Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Омелян Курта (1940) /
Проза
Камень Ісуса Навина у Червеньові
КАМЕНЬ ІСУСА НАВИНА У ЧЕРВЕНЬОВІ
( Скарби Середнянського замку .)
Усім і кожному , хто читав Білію , відомо про те , що пророк і вождь єврейського народу Мойсей після того , як вивів народ божий із єгипетського рабства , водив його по пустелям Сінаю сорок років перед тим як прибути до землі обітованої . Не тому що обіцяна земля була дуже далеко від Єгипту . При бажані добратися до Палестини можна було за декілька місяців пішої ходи . Водив він народ свій так довго , аби помер останній чоловік , хто міг тримати в руках своїх меч аби воювати , аби помер кожний хто народився у рабстві і відчував на собі тягар меншовартості . До землі обітованої повинні були увійти тільки ті , хто народився вільним тілом і душею .
- І от народ божий під проводом Мойсея наблизився до обіцяної землі , прийшовши із південної сторони до Солоного моря , або як його зараз називають , до Мертвого моря , обійшов його зі сходу і отаборився на східному березі річки Йордан . Із цього місця добре було видно західний берег , тобто обіцяну Богом землю , а в ночі , коли запалювалося у будинках світло , можна було бачити місто Єрихон . Для Мойсея наступили останні дні його життя відміряні йому Богом . За ту провину яку він вчинив перед лицем Божим йому не дано було ступити ногою своєю на святу землю . Відчуваючи близькість своєї смерті , Мойсей рішив призначити замість себе достойного чоловіка , який би був добрим , рішучим і справедливим вождем народу Божого . Бог йому показав такого чоловіка . Це був Ісус син Навина , який до цього часу прислугував Мойсею . Призначивши перед всім єврейським народом Ісуса Навина своїм наступником , Мойсей спокійно помер у віці ста двадцяти років . Тридцять днів і тридцять ночей оплакував народ Божий Мойсея над його могилою . Після закінчення днів плачу Ісус знову зібрав народ свій і обявив йому , що прийшов час переходити річку Йордан , щоб вступити і зайняти обіцяну Богом землю . На приготування Ісус дав народу три дні . Він також викликав дванадцятьох священників ізраїльських і наказав очиститися і освятитися бо їм прийдеться нести ковчег заповіту Божого попереду народу при переході через річку Йордан і далі по всій землі , аж доки не виженуть усіх ворогів . Для того аби створити безпеку своєму народу при переході річки , Ісус відібрав сорок тисяч сильних , хоробрих , загартованих воїнів .
- Нарешті наступив час переходити через Йордан .Це був час збору пшениці , тобто жнива. В цей час щороку річка Йордан була найбільш повноводною , такою що на усій своїй довжині виходила з берегів , приносила багато руйнувань своєю швидкою течією . Навряд чи хто небуть із розумних полководців наважився б переправлятися через річку за таких обставин . Ісус Навин наважився бо був великим стратегом , єврейським стратегом . Він чудова розумів що його противникам важко буде зібрати народ на війну тоді коли він зайнятий збором урожаю . Народ ізраїлю був наляканий тим ,що у воді можуть усі потонути . Ісус заспокоював народ , казав їм що сьогодні народ ізраїля ще іще раз переконається що з ними їх Бог .
- Дванадцять ізраїльських священників узяли на плечі свої ковчег заповіту , рушили попереду усього народу , щоб перебратися на другий берег річки і взяти у спадок землю обітовану . Як тільки ті священники що йшли попереду замочили ноги свої у воді , річка припинила свою течію . Ті води Йордану що були вниз по течії ізсякли у Солоне море , а ті що були у верх по течії зупинилися і стали ніби замерзлою кригою . Ісус наказав священникам зайти на середину річки і там зупинитися і стояти тримаючи на плечах своїх ковчег заповіту , аж поки весь народ і сорок тисяч воїнів не перейдуть на західний берег річки Йордан . Священники стояли босими ногами своїми на дванадцяти каменях , що лежали на дні річки ще з часів створення світу . Три дні і три ночі вони стояли і тримали ковчег , аж поки всі не перейшли . Коли останній ізраїльтянин вийшов із річки , то Ісус наказав виділити кожному із дванадцятьох колін ізраїлевих по одному достойному чоловіку . Коли були виділені дванадцять достойних , Ісус наказав їм взяти із річки ті дванадцять каменів на яких стояли священники ,
покласти на плечі свої і носити повсюду куди будуть нести ковчег заповіту . Ці камені повинні були бути пам’яттю для нащадків , вони повинні були нагадувати із покоління в покоління про те , що зробив Бог для народу свого .
- А ось як описує цей епізод сам Ісус Навин у своїй книзі . Приводжу дослівно :
- « Ідіть попереду ковчега Господа Бога вашого в середину Йордану і візьміть звідти і покладіть на плече своє кожен по одному каменю , по числу колін синів ізраїлевих , аби вони були у вас знаком , коли запитають вас у прийдешні часи сини ваші і скажуть: « для чого у вас ці камені?» ви скажете їм: « на пам'ять про те , що вода Йордану розділилася перед ковчегом заповіту Господа , коли він переходив через Йордан , таким чином ці камені будуть для синів ізраїлю пам’ятником на всі віки .» ( Біблія , книга Ісуса Навина 4-4).
