Корятович і ракошинці


Задумав Федор Корятович ще сильніше укріпити свій мукачівський замок , а за одно зробити благоустрій на території довкола замку . Для цього він вирішив поглибити та розширити захисний канал що обмивав замок з усіх сторін і запустити до нього воду з Коропецького потоку . Цей поток теж необхідно було розкопати. Землю , яку викопували з каналу та потоку треба було поносити на замкову гору для того , щоб там насадити виноград . Ферко дуже любив садити виноград не тому , що він милував йому око , а тому, що з нього робили божественний напій , без якого він не міг обійтися ні одного дня . Для того щоб втілити задуманий план в життя , треба було виконати грандіозну роботу . Це коштувало дуже дорого , а грошей у нього не було бо всі кошти він витратив на те , щоб видовбати у скалі колодязь для води . Тоді Федор виголосив панський указ про трудову повинність . За цим указом кожне село мало постачати робітників, котрі повинні відробити павну кількість днів , без оплати і на своєму кості (на своїх харчах ). Робота була дуже важка . Працювали від зорі до зорі . Землю високо на гору носили на собі . Часто калічилися спотикаючись об гостре каміня . Інколи навіть помирали . Але що було бідним людям робити . Така була воля феодала . Нарешті прийшла черга відробляти панщину селянам із села , яке тепер називається Ракошино . Ракошинці уперлися і нізащо не хотіли ставати до роботи . Вони казали , що відколи Бог сотворив світ , ще не було такого , аби їх , вільних людей хтось зміг заставити робити без оплати , та ще й на своєму кості . Корятович спершу їх просив . Не помогло . Потім став їм грозити , Не помогло . Ракошинці повторювали одно і те саме – ми не раби , ми вільні люди , Ферко не має права примусити нас робити задарма . Та Федор Корятович знайшов на них право . Це право палиці і саблі . Під страхом смерті ракошинці стали до роботи . За їхню непокору та упертість їх суворо покарали та так щоб і другі боялися . Ракошинців заставляли приклякати так , щоб борода сягала аж до колін , на хребет клали міх повний землі і в задгузь , тбто задом до переду , примушували нести цю терьху(вантаж) на самий верх гори. Цю позу , тобто ходити задом до переду назвали _ ходити раком тому що рак теж ходить задом до переду . Робітники з інших сіл жаліли мучеників , а інколи сміялися , казали на них «ракоші» , від слова – рак. А гордий , самоупевнений Федор Корятович стоячи на кам’яному мурі , підкручував свої обвислі баюса насміхаючись , казав на великомучеників – «сракоші» . Такої наруги над собою свободолюбові селяни далі терпіти не могли . Тому збунтувалися , взяли в натружені свої руки вила , сокири , коси і пішли в наступ на замок Паланок . Перебивши велику кількість наглядачів та вояків , бунтарі вдерлися в нижній двір і почали виламувати браму верхнього двору замку . Наляканий Ферко виставив білий прапор , тай прислав своїх парламентарів до повстанців просити миру . Парламентері від імені Корятовича запропонували бунтарям в якості контрибуції 15 бочок вина. Це усім відомо, що ракошинці, як і усі селяни в радіусі десяти кілометрів від Ракошина , За визначенням учених мужів , належать до так званого «ракошинського» типу характеру . Це – терпимість , прощення , добродушність , мягкосердіє, працьовитість, миролюбність . Тому вони радо пристали на умови миру А коли бочки з вином були на половину порожні , то можна було чути такі вигуки – «перебачаємо , перебачаємо Ферко , то наша кров а не татарська . Ось такий то він «ракошинський» тип характеру . А ще ракошинці відзначаються добрим гумором . Вони не тримали злості на Корятовича за те що той назвав їх село « Сракошино». Все одно цісарські нотарі уникаючи вульгарщини у всіх документах записали-Ракошино . На томість ракошинці часто повторювали приповідку –
« Фері , фері , запирай двері , бо ідуть ракошинські люди та поганоє тобі буде .
Ось такі були колись ракошинці .
2013 р.