( з глибини віків)
Це було дуже, дуже давно. Це було ще тоді, коли Ісус Христос із Петром Святим по Карпатах мандрували. Вони вчили русинів християнській моралі, всяким премудростям, давали їм світло знань. Коли вони зупинялися десь на відпочинок, чи на ночівлю, то довкола них збиралися сотні а то і тисячі людей, щоб послухати слово боже. Інколи Петро дуже сердився , бо народ не давав Ісусу не те що відпочити, а навіть поїсти. Тоді він грізно кричав на людей: « Залиште Учителя в покої, Він уже три дні не відпочивав і нічого не їв.» Тоді Ісус заспокоював Петра кажучи: « Петре, Петре, хіба Я тебе не вчив, що не хлібом єдиним живе чоловік? Не проганяй їх від мене, бо не довго вже вони будуть мене слухати і бачити. А коли знову прийду, то вже будуть інші Карпати, інші русини». Сказавши «коли знову прийду…», він мав на увазі своє друге пришестя.
Одного разу вони відпочивали на північній околиці Мукачева, на березі Латориці, там де тепер монастир. Петро нашвидкуруч зробив колибу, запалив ватру. Та не встиг він приготувати їжу, як із всіх навколишніх сіл посходилися люди слухати мудре слово учителя. І так щодня уже більше як тиждень. Уже і їжа закінчилася. Петро згадав , що десь у селі Червеньові, як йому розповідав його отець, живуть родичі. Прийшло йому таке на думку, йти до Червеньова, знайти родичів і попросити продуктів. Ісус погодився відпустити Петра. Та і йти було не так далеко, всього якісь дві години пішки. У Чарвеньові зустріли Петра радо. Як виявилося, усі червенівці були йому у тій чи іншій мірі родичами. За годину назносили повного воза всякої всячини. Хто горох, хто квасолю, хто муку, хто гриби сушені, хто яйця. А ще додумалися наловити риби. Благо, довкола Червеньово були мочари та яруги у яких було повно всякої риби. Рибу ловили усім селом .До води пішли навіть діди та баби. А Петро, як досвідчений рибалка, усіма керував. За кілька годин наловили два вози риби. Тут же на березі рибу низали на шнурки, аби сушилася на сонці. Раптом Петро спохватився, а шнурка яким він був перепоясаний і на якому висіли золоті ключі від раю, немає. Він став блідий як стіна. Зажурилися і селяни. Перемацали довкола всю траву ,за три дні перебродили всі яруги, а ключі, як у море впали. Вже петрові пора б і до Ісуса повертатися, та як стати перед лице Боже без ключів від раю. Тоді один старий, мудрий чоловік дав добру пораду. Справа в тім, що в одному селі на південь від Мукачева живуть добрі майстри, котрі можуть зробити які завгодно ключі, аби тільки було золото. Червенівці вирішили принести на одну купу хто які має золоті прикраси. Таких золотих прикрас назбиралося повне відро. Петро із мудрим, старим чоловіком взяли це золото та й пішли до знайомих майстрів. По розповідях Петра, майстри зробили точно такі ключі , які були раніше , причому без оплати за роботу. Село в якому жили ці майстри Петро назвав – Ключарки.
Повернувся Петро із мудрим чоловіком до Червеньова, а половина золота залишилася не використана. Стали думати, судити ,що з тим золотом робити. Тоді мудрий, старий чоловік порадив, що ліпше було би, якби Петро носив ключі не на конопляному шнурку, який знову може розірватися, а зробити з того золота що залишилося велике кільце, нанизати на нього ключі і носити на шиї. Старий, мудрий чоловік сказав , що у нього є знайомі майстри, котрі живуть у селі на північ від Мукачева, вони б могли зробити золоте кольце і ланцюг до нього.
На другий день, Петро з мудрим чоловіком відправилися до тих майстрів. Розповіли їм про свої проблеми. Майстри вислухали та й зразу взялися за роботу. Незадовго золоте кольце з ланцюгом було готове. Майстри за роботу не взяли ніяку плату. Село в якому жили ті майстри Петро назвав- Кольчино.
Петро мусів повертатися до Ісуса. Проважати його прийшли всі жителі Червеньова. Всі плакали , бо знали, що знову зустрінуться хіба що на страшному суді. Прощаючись, Петро пообіцяв, що коли буде судний день, то всі ті добрі діла, які зробили для нього та Ісуса червенівці, ключарківці та кольчинці, будуть їм зараховані. Жителі цих сіл стали гордими та на величними, бо вважали, що безвізовий вступ до раю їм забезпечино . Вони не розуміли , що гордих та навеличних Бог понизить. Кайтеся руснаки! Без каяття не буде вам в раю життя!.
З тих пір пройшло багато, багато часу, але ще й зараз на околицях Червеньова по яругах та каналах, часто можна побачити, як якісь валягови сітками цідять воду щось шукаючи. Ба, що вони шукають? Може золоті ключі від раю? Не так шукаєте любі друзі!

2013