- Коли весь народ ізраїля , а з ним і сорок тисяч воїнів перейшли на західний берег Йордану , то у першому ж поході вони завоювали тридцять одне царство . Всіх царів і все живе що було у тому царстві вони знищили . Їхні городи і села , їхні землі і поля вони поділили поміж колінами синів ізраїля . Дванадцять каменів пам’ятних вони завжди носили із собою аж доки не прийшли у місто Галгал . У місті Галгалі камені помістили у скинію і зберігалися вони там , аж доки цар Соломон не побудував у Єрусалимі храм імені Господнього . Після того дванадцять каменів пам’ятних принесли до дванадцятьох притворів храму Господнього і по одному із них розмістили на почесному місці у кожному притворі . Від природи своєї всі камені мали форму шестигранника , це було ніби прообразом зірки Давида . Всі вони були одинакові по формі , за розміром і кольором . За розміром вони були – плоскі , товщиною за людську долоню , у поперечнику мали дві п’яді . За кольором були темно-сірі ближче до чорного . Їх ніколи не торкалося залізо , їх ніколи не тесали .
- У середні віки із усіх кінців Європи багаті люди – графи , герцоги , князі , члени королівських та царських родин , подорожували на Святу землю Палестини аби поклонитися святиням , Гробу Господньому , аби принести багаті пожертвування для відновлення та охорони історичних церковних памяток . Дуже часто у дорозі їх підстерігали розбійники . Розбійники нападали на подорожуючих , забирали від них усі коштовні речі , часто побивали їх до смерті . З метою захисту подорожуючих , з благословення папи Римського був створений рицарський орден Темплієрів . Члени рицарського ордену були добрими , досвідченими , загартованими воїнами . Вони супроводжували подорожуючих у святі місця , а також коли ті поверталися додому . Рицарі несли варту також безпосередньо на святих землях . У знак подяки багаті мандрівники дарували рицарям багато коштовностей , а інколи навіть цілі маєтки .
- Через сто років після свого заснування орден Темплієрів став найбагатшою , наймогутнішою військово – охоронною структурою у Європі . Він побудував багато храмів , соборів , церков , фортець , замків . З часом цей орден став виконувати не тільки військово-охоронні функції . Він став найпотужнішою у тогочасному світі фінансово-банківською структурою . Магістри ордену розуміли , що капітал який вони накопичили не повинен лежати мертвим баластом . Його треба пустити в оборот . Орден став позичальником для багатьох сильних світу цього . Його боржниками були майже всі королі Європи та Близького Сходу , навіть Ватикан . Та найбільшим боржником ордену Темплієрів був французький король . Наближався час сплати боргів. Якби прийшлося сплатити всі борги , які накопичилися , то королю Франції прийшлося би продати пів королівства . Не набагато ліпше положення було і в інших королів . Тоді король Франції таємно зібрав нараду усіх королів Європи , на якій учинили змову проти ордену . Підступними діями заманили керівників ордену до Парижа ніби-то на якесь святкування . Там їх кинули до темниці , висунули їм звинувачення у змові із сатаною , у гомосексуалізмі , у антицерковних змовах та інше . У 1308му році їх спалили на вогнищі а багатство ордену привласнили собі . Залишившись без своїх поводирів рицарі ордену не могли дати рішучий опір об’єднаним силам королів Європи . Більшість із них загинула у
. нерівному бою . А ті що залишилися живими порозбігалися по віддалених куточках Європи , де у них були свої замки.
Одним із таких замків , був Середнянський замок , що на Закарпатті . Дослідники стверджують , що назву свою замок отримав від назви села Середнє , на південно-західній околиці , якого у дванадцятому столітті і був побудований рицарями ордену Темплієрів . Деякі дослідники припускають , що назва самого села – Середнє оправдана тим , що воно лежить по середині шляху на однаковій віддалі від найбільших міст Закарпаття – Ужгорода та Мукачева . Але ці дослідники не враховують той факт , що в часи заснування Середнього , Ужгород та Мукачево нічим не були значущі за згадане село , тому навряд чи це могло вплинути на утворення назви . Закрадається сумнів , що саме геодезичні поняття вплинули на утворення назви . З таким самим успіхом можна стверджувати що Середнє лежить по середині скажімо між Будапештом і Краковом , або Парижем і Москвою , або Римом і Петербургом , або в кінці кінців посередині між Балтійським і Середземним морями . Геодезія все витримає . Але любі мої друзі , коли вже було Середнє , ще не було ні Будапешта ані Москви ані тим більше Петербурга . Воно дійсно , якщо брати сучасну назву села у його українській вимові , то Середнє виглядає як середина . Але пардон , любі друзі , не забуваймо що згадане село заснували русини , які і населяють його споконвіку . Русинська назва села – Середньово . Придивляюся , прислухаюся і приміряюся до цієї назви і мені грішному чомусь здається , що вона утворена від слова – середа , тобто від третього дня тижня . Наука про топоніми наводить нам чи мало прикладів , коли назви поселень утворювалися від назви днів тижня . Це і Суботиця , це і Римарська Субота , це і Понедєлькіно , це і Душанбе ( Пятниця) це і Свята неділя ( Санто Домінго) і багато інших . Тому дуже навіть припустимо , що назва Середньово утворена від слова – середа . Інколи , коли не маю з ким , то я люблю сперечатися сам із собою , тому роблю припущення , що в назві села Середнє може бути геометрично – геодезичне начало .Адже в русинів є не мало поселень , які мають саме таке начало . Візьмемо до приладу такі назви як Довге , Заднє , Широке , Глибоке , Мохнате . ( Пардон любі друзі , Мохнате тут не причому , навіть якщо воно і Заднє і Широке .) То чому не може бути Середнє ? Може бути , якби не одне «але» . Але немає у руснаків Середнє , а є Середньово . Але біда нам до тих назв . Повернемося до подій у Середнянському замку .
- У тому ж таки 1308му році до Середнянського замку прибуло коло десять рицарів – утікачів із Єрусалиму . Треба сказати що вся діяльність рицарів проходила у суворій таємниці , це була цілком ізольована від навколишнього світу структура . І все ж таки , з прибуттям рицарів – утікачів до Середнього , просочилася інформація про те , що вони принесли із собою величезну кількість різни коштовностей , особливо – якісь дорогоцінні камені . І ніби-то ці камені вони замурували у товсту стіну центральної вежі замку , що називається Донжон . Чутки про те що в Середнянському замку сховані величезні коштовності , не давали спокою на протязі століть багатьом шукачам скарбів навіть до теперішнього часу . У 1312му році нещастя прийшло і до рицарів Середнянського замку . Всі вони були знищені а замок переходив із рук у руки у володіння від одного феодала до іншого , аж поки у вісімнадцятому столітті цілком втратив значення як фортифікаційна споруда . З того часу почався його цілковитий занепад і велике руйнування . Шукачі скарбів руйнували мури замку , бо сподівалися знайти в них замуровані тамплієрами дорогоцінні камені . Інші руйнували мури замку бо їм тебе будо будівельний матеріал для будівництва сільської церкви , фари та монастиря . Ще інші колупали мури замку бо їм потрібен був камень для будівництва своїх хат . А всі разом керувалися принципом – руйнувати , не будувати , душа не болить . І так на початок третього тисячоліття маємо те що маємо – це жалюгідні залишки замку колись надзвичайно могутнього ордену Темплієрів , що полишив помітний слід у історії старої Європи .
- Одного квітневого раннього ранку 1944го року село Червеньово розбудив якийсь гул моторів . Це в село заїхала колона військових машин . Настав найстрашніший , найтрагедніший день в історії єврейського народу . Військові люди та жандарми , що приїхали на машинах почали виганяти євреїв з їх хат у тому у чому спали , заганяли на машини і вивозили у невідомість . Жила коло нас по сусідству одна багатодітна єврейська родина Шварца Йосифа . І сам дідо Йосьо , як ми його називали , і баба Шангля і всі їх домашні були на диво добро душні люди . Жили вони досить бідно , як і більшість із п’ятнадцяти єврейських родин нашого села . Була у них невеличка крамничка , доходів від якої ледве вистачало для прожитку . Крім крамнички дідо Йосьо тримав у себе дома недільну школу для єврейських дітей нашого села , в якій працював учителем . Був він ще й служителем місцевої синагоги . Чи отримував він якусь платню від недільної школи та синагоги , цього я не знаю , а видумувати не буду бо це не мій жанр . Але робити висновок про те , що ця родина жила бідно я можу з того , що у них не було навіть одного коня . Коли йому треба було привезти з Мукачева крам , то він завжди кликав мого діда . Ми дітваки з нетерпінням чекали коли нарешті Йосьо покличе нашого діда вести крам , бо знали що тоді будемо їсти цукерки . Ми б пристали були аби дідо возили крам кожен день . Але була у діда Йосі одна дорогоцінність яку він дуже цінував і якою дуже гордився . У його хаті – світлиці у кутку біля вікна на почесному місці стояла етажерка . На верхній полиці етажерки стояла досить велика , гарно зроблена , деревяна , інкрустована мідними візерунками шкатулка . У цій шкатулці і був той дорогоцінний камінь , яким так гордився наш сусід дідо Йосьо , який був для нього найбільшим багатством . Це був чорний , дуже гладенький камінь величиною як домашній хліб спечений у печі . У поперечнику він мав близько дві п’яді , а товщиною у долонь . Довгими зимовими вечорами , коли жінки прядиво пряли , дідо Йосьо розповідав різні цікаві історії про той шестигранний камінь , який він приніс із руїн Середнянського замку . Був це звичайний собі річковий камінь на який росіяни кажуть – галечник , а ми руснаки кажемо – ріняник . Та для діда Йосі він мав незрівняну цінність , можливо ще і тому , що колись його торкався власними руками славний вождь євреїв Ісус Навин .
- Много цікавого розповідав цей довгобородий , сивочолий , безмежно твердий у вірі своїй, дідо . Але таке суспільне явище , яке не знає ні границь , ні національностей , ані релігій , таке явище як одвічна проблема батьків і дітей , торкнулася і старого Шварца Йосифа . Справа в тому , що його онуки разом із нашими християнськими дітьми на Різдвяні святки ходили по сільських хатах колядуючи , прославляли новонародженого Христа . Через це він дуже переживав , навіть траплялися у нього серцеві напади . В той же час коли до нього під вікна приходили колядувати , він висовував із вікна руку і кожному коляднику давав жменю цукерок .Коли з цього приводу інші євреї робили йому зауваження , він казав що то була не його рука . Це було єдине , про що він брехав .
- Всю родину Шварца Йосифа , жандарми вигнали на вулицю у тому у чому спали , вишикували їх босих у одну лінію . Тут-же їх обшукали і не знайшовши нічого , заставили забиратися на машину . Дідо Йосьо у котрого струмочком текли сльози по бороді попросив мою маму аби забрали шкатулку з каменем і зберігали до його повернення . Повезли їх у невідомість назавжди , а люди з нашої вулиці , що зібралися були , проважали їх поглядами і плакали . Плакали за цією єврейською родиною як за своїми родичами . Ті жандарми що залишилися у дворі Шварца , забили двері і вікна дошками і запечатали їх . Так , що мама не змогли взяти шкатулку з каменем .
