Блискуча перемога селян мукачівського та ужгородського районів над татарами на околиці села Червеньова під проводом селянина з цього села Олекси Курта, що відбулася біля триста років тому , викликала широкий резонанс по усій Європі . Про неї говори багато із захопленням по вулицях , базарах, біля церков, навіть при всіх королівських дворах . Про це я вже трохи писав у газеті « Старий Замок» . Читачі «Старого замку» просили мене написати продовження цієї історії .Із великим задоволенням виконую це прохання, і опишу наскільки мені це удасться один цікавий епізод .
І так, років триста тому назад , Туреччина була сильною войовничою державою , перед якою тремтіла Азія , Африка , та уся Європа . Вона виставляла все більше територіальних претензій сусіднім державам а най більше- західним . Західна Європа виснажена міжусобними війнами уже не могла протистояти турецькій експансії . Тоді Австро-Угорська королева Марія-Терезія вирішила скористатися тактикою своїх словянських сусідів Польші і Росії . На своїх кордонах з Туреччиною вона закладати поселення на зразок козацьких станиць , котрі б і мали зупинити турків . Спочетку ці території заселялися швабами , прусаками , саксонцями , французами , греками . Але чомусь із задуму королеви нічого не виходило . І тоді при королівському дворі хтось згадав про перемогу русинів над татарами біля Червеньова . Було вирішено пересилити на Балкани русинів . На цей сміливий народ Марія-Терезі покладала велику надію по зупиненню турків у їх просуванню на захід . Вона вирішила , що якщо у цій війні загинуть навіть усі руснаки то великої шкоди для неї не буде . Ось тут дозволю собі познайомити читачів з одним історичним документом , який свого часу опублікував дослідник із Руського керестура що у Сербії . «……..17 січня 1751 року імператорсько-державний радник Бачки, її величності імператриці Австро-Угорщини Марії- Терезії пан Франц- Йозеф де-Редл , у Зомборі підписав контракт про переселення до Керестура 200 русинських сімей. Переселенці, згідно з контрактом , мають бути лише русинами, цієї віри .В замін дається гарантія , що не будуть кріпачити . З кожним окремо землевласник укладе вигідний контракт . Якщо кількість переселенців , зазначалося у контракті , збільшиться на стільки , що не буде вистачати землі , їм нададуть в оренду пустирі . Проте хати переселенці повинні будувати собі самі . Чотири роки переселенці будуть звільнені від сплати кожної порції і десятини . Умови контракту надавали і інші пільги переселенцям . Цей документ було вручено Михайлу Мункачі вільній людині із села Червеньово Закарпатської області , аби вербував і привіз у Бачку «вредних» до всякої роботи людей.( Кінець цитати) .
Нагадаю , що Михайло Мункачі був сином того самого Олекси Курта , або як його прозвали турки Курт-ата . У Червеньві його знали під прізвищем Курта , а титул
«Мункачі» йому скоріше за все дали за заслуги у битві зтатарами . Усі нащадки Михайла Мункачі-Курта є носіями прізвища саме Курта , що є досить поширено .
Михайло Мункачі-Курта за довірену йому роботу взявся із великим ентузіазмом і вже за короткий час тисячі і тисячі русинських родин із Угочанської та Березької жупи із Земпліна , Шаріша, Сянок , Холмщини , Пряшова , були переселені на Балкани . Як пише видатний вчений із Нового Саду (Сербія) предки котрого теж були вихідцями із Закарпаття , що тільки із Червеньова переселилося 250 родин . Ці переселенці із Червеньова заснували столицю русинів Руський Керестур .
Нарешті треба сказати , що русини –переселенці виправдали таки сподівання королівського двору . Вони допомогли зупинити турецьку експансію на захід. (Знайте наших) . За це їм народи західної Європи в дячні і до сьогоднішнього дня . За це до сьогоднішнього дня їх шанують у всій Європі і всюди знімають перед ними шапки . Але королівська скарбниця скоро вичерпалася , платити пільги переселенцям не було чим . Потік переселенців спочатку уповільнився , а потім і зовсім зупинився . Багато переселлнеців навіть поверталися знову до дому . Так, багато вихідців із Червеньова , що певний час проживали в Боснії повернулися в рідне село . Розкорчовуючи пустирі вони поселилися в північній частині Червеньова , яку ще і сьогодні називають Боснією . Не маючи можливості платити переселенцям , королева вдалася до іншого методу . До насильницького методу набору на військову службу рекрутів . Цей метод , до речі , запровадив словянський сусід Австро-Угорщини цар Петро 1 . Не так то легко було набирати рекрутів . Молодо чоловіки та хлопці ховалися в непрохідних лісах , що суцільним муром стояли довкола сіл . Королева Марія-Терезія вдалася до хитрощів .
