Колись у Червньві жила одна добропорядна працьовита родина . Це були - дідо , баба , отець , мати, та їх троє діточок , троє хлопчиків. Якщо вони і жили не бідно , то тільки тому , що у всьому були старанні , працьовиті , знали цінити зароблене , не пропивали , як дехто , не розтринькували добро. Ніхто в родині не курив .Дорослі дуже любили хлопчиків , у всьому їм пільгували , бо в них бачили своє майбутнє , мали надію , що на старість буде кому їх доглянути. Хлопчиків звали – найстаршого Петро , середушшого Юрко , а найменшого Федор. Але домашні їх ласкаво прозвали – Петричко , Юричко і Фирчик . Хлопчики , що добре виховувалися в християнській сімї виростали гарними , слухняними , крім найменшого Фирчика. Це , як тільки розповилося з пеленок , відразу почалдо проявляти характер , при чому , що дальше то гірший. Як тільки почало говорити , тоді і почало брехати. Вечером , коли дорослі змучені важкою працею в полі ,повернулись до дому , воно почало з плачем брехати на старших братів , що ніби-то вони тільки те цілий день і робили , що його били , що ніби-то випили його молоко , та зїли всю яєчню. А як почало ходити , то почало ще і всяку шкоду робити. То накидало в колодязь повно всякого сміття , а провину склало на братів. То зігнало з насижених яєць квочку , через що із застужених яєць не вилупилось жодного курчати. Дорослі пішли в поле , а воно випустило свиней із хліва , які за день перерили всю загородку , змішавши із землею і капусту і цибулю і все інше , що там росло. Провину , як завжди склало на старших братів. Родичі думали , що воно підросте то стане розумнішшим . Та де там ! Воно було ніби і не дурне , але хитрощі його були направлені тільки на все погане. Коли підросло , то почало робити шкоду не тільки дома . Часто сусіди скаржилися, що від них краде яйця з курника. Крадені яйця воно міняло в корчмі на сигарети. Але знову провину складало на когось іншого. Скільки його не вчили не робити шкоду , не брехати , а говорити тільки правду . Нащо Фирчик завжди відповідав , що правда всім очі коле. Коли навчався уже у старшому класі , то одного разу прийшов до школи на урок та й набрехав старенькому вчителю , що того терміново викликає до себе староста села. Коли вчитель пішов , то брехач реготав на цілий клас. Одного разу , коли вже був вісімнадцятилітнім парубком порийшов до церкви , коли народ якраз «Вірую» молився ,та й на всю церкву крикнув « Село горить». Налякані люди повибігали з церкви , бо й дійсно більшість хат тоді були деревяні. А Фирчик стулився за муром та реготав на всі зуби. Отець з матірю думали , що син жениться , та нарешті стане кращим . І женитва не допомогла . Навпаки , женившись , він почав і жону і діточок учити брехати.Він це аргументував тим , що ніхто , ще хто живе по правді , в житі нічого не добився , ніхто ще по правді не став богатим , щоразу повторюючи , що правда очі коле. Можна погодитися з тим , що немає на світі смертного чоловіка , котрий би хоч раз не збрехав . Але брехня від брехні різниться . Одні її використовують як жарт , дехто використовує брехню вважаючи її корисною. Памятаю , як наша бабка , нас малих застерігала не плювати в колодязь , бо тому хто буде це робити , на губах обовязково виросте болячка. Або , ще вона казала , що не можна лаятися , обзиватися , та брехати , бо хто буде це робити , тому священик у церкві буде язика шилом колоти. Аще вона казала, що не можна пісяти на стежку , бо там в ночі ангелики ходять. Коли ми повиростали , то зрозуміли , що все що казала наша бабка , було не що інше , як вигадка. Але хіба можна було її за це осудити ? Потім своїм онукам я те саме казав . Натомість великий брехун Фирчик , який в решті- решт став Федориском , брехню возвів у ранг філософії. Він з гордістю повторював , що ще не неродився у світі такий , хтоб