- Через кілька днів по тому , хтось дав знати нашим , що Шварц Йосиф знаходиться у Росвигові на цегельній фабриці разом із іншими євреями . Наш дідо , баба і мама приготували два кошики їжі для наших сусідів , постаралися при тому , аби їжа була кошарна . Це було відро яєць зварених у шкаралупі , відро картоплі звареної у лушпині , сушені груші і яблука , а також кукурудзяна мука . Дідо запрягли коней , ми посідали на воза і поїхали шукати наших сусідів . Цегельна фабрика була там , де потім побудували завод для торговельного обладнання .На воротах цеглярні стояв вартовий з карабіном . Територія була обтягнута колючим дротом .Дідо підійшли до вартового і запитали чи не міг би він покликати Шварца Йосифа із Червеньова . Вартовий сказав що не має права залишити свій пост , але покликав до нас якусь не знайому єврейку . Та вислухала нас і пішла шукати діда Йосю . Через кілька хвилин підійшла друга єврейка із сусіднього села і розповіла нам такі речі від яких у нас по тілу мороз пішов .
- Родину Шварца розділили . Діда Йосю і його шестимісячну онучку Лаю залишили в цеглярні , а інших членів родини відправили не знати куди . Маленьку Лаю треба було годувати материнським молоком . Маленьке , голодне , дитятко кілька днів плакало , пищало . У діда Йосі від страшного переживання стався серцевий напад і він помер . Тіло його кинули у вогонь цегельної печі , а щоб не мати мороки то жандарми туди-ж кинули і живе дитятко маленьку Лаю . Почувши таку страшну звістку ми повернулися додому , а кошики з їжею віддали тій жінці із сусіднього села . Як ми пізніше дізналися , ніхто з тих євреїв , що в той час були у Росвигівській цеглярні не залишився живий . Все своє життя , аж до самої смерті наш дідо , баба , мама , сподівалися що повернеться коли небудь хтось із родини Шварца у село , щоб розповісти їм про трагічну кончину їх рідних , щоб весь світ знав про злодіяння фашистів . Не дочекалися . Тепер уже бачу що і я не дочекаюся . Памятаю як наші кожного зустрічного єврея питали : « чи не знаєте що небуть про Шварцових?» На жаль ніхто і нічого не знав . Пройшло шістдесят шість років ,а як подумаю якою смертю загинула маленька Лая котру я не один раз колисав ,то волоси на голові дуба стають . Хоча розумію , що за час війни міліони і міліоно людей загинули мученицькою смертю . Але це були не знайомі , як кажуть очі не бачать – душа не болить , а тут такі близькі Дідо Йосьо та маленька Лая .
- Через деякий час по тому почали розпродувати єврейське майно та речі із їхніх будинків селянам , через так званий аукціон . Цінностей як таких у червенівських євреїв не було . Були це в основному мало заможні , багатодітні родини . Деякі з них займалися ремеслом , це були кравці , шевці , боднарі , столярі . Троє мали невеликі крамниці та корчму . Троє мали не великі , до п’яти гектарів земельні ділянки . Один був варга ,- це той що кожу вичинював . Один був ряньдяш – це той що збирав ганчірки , макулатуру . Одна родина жила з того ,що жебракувала . Склалася була така традиція , що русинські жебраки жебракували тільки по русинських хатах , а єврейські жебраки по єврейських хатах . Не тому що русини не дали б подаяння єврейським жебракам , а тому що єврейські жебраки не брали з рук русинів подаяння , вважаючи це не кошарним . Чужинцю легко можна було розібратись де русинська хата а де єврейська по тому , що русинські хати були пофарбовані у синій колір , а єврейські у жовтий .
- Розпродали і домашні речі нашого сусіда Шварца Йосифа . Моїй мамі дісталася велика керосинова лампа . А ту інструктовану гарну шкатулку із каменем купив один сільський заможний вуйко . Камінь – ріняник він викинув як не потріб у нашу межу , а шкатулку відніс до дому . Мама взяли той камінь, помили і положили у сусік , де він лежав аж до осені . Восени мама придумали для нього цілком практичне застосування . Вони використовували його як гніт , прикладуючи квашену капусту у бочці . Так цей звичайний , надзвичайний камінь ріняник із річки Йордан служив нам тридцять років . Щоразу на весні , коли закінчувалася капуста у бочці , мама виймали його , змивали від росолу , і клали на дубову ковбицю біля колодязя , аби його до осені випалювало сонце . Весною 1973 го року на місці старої хати я почав будувати нову . У дворі було повно різного будівельного матеріалу – камінь , гравій , пісок , цегла , черепиця , дошки . Якось за роботою ми на той камінь не звертали увагу . Аж коли пізньої осені почали квасити капусту , то побачили що його на місці немає . Ми всюди шукали , багатьох питали , але без результатно . Можливо хтось «позичив» і забув повернути . Але скоріше за все могло статися так , що майстри котрі будували мою хату випадково забетонували його у фундамент . Нічого мені не відомо і про решту одинадцять каменів із мурів Середнянського замку . Тішить мене тільки одна думка – можливо ці камені замуровані в мури середнянської церкви . Як би це було так , то це б був найкращий варіант ще і тому , що назва ордену – Темплієри утворена від французького слова – темпло , що означає - церква . А назва тамплієри на русинську мову переводиться як – церковники . Ось так ці камені – ріняники із річки Йордан стали неначе зв’язуючий ланцюг багатьох поколінь на протязі п’яти тисяч років .
- П . С .
Дорого б я заплатив тому , хто б мені надав інформацію про те де знаходяться ті камені . Ой дорого ! Я б йому дав половину королівства . Ви питаєте , Якого ? Французького ! А якого ще!
