2. Ранок був прохолодним, бо ще з ночі падав дощ. Даринка сиділа на ґанку, щільно загорнувшись у велику бабусину хустку і очікувала на своє ранкове горнятко молока. З-за плоту визирнула скуйовджена чуприна Юрка.

- Дарино, я йду до лісу по гриби.

- То йди, мені що до того — ліниво розтягуючи слова, відповіла дівчинка.

- Та ходімо разом. Я знаю, де ростуть великі білі гриби!

Даринка задумалася, може й справді ото перейтися з кошичком. Бабуня її потім похвалить, що назбирала грибочків на підливку.

О, бабусина підливка з білих грибів — це щось особливе! Готується на молоці та із зеленим кропом... А пахне!

- Йду! - рішуче відкинула бабусину хустку і гайда до хати збиратися.

- Бабо Оксано! А де мої гумаки, бо не можу знайти, - гукала до бабуні через відчинене вікно.

- Та хіба ж я знаю, доню, де ти їх поклала... Ти ж узувала їх ото минулого тижня, як до магазину бігала по хліб, - відізвалася баба Оксана, ідучи з відром молока до хати.

Даринка перекидала все взуття в коморі, бо в напівтемряві нічого не могла знайти. Потім витягла із закутка один, потім другий кольоровий чобіт і задоволена побігла до кімнати одягати штани і светр.

- Хусточку не забудь та канапочку візьми зі собою. Ото і Юрка пригостиш.

Юрцю, ти ж там дивися за Даринкою, щоб вона не загубилася в лісі.

Вертка стежка вивела обох дітей в поле. Вона вилася поміж людські городи з картоплею, буряками та кукурудзою. Юрко, не спиняючи крок, виламував кукурудзяні качани та поспіхом запихав до наплічника. У його бабусі теж росла кукурудза та сусідська йому була смачніша.

- Ти що робиш?! - вигукнула Даринка, - нащо виламуєш чужу кукурудзу?

- Бо з дому не взяв. А як на багатті її спечемо, тоді не питатимеш, - виправдувався Юрцьо.

Даринка хіба зітхнула — оті хлопці всі такі — без пригод ніяк не можуть!

Засапавшись від швидкої ходи, увійшли в прохолоду ранкового лісу. Там пахло сумішшю хвої та листя, бо лісок був мішаним. Ноги одразу наче втопились у м'який килим зеленого моху, тож Даринка зупинилась зачудовано. Вона й раніше бувала в лісі, але щоразу була вражена, наче вперше потрапила.

Пронизливо закричавши, з гілки злетів птах. Даринка полохливо присіла з несподіванки.

- Не бійся, - засміявся Юрко, - це ж со-ойка... О, а я гриб знайшов!

- Де, покажи, - Даринка підбігла подивитися. Юрко тримав у руках невеличкого грибочка із ледь коричневою шапочкою та білою товстою ніжкою.

- Це білий!

- Та бачу...

Даринка нахилила голову і уважно почала видивлятися під деревами, чи не побачить і собі грибочка. Та вони наче ховалися від неї. Юрко вже й сироїжки знайшов, і рижики, маслюки траплялися усі старі й червиві, тож хлопець ногою їх перекидав — хай спорами засіюються. А Даринці не щастило, їй траплялися хіба мухомори — білі й червоні, як намальовані.

Даринка на грибах трохи розумілася — дарма, що з міста. Ще колись матуся подарувала їй книгу “Дари лісу” і коли вона хворіла, то читала і про гриби, і про птахів та тварин.

Даринка любила читати, але більш пригодницьку літературу, а пізнавальну — ось в такі особливі випадки. Їй подобалося занурюватись в подушки та ковдри і гортати сторінки із яскравими малюнками.

Зовсім розчарувавшись у “тихому полюванні”, несподівано для себе, Даринка побачила спочатку один, потім другий, а затим і цілу сімейку білих грибів. Від щастя вона аж застрибала на місці.

- Знайшла, знайшла, - почала вигукувати на весь голос.

- Де?

Юрко стрімголов біг до Даринки, ламаючи тонкі гілочки під ногами.

- От що пощастило, то пощастило, - задоволено промовив, - смачнюща буде підливка у баби Оксани!

- Знайшла, знайшла, - все пританцьовувала Даринка.

Коли кошики були повні грибів, Юрко запропонував розпалити багаття. Аякже, в наплічнику було повно кукурудзи! Даринка запропонувала піти до джерела, яке в народі називали Варвашкою, і там роташувати табір. По дорозі діти хапали з куща ожину, пізню малину, обговорювали свій сьогоднішній лісовий здобуток.

Коло Варвашки швидко назбирали сухого гіляччя і розвели вогонь. Кукурудзу смажили, приладуваши її на довгі патики. А що були голодні, то довго не чекали — їли її напівсирою.

Ввечері в Даринки піднялась температура. Баба Оксана бігала коло неї, клала холодні компреси на чоло та у великому хвилюванні телефонувала до Даринчиної мами. Юрко, відчуваючи свою провину, мусив зізнатися, що смажили на вогні кукурудзу та вона добре не спеклася.

- Йой, лишенько! Та я ж і борщику наварила, чекала вас вдома, - примовляла бабуня.

Юрко мовчки побіг додому і приніс Даринці свою улюблену книгу “Все про дирижаблі й літаки”.

Після кількох чашок ромашкового чаю, Даринка відчула себе краще.

- Юрку, дякую за книжку! А кукурдза таки була добра, - тихо промовила йому услід.

10. 09. 2014