Є Р У С А Л И М М І С Т О Р У С И Н С Ь К Е
( З глибини віків )
Не заперечним фактом є те, що святе місто Єрусалим заснували закарпатські руснаки . Але все по порядку . На Єфремовій горі , що в Палестині жив один левіт. Він узяв собі наложницю із Віфлеєма юдєйського. Молодята дуже любилися. Але одного разу, через якусь дрібничку , як це часто буває у молодих, вони посварилися . Наложниця зібрала своє шмаття та й пішла до батька свого у Віфлеєм і була там чотири місяці . Чоловік її нудьгував, нудьгував, а далі надумав поїхати до Віфлеєму і попросити наложницю , щоб повернулася до дому . З ним поїхав і слуга його. Батько молодої жінки коли побачив зятя, то з радістю зустрів гостей. Зробили велику гостину. Гостилися п’ять днів і нарешті і нарешті чоловік з молодою наложницею рушили до дому. Дорога була далека. Під вечір всі троє приїхали до одного поселення , що називалося Ієвус, яке пізніше назвали Єрусалимом. Слуга запропонував заночувати в Ієвусі. Але левіт не погодився, бо тоді в Ієвусі жили іноплемінники ієвуситяни, не обрізані. Євреям заборонено було спілкуватися з арабами . І рушили всі троє далі . Кли вже була глибока ніч, то прибули вони в місто Гіву . Гіва була столицею веніамінового коліна . На вулицях міста вони нікого не зустріли, бо було вже пізно . Вирішили заночувати прямо на вулиці . Коли це їх побачив один старий добродушний чоловік , що пізно повертався з поля . Він їх пожалів і запросив до свого будинку та добре пригостив подорожніх . Мешканці Гіви були дуже розбещені . Вони оточили будинок старика і почали грюкати і ломитися в двері . Господар будинку вийшов запитати , чого їм треба . Вони кричали і казали :- виведи нам того чоловіка , що в тебе і ми переспимо з ним . Господар їх перепрошував кажучи :- ні брати мої не робіть цього зла моєму гостеві , не впадайте в безумство . Бешкетники не слухали , а далі ломилися в двері . Тоді старик каже : - Ось у мене єдина донька , вона ще діва , робіть з нею чого бажаєте , а гостям моїм не робіть зла . Веніамитяни вдерлися в будинок , схопили наложницю того чоловіка і потягли її на вулицю . Там її ґвалтували всі по черзі і мордували аж до ранку . Ранком , коли господар її відчинив двері і почав кликати , щоб рушати в дорогу , то побачив її біля дверей мертву . Левіт рвав на собі одяг свій і волося бо дуже любив наложницю . Поклавши її мертву на осла поїхав до дому . Прийшовши до дому взяв ніж і розрізав тіло її на дванадцять частин . Кожну частину загорнув і відіслав дванадцятьом колінам Ізраєлевим , дванадцятьом начальникам колін . І начальникам колін , і всьому народу не втямки було , що б це могло означати, бо такого не було із початку створення світу . Коли добре розслідували , то вирішили все коліно веніаминово знищити до одного . Зібралося на війну одинадцять колін єврейських , Тих що оголюють меч свій було чотириста тисяч воїнів . Веніаметяни протиставили двадцять шість тисяч воїнів . Крім того веніаметяни виставили ще сімсот відібраних хїоробрих , котрі всі були ліворукі .Велика була битка , що тривала три дні . І впало з боку Ізраєльтян за три дні сорок тисяч воїнів . З боку веніаметян крім воїнів ще впало п’ятдесят тисяч тих , що могли тримати меча . Ізраєльтяни штурмом взяли столицю веніаметян Гіву і умертвили все живе в ній . Тільки шістсот воїнів веніаминових спаслися сховавшись в горах . На руїнах Гіви ізраїльтяни присяглися не видавати дівчат своїх за веніаметян , що залишилися живими . Коли переможці оговталися , то спохватилися , та гірко заплакали по тому що сталося . Адже вони прирекли коліно веніамінове на зникнення . Згідно Божого плану всіх колін єврейських мало бути дванадцять , по числу патріархів . Можна було б його відродити за рахунок тих шестисот воїнів , що сховалися в горах . Та за Мойсеєвим законом євреї не мали права брати собі жінок з числа арабів , що населяли тоді Палестину . В той же час не могли нарушити присягу , яку дали про те , щоб не видавати ізраїльтянок за веніаметян .