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Камень Ісуса Навина у Червеньові
КАМЕНЬ ІСУСА НАВИНА У ЧЕРВЕНЬОВІ
( Скарби Середнянського замку .)
Усім і кожному , хто читав Білію , відомо про те , що пророк і вождь єврейського народу Мойсей після того , як вивів народ божий із єгипетського рабства , водив його по пустелям Сінаю сорок років перед тим як прибути до землі обітованої . Не тому що обіцяна земля була дуже далеко від Єгипту . При бажані добратися до Палестини можна було за декілька місяців пішої ходи . Водив він народ свій так довго , аби помер останній чоловік , хто міг тримати в руках своїх меч аби воювати , аби помер кожний хто народився у рабстві і відчував на собі тягар меншовартості . До землі обітованої повинні були увійти тільки ті , хто народився вільним тілом і душею .
- І от народ божий під проводом Мойсея наблизився до обіцяної землі , прийшовши із південної сторони до Солоного моря , або як його зараз називають , до Мертвого моря , обійшов його зі сходу і отаборився на східному березі річки Йордан . Із цього місця добре було видно західний берег , тобто обіцяну Богом землю , а в ночі , коли запалювалося у будинках світло , можна було бачити місто Єрихон . Для Мойсея наступили останні дні його життя відміряні йому Богом . За ту провину яку він вчинив перед лицем Божим йому не дано було ступити ногою своєю на святу землю . Відчуваючи близькість своєї смерті , Мойсей рішив призначити замість себе достойного чоловіка , який би був добрим , рішучим і справедливим вождем народу Божого . Бог йому показав такого чоловіка . Це був Ісус син Навина , який до цього часу прислугував Мойсею . Призначивши перед всім єврейським народом Ісуса Навина своїм наступником , Мойсей спокійно помер у віці ста двадцяти років . Тридцять днів і тридцять ночей оплакував народ Божий Мойсея над його могилою . Після закінчення днів плачу Ісус знову зібрав народ свій і обявив йому , що прийшов час переходити річку Йордан , щоб вступити і зайняти обіцяну Богом землю . На приготування Ісус дав народу три дні . Він також викликав дванадцятьох священників ізраїльських і наказав очиститися і освятитися бо їм прийдеться нести ковчег заповіту Божого попереду народу при переході через річку Йордан і далі по всій землі , аж доки не виженуть усіх ворогів . Для того аби створити безпеку своєму народу при переході річки , Ісус відібрав сорок тисяч сильних , хоробрих , загартованих воїнів .
- Нарешті наступив час переходити через Йордан .Це був час збору пшениці , тобто жнива. В цей час щороку річка Йордан була найбільш повноводною , такою що на усій своїй довжині виходила з берегів , приносила багато руйнувань своєю швидкою течією . Навряд чи хто небуть із розумних полководців наважився б переправлятися через річку за таких обставин . Ісус Навин наважився бо був великим стратегом , єврейським стратегом . Він чудова розумів що його противникам важко буде зібрати народ на війну тоді коли він зайнятий збором урожаю . Народ ізраїлю був наляканий тим ,що у воді можуть усі потонути . Ісус заспокоював народ , казав їм що сьогодні народ ізраїля ще іще раз переконається що з ними їх Бог .
- Дванадцять ізраїльських священників узяли на плечі свої ковчег заповіту , рушили попереду усього народу , щоб перебратися на другий берег річки і взяти у спадок землю обітовану . Як тільки ті священники що йшли попереду замочили ноги свої у воді , річка припинила свою течію . Ті води Йордану що були вниз по течії ізсякли у Солоне море , а ті що були у верх по течії зупинилися і стали ніби замерзлою кригою . Ісус наказав священникам зайти на середину річки і там зупинитися і стояти тримаючи на плечах своїх ковчег заповіту , аж поки весь народ і сорок тисяч воїнів не перейдуть на західний берег річки Йордан . Священники стояли босими ногами своїми на дванадцяти каменях , що лежали на дні річки ще з часів створення світу . Три дні і три ночі вони стояли і тримали ковчег , аж поки всі не перейшли . Коли останній ізраїльтянин вийшов із річки , то Ісус наказав виділити кожному із дванадцятьох колін ізраїлевих по одному достойному чоловіку . Коли були виділені дванадцять достойних , Ісус наказав їм взяти із річки ті дванадцять каменів на яких стояли священники ,
покласти на плечі свої і носити повсюду куди будуть нести ковчег заповіту . Ці камені повинні були бути пам’яттю для нащадків , вони повинні були нагадувати із покоління в покоління про те , що зробив Бог для народу свого .
- А ось як описує цей епізод сам Ісус Навин у своїй книзі . Приводжу дослівно :
- « Ідіть попереду ковчега Господа Бога вашого в середину Йордану і візьміть звідти і покладіть на плече своє кожен по одному каменю , по числу колін синів ізраїлевих , аби вони були у вас знаком , коли запитають вас у прийдешні часи сини ваші і скажуть: « для чого у вас ці камені?» ви скажете їм: « на пам'ять про те , що вода Йордану розділилася перед ковчегом заповіту Господа , коли він переходив через Йордан , таким чином ці камені будуть для синів ізраїлю пам’ятником на всі віки .» ( Біблія , книга Ісуса Навина 4-4).
- Коли весь народ ізраїля , а з ним і сорок тисяч воїнів перейшли на західний берег Йордану , то у першому ж поході вони завоювали тридцять одне царство . Всіх царів і все живе що було у тому царстві вони знищили . Їхні городи і села , їхні землі і поля вони поділили поміж колінами синів ізраїля . Дванадцять каменів пам’ятних вони завжди носили із собою аж доки не прийшли у місто Галгал . У місті Галгалі камені помістили у скинію і зберігалися вони там , аж доки цар Соломон не побудував у Єрусалимі храм імені Господнього . Після того дванадцять каменів пам’ятних принесли до дванадцятьох притворів храму Господнього і по одному із них розмістили на почесному місці у кожному притворі . Від природи своєї всі камені мали форму шестигранника , це було ніби прообразом зірки Давида . Всі вони були одинакові по формі , за розміром і кольором . За розміром вони були – плоскі , товщиною за людську долоню , у поперечнику мали дві п’яді . За кольором були темно-сірі ближче до чорного . Їх ніколи не торкалося залізо , їх ніколи не тесали .
- У середні віки із усіх кінців Європи багаті люди – графи , герцоги , князі , члени королівських та царських родин , подорожували на Святу землю Палестини аби поклонитися святиням , Гробу Господньому , аби принести багаті пожертвування для відновлення та охорони історичних церковних памяток . Дуже часто у дорозі їх підстерігали розбійники . Розбійники нападали на подорожуючих , забирали від них усі коштовні речі , часто побивали їх до смерті . З метою захисту подорожуючих , з благословення папи Римського був створений рицарський орден Темплієрів . Члени рицарського ордену були добрими , досвідченими , загартованими воїнами . Вони супроводжували подорожуючих у святі місця , а також коли ті поверталися додому . Рицарі несли варту також безпосередньо на святих землях . У знак подяки багаті мандрівники дарували рицарям багато коштовностей , а інколи навіть цілі маєтки .
- Через сто років після свого заснування орден Темплієрів став найбагатшою , наймогутнішою військово – охоронною структурою у Європі . Він побудував багато храмів , соборів , церков , фортець , замків . З часом цей орден став виконувати не тільки військово-охоронні функції . Він став найпотужнішою у тогочасному світі фінансово-банківською структурою . Магістри ордену розуміли , що капітал який вони накопичили не повинен лежати мертвим баластом . Його треба пустити в оборот . Орден став позичальником для багатьох сильних світу цього . Його боржниками були майже всі королі Європи та Близького Сходу , навіть Ватикан . Та найбільшим боржником ордену Темплієрів був французький король . Наближався час сплати боргів. Якби прийшлося сплатити всі борги , які накопичилися , то королю Франції прийшлося би продати пів королівства . Не набагато ліпше положення було і в інших королів . Тоді король Франції таємно зібрав нараду усіх королів Європи , на якій учинили змову проти ордену . Підступними діями заманили керівників ордену до Парижа ніби-то на якесь святкування . Там їх кинули до темниці , висунули їм звинувачення у змові із сатаною , у гомосексуалізмі , у антицерковних змовах та інше . У 1308му році їх спалили на вогнищі а багатство ордену привласнили собі . Залишившись без своїх поводирів рицарі ордену не могли дати рішучий опір об’єднаним силам королів Європи . Більшість із них загинула у
. нерівному бою . А ті що залишилися живими порозбігалися по віддалених куточках Європи , де у них були свої замки.
Одним із таких замків , був Середнянський замок , що на Закарпатті . Дослідники стверджують , що назву свою замок отримав від назви села Середнє , на південно-західній околиці , якого у дванадцятому столітті і був побудований рицарями ордену Темплієрів . Деякі дослідники припускають , що назва самого села – Середнє оправдана тим , що воно лежить по середині шляху на однаковій віддалі від найбільших міст Закарпаття – Ужгорода та Мукачева . Але ці дослідники не враховують той факт , що в часи заснування Середнього , Ужгород та Мукачево нічим не були значущі за згадане село , тому навряд чи це могло вплинути на утворення назви . Закрадається сумнів , що саме геодезичні поняття вплинули на утворення назви . З таким самим успіхом можна стверджувати що Середнє лежить по середині скажімо між Будапештом і Краковом , або Парижем і Москвою , або Римом і Петербургом , або в кінці кінців посередині між Балтійським і Середземним морями . Геодезія все витримає . Але любі мої друзі , коли вже було Середнє , ще не було ні Будапешта ані Москви ані тим більше Петербурга . Воно дійсно , якщо брати сучасну назву села у його українській вимові , то Середнє виглядає як середина . Але пардон , любі друзі , не забуваймо що згадане село заснували русини , які і населяють його споконвіку . Русинська назва села – Середньово . Придивляюся , прислухаюся і приміряюся до цієї назви і мені грішному чомусь здається , що вона утворена від слова – середа , тобто від третього дня тижня . Наука про топоніми наводить нам чи мало прикладів , коли назви поселень утворювалися від назви днів тижня . Це і Суботиця , це і Римарська Субота , це і Понедєлькіно , це і Душанбе ( Пятниця) це і Свята неділя ( Санто Домінго) і багато інших . Тому дуже навіть припустимо , що назва Середньово утворена від слова – середа . Інколи , коли не маю з ким , то я люблю сперечатися сам із собою , тому роблю припущення , що в назві села Середнє може бути геометрично – геодезичне начало .Адже в русинів є не мало поселень , які мають саме таке начало . Візьмемо до приладу такі назви як Довге , Заднє , Широке , Глибоке , Мохнате . ( Пардон любі друзі , Мохнате тут не причому , навіть якщо воно і Заднє і Широке .) То чому не може бути Середнє ? Може бути , якби не одне «але» . Але немає у руснаків Середнє , а є Середньово . Але біда нам до тих назв . Повернемося до подій у Середнянському замку .
