
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію