Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Омелян Курта (1940) /
Проза
Без візи до Раю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Без візи до Раю
( з глибини віків)
Це було дуже, дуже давно. Це було ще тоді, коли Ісус Христос із Петром Святим по Карпатах мандрували. Вони вчили русинів християнській моралі, всяким премудростям, давали їм світло знань. Коли вони зупинялися десь на відпочинок, чи на ночівлю, то довкола них збиралися сотні а то і тисячі людей, щоб послухати слово боже. Інколи Петро дуже сердився , бо народ не давав Ісусу не те що відпочити, а навіть поїсти. Тоді він грізно кричав на людей: « Залиште Учителя в покої, Він уже три дні не відпочивав і нічого не їв.» Тоді Ісус заспокоював Петра кажучи: « Петре, Петре, хіба Я тебе не вчив, що не хлібом єдиним живе чоловік? Не проганяй їх від мене, бо не довго вже вони будуть мене слухати і бачити. А коли знову прийду, то вже будуть інші Карпати, інші русини». Сказавши «коли знову прийду…», він мав на увазі своє друге пришестя.
Одного разу вони відпочивали на північній околиці Мукачева, на березі Латориці, там де тепер монастир. Петро нашвидкуруч зробив колибу, запалив ватру. Та не встиг він приготувати їжу, як із всіх навколишніх сіл посходилися люди слухати мудре слово учителя. І так щодня уже більше як тиждень. Уже і їжа закінчилася. Петро згадав , що десь у селі Червеньові, як йому розповідав його отець, живуть родичі. Прийшло йому таке на думку, йти до Червеньова, знайти родичів і попросити продуктів. Ісус погодився відпустити Петра. Та і йти було не так далеко, всього якісь дві години пішки. У Чарвеньові зустріли Петра радо. Як виявилося, усі червенівці були йому у тій чи іншій мірі родичами. За годину назносили повного воза всякої всячини. Хто горох, хто квасолю, хто муку, хто гриби сушені, хто яйця. А ще додумалися наловити риби. Благо, довкола Червеньово були мочари та яруги у яких було повно всякої риби. Рибу ловили усім селом .До води пішли навіть діди та баби. А Петро, як досвідчений рибалка, усіма керував. За кілька годин наловили два вози риби. Тут же на березі рибу низали на шнурки, аби сушилася на сонці. Раптом Петро спохватився, а шнурка яким він був перепоясаний і на якому висіли золоті ключі від раю, немає. Він став блідий як стіна. Зажурилися і селяни. Перемацали довкола всю траву ,за три дні перебродили всі яруги, а ключі, як у море впали. Вже петрові пора б і до Ісуса повертатися, та як стати перед лице Боже без ключів від раю. Тоді один старий, мудрий чоловік дав добру пораду. Справа в тім, що в одному селі на південь від Мукачева живуть добрі майстри, котрі можуть зробити які завгодно ключі, аби тільки було золото. Червенівці вирішили принести на одну купу хто які має золоті прикраси. Таких золотих прикрас назбиралося повне відро. Петро із мудрим, старим чоловіком взяли це золото та й пішли до знайомих майстрів. По розповідях Петра, майстри зробили точно такі ключі , які були раніше , причому без оплати за роботу. Село в якому жили ці майстри Петро назвав – Ключарки.
Повернувся Петро із мудрим чоловіком до Червеньова, а половина золота залишилася не використана. Стали думати, судити ,що з тим золотом робити. Тоді мудрий, старий чоловік порадив, що ліпше було би, якби Петро носив ключі не на конопляному шнурку, який знову може розірватися, а зробити з того золота що залишилося велике кільце, нанизати на нього ключі і носити на шиї. Старий, мудрий чоловік сказав , що у нього є знайомі майстри, котрі живуть у селі на північ від Мукачева, вони б могли зробити золоте кольце і ланцюг до нього.
На другий день, Петро з мудрим чоловіком відправилися до тих майстрів. Розповіли їм про свої проблеми. Майстри вислухали та й зразу взялися за роботу. Незадовго золоте кольце з ланцюгом було готове. Майстри за роботу не взяли ніяку плату. Село в якому жили ті майстри Петро назвав- Кольчино.
Петро мусів повертатися до Ісуса. Проважати його прийшли всі жителі Червеньова. Всі плакали , бо знали, що знову зустрінуться хіба що на страшному суді. Прощаючись, Петро пообіцяв, що коли буде судний день, то всі ті добрі діла, які зробили для нього та Ісуса червенівці, ключарківці та кольчинці, будуть їм зараховані. Жителі цих сіл стали гордими та на величними, бо вважали, що безвізовий вступ до раю їм забезпечино . Вони не розуміли , що гордих та навеличних Бог понизить. Кайтеся руснаки! Без каяття не буде вам в раю життя!.
З тих пір пройшло багато, багато часу, але ще й зараз на околицях Червеньова по яругах та каналах, часто можна побачити, як якісь валягови сітками цідять воду щось шукаючи. Ба, що вони шукають? Може золоті ключі від раю? Не так шукаєте любі друзі!