- У тому ж таки 1308му році до Середнянського замку прибуло коло десять рицарів – утікачів із Єрусалиму . Треба сказати що вся діяльність рицарів проходила у суворій таємниці , це була цілком ізольована від навколишнього світу структура . І все ж таки , з прибуттям рицарів – утікачів до Середнього , просочилася інформація про те , що вони принесли із собою величезну кількість різни коштовностей , особливо – якісь дорогоцінні камені . І ніби-то ці камені вони замурували у товсту стіну центральної вежі замку , що називається Донжон . Чутки про те що в Середнянському замку сховані величезні коштовності , не давали спокою на протязі століть багатьом шукачам скарбів навіть до теперішнього часу . У 1312му році нещастя прийшло і до рицарів Середнянського замку . Всі вони були знищені а замок переходив із рук у руки у володіння від одного феодала до іншого , аж поки у вісімнадцятому столітті цілком втратив значення як фортифікаційна споруда . З того часу почався його цілковитий занепад і велике руйнування . Шукачі скарбів руйнували мури замку , бо сподівалися знайти в них замуровані тамплієрами дорогоцінні камені . Інші руйнували мури замку бо їм тебе будо будівельний матеріал для будівництва сільської церкви , фари та монастиря . Ще інші колупали мури замку бо їм потрібен був камень для будівництва своїх хат . А всі разом керувалися принципом – руйнувати , не будувати , душа не болить . І так на початок третього тисячоліття маємо те що маємо – це жалюгідні залишки замку колись надзвичайно могутнього ордену Темплієрів , що полишив помітний слід у історії старої Європи .
- Одного квітневого раннього ранку 1944го року село Червеньово розбудив якийсь гул моторів . Це в село заїхала колона військових машин . Настав найстрашніший , найтрагедніший день в історії єврейського народу . Військові люди та жандарми , що приїхали на машинах почали виганяти євреїв з їх хат у тому у чому спали , заганяли на машини і вивозили у невідомість . Жила коло нас по сусідству одна багатодітна єврейська родина Шварца Йосифа . І сам дідо Йосьо , як ми його називали , і баба Шангля і всі їх домашні були на диво добро душні люди . Жили вони досить бідно , як і більшість із п’ятнадцяти єврейських родин нашого села . Була у них невеличка крамничка , доходів від якої ледве вистачало для прожитку . Крім крамнички дідо Йосьо тримав у себе дома недільну школу для єврейських дітей нашого села , в якій працював учителем . Був він ще й служителем місцевої синагоги . Чи отримував він якусь платню від недільної школи та синагоги , цього я не знаю , а видумувати не буду бо це не мій жанр . Але робити висновок про те , що ця родина жила бідно я можу з того , що у них не було навіть одного коня . Коли йому треба було привезти з Мукачева крам , то він завжди кликав мого діда . Ми дітваки з нетерпінням чекали коли нарешті Йосьо покличе нашого діда вести крам , бо знали що тоді будемо їсти цукерки . Ми б пристали були аби дідо возили крам кожен день . Але була у діда Йосі одна дорогоцінність яку він дуже цінував і якою дуже гордився . У його хаті – світлиці у кутку біля вікна на почесному місці стояла етажерка . На верхній полиці етажерки стояла досить велика , гарно зроблена , деревяна , інкрустована мідними візерунками шкатулка . У цій шкатулці і був той дорогоцінний камінь , яким так гордився наш сусід дідо Йосьо , який був для нього найбільшим багатством . Це був чорний , дуже гладенький камінь величиною як домашній хліб спечений у печі . У поперечнику він мав близько дві п’яді , а товщиною у долонь . Довгими зимовими вечорами , коли жінки прядиво пряли , дідо Йосьо розповідав різні цікаві історії про той шестигранний камінь , який він приніс із руїн Середнянського замку . Був це звичайний собі річковий камінь на який росіяни кажуть – галечник , а ми руснаки кажемо – ріняник . Та для діда Йосі він мав незрівняну цінність , можливо ще і тому , що колись його торкався власними руками славний вождь євреїв Ісус Навин .
- Много цікавого розповідав цей довгобородий , сивочолий , безмежно твердий у вірі своїй, дідо . Але таке суспільне явище , яке не знає ні границь , ні національностей , ані релігій , таке явище як одвічна проблема батьків і дітей , торкнулася і старого Шварца Йосифа . Справа в тому , що його онуки разом із нашими християнськими дітьми на Різдвяні святки ходили по сільських хатах колядуючи , прославляли новонародженого Христа . Через це він дуже переживав , навіть траплялися у нього серцеві напади . В той же час коли до нього під вікна приходили колядувати , він висовував із вікна руку і кожному коляднику давав жменю цукерок .Коли з цього приводу інші євреї робили йому зауваження , він казав що то була не його рука . Це було єдине , про що він брехав .
- Всю родину Шварца Йосифа , жандарми вигнали на вулицю у тому у чому спали , вишикували їх босих у одну лінію . Тут-же їх обшукали і не знайшовши нічого , заставили забиратися на машину . Дідо Йосьо у котрого струмочком текли сльози по бороді попросив мою маму аби забрали шкатулку з каменем і зберігали до його повернення . Повезли їх у невідомість назавжди , а люди з нашої вулиці , що зібралися були , проважали їх поглядами і плакали . Плакали за цією єврейською родиною як за своїми родичами . Ті жандарми що залишилися у дворі Шварца , забили двері і вікна дошками і запечатали їх . Так , що мама не змогли взяти шкатулку з каменем .