його перебрихав. Роки йшли , час брав своє. Наш великий брехун ні з того ні з сього захворів. Та ще й на якусь таку хворобу , яку жоден лікарь до кого звертався Федориско не міг вилікувати. Тоді він пішов по ворожілях , Але і ці не могли допомогти. Тоді хтось йому порадив йти у село Анталовці , там ніби є добрий ворожільник Малош Тончі-бачі. Вислухавши Федориска, Тончі –бачі дав йому якесь зіля , а ще порадив два рази в день на протязі літа пити по горняткові свіжого козлячого молока. Для ліпшого переконання у своїх здібностях , ворожільник сказав , що коза обовязково має бути первісткою , народженою із двійнят , строго настрого чорної масті , навіть шерстинки не сміє бути білої чи рудої. Тай пішов Федориско по всіх Верховинах шукати козу . Скільки не шукав , а такої знайти не міг. Були кози чорні , але не первістки , були і чорні і первістки , але не з дваійнят , були і чорні і первістки і з двійнят але десь мали бодай не великі але таки білі плями. Якось Федориско зустрівся в Середньому на базарі із своїм давнім знайомим Басарабом. На щастя Басараб не був брехачем , або вірнішше буде сказано , не був великим брехачем. Старий знайомий порадив Федорискові одного середнянського цигана за прізвиськом Сутов , який має самі такі кози. Федориско негайно відправився до циганського табору , де і застав дома Сутова . Сутов підтвердив , що у нього дійсно є такі кози і що за добру ціну він одну з них може продати. Але справа в тім , що менший син погнав кози на пасло і за звичаєм повернеться пізно вечером. Так що прийшлося Федорискові прийти ще раз . Добре хоч те , що Середнє не так уже і далеко від Червеньова. Коли великий світовий брехач пізно вечером прийшов до табору , то саме тоді і кози повернулися із пасла. Вибравши одну з них Федориско потокмившись з Сутовим за ціну, розрахувався , привязав за роги мотузок і рушив до дому . Тоді згадав запитати Сутова , як звати козу . Сутов сказав , що ця козичка має дуже грну , ай бо дуже гарну назву . За це б варто доплатити певну суму. Цю козу звати Правда. Коли це почув брехач , то в нього ніби все в грудях перевернулося. Все життя ненавидів правду , а тепер занеї ще і гроші заплатив . Він почав вимагати від Сутова гроші , повертаючи йому козу . Той сказав , що товар проданий , а домовленості про повернення не було. Так , що прийшлося Федорискові вести Правду до дому. На другий день , скоро в ранці брехач наказав жоні подоїти козу , щоб напитися свіженького молочка. Коли жінка зайшла до хліва і сіла біля кози, почала мацати вимя , то виявилося , що то був цап. Брехач від роспачу трохи не помер . Не тому, що йому було жаль витрачених грошей , а тому , що Сутов його перебрехав . Але на кінець він заспокоївся , бо найшов Правді інше застосування . Він енергійно почав дресирувати цапа бодатися. Цап виявився достойним свого нового господаря . За тиждень він так видресирувався , що ніхто не міг пройти біля ньго аби когось не штуркнув то з заду , то з ліва то з права . А світовий брехач із задоволенням спостерігав за вибриками свого підопічного цапа Правди. Коли дітки вранці йшли до школи , то Федориско випускав цапа на вулицю щоб полюбуватися , як діточки верещать тікаючи від гострих рогів цапа. В неділю або на свято , коли люди йшли до церкви , Федориско теж випускав цапа на вулицю. А коли той гнався за жінками , він сміючися казав : «Дивіться , дивіться , всі бояться правди». Одного літньго дня Федориско сів біля своєї хати на подвалині та так на сонечку помаленьку і задрімав. Звідкись де не взявся цап Правда . Як побачив сидячого брехача , як розігнався , та як із всього розмаху ставши навіть на задні ноги вдарив гострими рогами прямо в лице .! Так йому і видовбав обидва ока , та ще брехач і язик відкусив. З того часу і народилася поговорка ,що правда очі коле. . .

2013