Єврейські старійшини думали , думали і таки надумали , як відродити Веніамінове коліно . Вони сказали так : - дозволено все те що не заборонено . А по скільки в Мойсеєвому законі нічого не сказано про заборону євреям спілкуватися з славянами , то вирішили для Веніамінового залишку засватати славянських дівчат . Веніамітянам оголосили мир . Невдовзі зібрали в дорогу сватачів і відправили їх у славянські землі . Най ближче до Ізраїлю , майже по сусідству з півночі була Македонія . Прийшли єврейські сватачі в Македонію, придивилися, прислухалися, і знайшли , що македоняни гарні , але дуже язикаті . Пішли далі і прийшли в Боснію . Придивилися і знайшли що босніанки теж гарні, але пелехаті . Пішли далі і прийшли в Сербію . Придивилися і знайшли що і сербіянки теж гарні , але дуже вже кострубаті . Пішли далі і дійшли до Чорногорії . Добре придивилися ізнайшли що чорногорянки теж гарні але над міру простоволосі . Пішли далі і прийшли в Словенію . Придивилися , прислухалися і знайшли що словенки взагалі то дуже гарні , але занадто голосні . Пішли вони далі і прийшли у Горватію . Придивилися , порадилися і рішили ,що хорватки би їм підійшли , якби не були такі сварливі . А тоді і кажуть єврейські сватачі до горватів :- а що , люди добрі , більше славянських племен немає? -- Як то немає. Є на півночі в самих Карпатах плем’я братів наших , то білі горвати . Самі себе вони називають руснакаи , а країну свою Русью прозвали . І пішли єврейські сватачі на північ русинів шукати , та й дійшли десь до Рахова . А там як подивилися на гуцулок , то серце в них завмерло від тої красоти . Ану кажуть , ще трохи походимо по горах , пороздивляємося, прислухаємося . Та й дійшли на волівеччину, та як подивилися на тих гарних прегарних бойківських дівчат , то багато сватачів зажадало тут же женитися . А ті котрі були розсудливіші наполягали щоб ще трохи походити , роздивитися . І правильно зробили . Подалися вниз по Латориці і дійшли на мукачівщину . О Боже великий ! Як побачили наших дівчат , то тут же усі зомліли . Бо у цілому світі таких красунь , як на мкачівщині немає ! Все! Рішили дальше не ходити а женитися на мукачівщині . Що то було за всенародне гуляння ! що то була за пятика , веселощі! Це може уявити тільки той хто там був. А хто там не був тому уявити важко . А я знаю , бо знаю . В основному дійство проходило біля старого замку Паланок . Туди з усіх кінців зносили всякоє ясніє і пітіє . Особливо полюбилися єврейським сватачам завидівські міцні , та середнянські тонізуючі напитки . Один єврейський парубок по імені Мордахай забажав на власні очі подивитися саму технологію приготування цих божественних напоїв . Для цього і поїхав у Завидово . Як виявилося , технологія настільки не складна наскільки і надійна . Вона на велике щастя збереглася аж до сьогодні .
Коли сливи добре перестигнуть , осиплються і заведуться в них хробаки , тоді їх збирають і засипають у чвани , які у Завидові звуться гордови . У гордовах їх тримають доти доки всі хробаки не спливуть на верх . Ну а тоді вже переганяють на паленку . Клоли Мордахай нахилився над гордовом і побачив там шар хробаків товщиною в тридцять сантиметрів , та й питає : - а хробаки нащо ? На те старий Алмашій і каже : - щоби кожен міг переконатися , що моя паленка без хімії , бо там де хробак , там хімія не втримує . Ну , каже Мордохай , тоді давай ще відро . Літописець , що супроваджував Мордахая , беручи інтерв’ю у старого Алмашія запитав : - пане Алмашій, для історії буде цікаво як цей напиток зветься , хробаківка? –Та ні , по нашому , по завидівські це сливовиця . Але Мордахай , коли на четверту добу прийшов трохи до тями , то цей напій назвав – шпаргатівка , від слова шпарити в гаті . Бо він і дійсно нашпарив повні гаті . А майстрів по приготуванню цього чудо-напою прозвав шпаргатмістерами . Це так приємно ! Ос вам любі друзі і розгадка , чому завидівчан уже п’ять тисяч років величають почесним званням – шпаргатмістерами . Це так приємно .
Коли Мордохай спорожнив усі Завидівські гордови , то зажадав ще познайомитися з технологією приготування середнянського тонізуючого напою . Середняни люди напрочуд гостинні . Вони коли приходять до когось на весілля то співають так :
Гей не много нас прийшло
Не много нам треба
Три гордови вина
І три пеци хліба .