- Через кілька днів по тому , хтось дав знати нашим , що Шварц Йосиф знаходиться у Росвигові на цегельній фабриці разом із іншими євреями . Наш дідо , баба і мама приготували два кошики їжі для наших сусідів , постаралися при тому , аби їжа була кошарна . Це було відро яєць зварених у шкаралупі , відро картоплі звареної у лушпині , сушені груші і яблука , а також кукурудзяна мука . Дідо запрягли коней , ми посідали на воза і поїхали шукати наших сусідів . Цегельна фабрика була там , де потім побудували завод для торговельного обладнання .На воротах цеглярні стояв вартовий з карабіном . Територія була обтягнута колючим дротом .Дідо підійшли до вартового і запитали чи не міг би він покликати Шварца Йосифа із Червеньова . Вартовий сказав що не має права залишити свій пост , але покликав до нас якусь не знайому єврейку . Та вислухала нас і пішла шукати діда Йосю . Через кілька хвилин підійшла друга єврейка із сусіднього села і розповіла нам такі речі від яких у нас по тілу мороз пішов .
- Родину Шварца розділили . Діда Йосю і його шестимісячну онучку Лаю залишили в цеглярні , а інших членів родини відправили не знати куди . Маленьку Лаю треба було годувати материнським молоком . Маленьке , голодне , дитятко кілька днів плакало , пищало . У діда Йосі від страшного переживання стався серцевий напад і він помер . Тіло його кинули у вогонь цегельної печі , а щоб не мати мороки то жандарми туди-ж кинули і живе дитятко маленьку Лаю . Почувши таку страшну звістку ми повернулися додому , а кошики з їжею віддали тій жінці із сусіднього села . Як ми пізніше дізналися , ніхто з тих євреїв , що в той час були у Росвигівській цеглярні не залишився живий . Все своє життя , аж до самої смерті наш дідо , баба , мама , сподівалися що повернеться коли небудь хтось із родини Шварца у село , щоб розповісти їм про трагічну кончину їх рідних , щоб весь світ знав про злодіяння фашистів . Не дочекалися . Тепер уже бачу що і я не дочекаюся . Памятаю як наші кожного зустрічного єврея питали : « чи не знаєте що небуть про Шварцових?» На жаль ніхто і нічого не знав . Пройшло шістдесят шість років ,а як подумаю якою смертю загинула маленька Лая котру я не один раз колисав ,то волоси на голові дуба стають . Хоча розумію , що за час війни міліони і міліоно людей загинули мученицькою смертю . Але це були не знайомі , як кажуть очі не бачать – душа не болить , а тут такі близькі Дідо Йосьо та маленька Лая .
- Через деякий час по тому почали розпродувати єврейське майно та речі із їхніх будинків селянам , через так званий аукціон . Цінностей як таких у червенівських євреїв не було . Були це в основному мало заможні , багатодітні родини . Деякі з них займалися ремеслом , це були кравці , шевці , боднарі , столярі . Троє мали невеликі крамниці та корчму . Троє мали не великі , до п’яти гектарів земельні ділянки . Один був варга ,- це той що кожу вичинював . Один був ряньдяш – це той що збирав ганчірки , макулатуру . Одна родина жила з того ,що жебракувала . Склалася була така традиція , що русинські жебраки жебракували тільки по русинських хатах , а єврейські жебраки по єврейських хатах . Не тому що русини не дали б подаяння єврейським жебракам , а тому що єврейські жебраки не брали з рук русинів подаяння , вважаючи це не кошарним . Чужинцю легко можна було розібратись де русинська хата а де єврейська по тому , що русинські хати були пофарбовані у синій колір , а єврейські у жовтий .
- Розпродали і домашні речі нашого сусіда Шварца Йосифа . Моїй мамі дісталася велика керосинова лампа . А ту інструктовану гарну шкатулку із каменем купив один сільський заможний вуйко . Камінь – ріняник він викинув як не потріб у нашу межу , а шкатулку відніс до дому . Мама взяли той камінь, помили і положили у сусік , де він лежав аж до осені . Восени мама придумали для нього цілком практичне застосування . Вони використовували його як гніт , прикладуючи квашену капусту у бочці . Так цей звичайний , надзвичайний камінь ріняник із річки Йордан служив нам тридцять років . Щоразу на весні , коли закінчувалася капуста у бочці , мама виймали його , змивали від росолу , і клали на дубову ковбицю біля колодязя , аби його до осені випалювало сонце . Весною 1973 го року на місці старої хати я почав будувати нову . У дворі було повно різного будівельного матеріалу – камінь , гравій , пісок , цегла , черепиця , дошки . Якось за роботою ми на той камінь не звертали увагу . Аж коли пізньої осені почали квасити капусту , то побачили що його на місці немає . Ми всюди шукали , багатьох питали , але без результатно . Можливо хтось «позичив» і забув повернути . Але скоріше за все могло статися так , що майстри котрі будували мою хату випадково забетонували його у фундамент . Нічого мені не відомо і про решту одинадцять каменів із мурів Середнянського замку . Тішить мене тільки одна думка – можливо ці камені замуровані в мури середнянської церкви . Як би це було так , то це б був найкращий варіант ще і тому , що назва ордену – Темплієри утворена від французького слова – темпло , що означає - церква . А назва тамплієри на русинську мову переводиться як – церковники . Ось так ці камені – ріняники із річки Йордан стали неначе зв’язуючий ланцюг багатьох поколінь на протязі п’яти тисяч років .
- П . С .
Дорого б я заплатив тому , хто б мені надав інформацію про те де знаходяться ті камені . Ой дорого ! Я б йому дав половину королівства . Ви питаєте , Якого ? Французького ! А якого ще!
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