2013
Це було дуже, дуже давно. Це було ще тоді, коли Ісус Христос із Петром Святим по Карпатах мандрували. Вони вчили русинів християнській моралі, всяким премудростям, давали їм світло знань. Коли вони зупинялися десь на відпочинок, чи на ночівлю, то довкола них збиралися сотні а то і тисячі людей, щоб послухати слово боже. Інколи Петро дуже сердився , бо народ не давав Ісусу не те що відпочити, а навіть поїсти. Тоді він грізно кричав на людей: « Залиште Учителя в покої, Він уже три дні не відпочивав і нічого не їв.» Тоді Ісус заспокоював Петра кажучи: « Петре, Петре, хіба Я тебе не вчив, що не хлібом єдиним живе чоловік? Не проганяй їх від мене, бо не довго вже вони будуть мене слухати і бачити. А коли знову прийду, то вже будуть інші Карпати, інші русини». Сказавши «коли знову прийду…», він мав на увазі своє друге пришестя.
Одного разу вони відпочивали на північній околиці Мукачева, на березі Латориці, там де тепер монастир. Петро нашвидкуруч зробив колибу, запалив ватру. Та не встиг він приготувати їжу, як із всіх навколишніх сіл посходилися люди слухати мудре слово учителя. І так щодня уже більше як тиждень. Уже і їжа закінчилася. Петро згадав , що десь у селі Червеньові, як йому розповідав його отець, живуть родичі. Прийшло йому таке на думку, йти до Червеньова, знайти родичів і попросити продуктів. Ісус погодився відпустити Петра. Та і йти було не так далеко, всього якісь дві години пішки. У Чарвеньові зустріли Петра радо. Як виявилося, усі червенівці були йому у тій чи іншій мірі родичами. За годину назносили повного воза всякої всячини. Хто горох, хто квасолю, хто муку, хто гриби сушені, хто яйця. А ще додумалися наловити риби. Благо, довкола Червеньово були мочари та яруги у яких було повно всякої риби. Рибу ловили усім селом .До води пішли навіть діди та баби. А Петро, як досвідчений рибалка, усіма керував. За кілька годин наловили два вози риби. Тут же на березі рибу низали на шнурки, аби сушилася на сонці. Раптом Петро спохватився, а шнурка яким він був перепоясаний і на якому висіли золоті ключі від раю, немає. Він став блідий як стіна. Зажурилися і селяни. Перемацали довкола всю траву ,за три дні перебродили всі яруги, а ключі, як у море впали. Вже петрові пора б і до Ісуса повертатися, та як стати перед лице Боже без ключів від раю. Тоді один старий, мудрий чоловік дав добру пораду. Справа в тім, що в одному селі на південь від Мукачева живуть добрі майстри, котрі можуть зробити які завгодно ключі, аби тільки було золото. Червенівці вирішили принести на одну купу хто які має золоті прикраси. Таких золотих прикрас назбиралося повне відро. Петро із мудрим, старим чоловіком взяли це золото та й пішли до знайомих майстрів. По розповідях Петра, майстри зробили точно такі ключі , які були раніше , причому без оплати за роботу. Село в якому жили ці майстри Петро назвав – Ключарки.
Повернувся Петро із мудрим чоловіком до Червеньова, а половина золота залишилася не використана. Стали думати, судити ,що з тим золотом робити. Тоді мудрий, старий чоловік порадив, що ліпше було би, якби Петро носив ключі не на конопляному шнурку, який знову може розірватися, а зробити з того золота що залишилося велике кільце, нанизати на нього ключі і носити на шиї. Старий, мудрий чоловік сказав , що у нього є знайомі майстри, котрі живуть у селі на північ від Мукачева, вони б могли зробити золоте кольце і ланцюг до нього.
На другий день, Петро з мудрим чоловіком відправилися до тих майстрів. Розповіли їм про свої проблеми. Майстри вислухали та й зразу взялися за роботу. Незадовго золоте кольце з ланцюгом було готове. Майстри за роботу не взяли ніяку плату. Село в якому жили ті майстри Петро назвав- Кольчино.
Петро мусів повертатися до Ісуса. Проважати його прийшли всі жителі Червеньова. Всі плакали , бо знали, що знову зустрінуться хіба що на страшному суді. Прощаючись, Петро пообіцяв, що коли буде судний день, то всі ті добрі діла, які зробили для нього та Ісуса червенівці, ключарківці та кольчинці, будуть їм зараховані. Жителі цих сіл стали гордими та на величними, бо вважали, що безвізовий вступ до раю їм забезпечино . Вони не розуміли , що гордих та навеличних Бог понизить. Кайтеся руснаки! Без каяття не буде вам в раю життя!.
З тих пір пройшло багато, багато часу, але ще й зараз на околицях Червеньова по яругах та каналах, часто можна побачити, як якісь валягови сітками цідять воду щось шукаючи. Ба, що вони шукають? Може золоті ключі від раю? Не так шукаєте любі друзі!
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