На це господарі відповідають їм такими словами :
Не нато сьте прийшли
Абисьте їли , пили,
А нато сьте прийшли
Абисьте веселили .
Вони один перед одним запрошували Мордахая до своїх пивниць трохи посидіти , попити їхнього вина . Мордахай виявився дуже допитливим юнаком . Він все допитувався , як називається цєй чудо-напій . А середняки з гордістю казали : - це вино Леанка
- ну леанка , це зрозуміло , а чому вино ?
- Як чому! Як чому ! А тому що воно з виноградної лози робиться .
- Як це ?
- А це дуже просто . Чекаємо доки виноград не перестигне і весь осиплеться . А коли грона осиплються повністю , або їх склюють птахи, тоді беремо одну частину виноградної лози і дев’яносто девять частин води і робимо виноград леанка . Ось і весь процес .
- Цікаво , цікаво , тоді дайте ще відро . Коли на четверту добу Мордахай прочунявся , то чомусь той напиток назвав швікошом . Справа в тому , що на старогебрейській мові швік – це фонтан . І дійсно , що швікало з нього фонтаном на три метри проти вітру не рахуючи куди бризги долетять . А середнянських виноробів ласкаво назвав швікошменами .Це так приємно . Велике благо , що технологія виробництва середнянського вина збереглася і дотепер . Ба , навіть з часом середняни навіть удосконалилися . Вони можуть не тільки з води робити чудове вино , а й з чудового вина робити водичку . Пан Петросян , директор агрофірми ЛЕАНКА може гордитися своїми професіоналами . В далекій Вірменії він би таких не знайшов .
- Але яві хилився від головного , від гулянки . Що то була за гулянка під старм замком , що то була за гулянка ! Мої краяни – червенівці , як на дурно випили шпаргатівки , ( до речі вони і зараз люблять напитися на дурно) та як запили швікошом , та як ревкнули «коли тоту команицю сіяли», то аж гори потряслися . Були там хлопці із Ганьковиці , та один – Мішко Попович слухав , слухав та й каже : «червенівські легіні не сягарі , айбо холем співаки. Ось вам любі друзі мої і розгадка , чому вже п’ять тисяч років на червенівців кажуть «хоть і не сягарі , зате співаки» Це так зворушливо . Тоді вперше тоді вперше було сказано слово «лем». Уже п’ять тисяч років , як на русинів , що живуть на захід від Мукачева кажуть «лемаки» . Це так доречно!
- Гулянка гулянкою , а дорога дорогою . Прийшла пора повертатися в далеку Палестину . Відібрали потрібну кількість найгарніших дівчат і вперід . До уваги бралося і колір очей та їх виразність і густота волося на голові і не тільки і розмір грудей і форма талії та бюста і походка і інтелект і багато , багато іншого . Придирливі женихи всіх кандидаток у невістки обов’язково перевіряли на предмет дівственності . Першими , котрі пройшли цей , такий строгий тест , було двадцять п’ять дівчат із Червеньова . Всі вони мали потрапити у най впливовіші і най багаті єврейські родини . Дівчата із задоволенням давали згоду їхати до далекої Палестини . Їх вабила перспектива жити в теплому краї . А батькам їхнім подобалося породичатися із божим народом .
- І ось нарешті велика весільна процесія прибула до Палестини . Супроводжували цю процесію і запрошені женихами родичі дівчат із мукачівщини , котрих було досить багато . І забажалося євреям зробити ще грандіозніше гостину, як була в Мукачеві . Всі зійшлися на тому, що гарнішого міста , як місто Ієвус немає . На той час з міста Ієвуса уже були вигнані усі араби- ієвуситяни . Грандіозне весіля у розпалі. Співи, танці, музика, забави, веселощі, різні змагання, підношення дарів, винопітіє! Звичайно, що най активною була молодь. А батьки , як з боку женихів, так і з боку невіст сиділи собі на килимах та тільки посмішкувалися від задоволення. Один поважний , сивий юдейський старійшина прицмокує язиком, та й каже : - « невже є десь у світі країна , яка може родити таких гарних-прегарних дівчат?» А старий дідо за прізвищем Сорока із Червеньова підкрутив свій чорний вус та з гор дістю відповів: « Є Русь і лем! Є Русь і лем!» Отже Єрусалим . Ось вам любі друзі і розгадка, чому п’ять тисяч років тому місто Ієвус перейменували на Єрусалим . О ! Це так достовірно ! Це так достовірно як і те , що перейменував його дідо Сорока із Червеньова . Амінь!
2013 р.