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
2026.05.25
22:16
Анатолій Матвійчук
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
2026.05.25
21:46
я розкусив тебе хома
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
2026.05.25
20:56
Під захеканий безум
Атож, локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
Атож, локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд
2026.05.25
20:44
Тонкі, стрункі, немов казкові птиці,
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий
2026.05.25
19:52
А в нашім дворі та й росте собі клен.
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.
Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