Північніше Червеньова , там де зараз поле, що називається Пустиня , було колись невелике містечко ,- Бовцкош варош . По традиції , кожного року на Зелені святки в цьому містечку на кошт міського бюджету , проводився так званий «біровський бал» , на який сходилася молодь із багатьох навколишніх сіл , щоб повеселитися ,погуляти, після весняних польових робіт . Цим і хотіла скористатися Марія-Терезія . Переодягнувшись про стим гусаром , взяла із собою сто гусарів, прийшла на бал ніби теж хотіли по танцювати , повеселитися із сільською молодю .
Коней прив’язали до дубів у лісі а самі танцювали, веселилися, чекали коли збереться побільше хлопців . Та що з цього вийшло , читайте дальше .
В період про який тут згадується , Червеньово було великим, багато людним селом , чи не най більшим на всю округу . Землі придатної для обробітку майже не було , а якщо трохи і було , то вона належала родині місцевих феодалів Добошів, котрі мали замки в Середньому та в Червеньові там де зараз поле , що називається Густяки .Так, так , саме тому Добошу , національному герою Угорщини ,під проводом котрого мадярські гусарі та русинське народне ополчення вщент розбили турецьку армію поклавши таким чином початок визволення Угорщини від турецького ярма . Так от , малоземельні червенів ці , аби прогодувати свої родини , вимушені були займатися якимось ремеслом . Майже кожна родина була ремісницькою . Були тут гомбарі ,які з рогів та кісток худоби виробляли гарні ґудзики , застібки , гребені , пряшки і таке інше . До речі в Червеньові на ґудзик кажуть – гомбиця , від чого і утворилося слово –гомбарь . Були склянчарі , колесарі , теслярі , боднарі . Багато родин займалося лозоплетінням , через що жителі сусіднього села Зняцьово , ще і зараз на червенівців кажуть – «лозяники» . Виготовляли на продаж ярма , вози , куделі , кросна . В лісі росло багато свидових та калинових кущів, тому були тут і бердарі , які виготовляли берда для ткацьких робіт . Були тут навіть оцілярі ,які виплавляли оціль ( сталь ) з місцевої болтної руди , та з криці , яку привозили із села Андрашовці , що на північ від Червеньова . Про виплавлення оцілі (сталі) в Червеньові свідчать археологічні дослідження науковців Австрії , Чехословаччини України, Росії , в урочищі «Густяки». Були в Червеньові варги , що займалися вичинкою кожі , були решетарі , котрі виготовляли сита та решета з волосіні , яку вистригали з кінських хвостів та грив .
Жила в Червеньові одна багатодітна родина решетаря Гаврила . Гаврило виготовляв гарні сита та решера . Продукція користувалася попитом , адже жодна родина без сита не обходилася . Проблеми були тільки із сировиною , бо обстрижена кінська грива , або хвіст відростала дуже довго , за два роки , а то ще і довше . Старший із восьми синів Гаврила , - Микула , був не тільки незамінним помічником батькові , а ще й здобув славу першого бетяря-бешкетника на селі . Де яка бійка у селі , Микула там завжди перший . Так ось , ідучи на «біровський» бал , продираючись густими лісами , біля самого Бовцкош вароша , Микула побачив в зарослях прив’язаних до дубів сотню коней . А гриви які ! А хвости ! До самої землі ! Матеріалу на тисячу сит ! Не довго думаючи Микула дістав гострий ніж-бічак марки «Сараєво»,(до речі буде сказано , тоді всі хлопці-бетярі ходили з такими ножами) і обрізав всім коням гриви та хвости аж до самої ріпиці . А одному жеребцю під хвіст запхав жмуток пекучої кропиви .
Марія-Терезія , коли побачила що танці у самому розпалі а хлопці більше не прибувають, тоді дала знак своїм гусарам аби ловили і зв’язували хлопців для відправки в рекрути . Боже великий , праведний ! Що тут почалося ! Що тут творилося ! Крики ,плач, верещаня наляканих дівчат, лайка . Першими отямилися червенівські «босняки» . Хтось з них по боснійські вигукнув : « запуцаєм шваба ще му й нумеро на кучи». Що приблизно означало- знищимо австрійця до останнього номера на хаті . В іншому кінці кричали : « Бога ті Майку» . Тобто просили на поміч Матір Божу . Вхід пішли коли , штафітки , інша підручна зброя . Босняки орудували кривими ножами-бічаками. Під ногами від крові зробилася шлюпавиця . Шваби не чекали на такий шалений опір ,а тому повністю розгубилися. Наші їх порубали на капусту . Декільком гусарам вдалося втекти .Втечею врятувалася і Марія-Терезія . Добігши до свого жеребця , в якого під хвостом був прив’язаний жмуток кропиви , скочила в сідло . Жеребець, від пекучого болю завданого кропивою понісся як перун по хащі . А так як було вже досить темно, то на скоку королева зачепилася за якусь гілку , що і вибило її із сідла . Гусарський її чобіт запутався в стремено . Шалений кінь волочив царицю по землі кілька кілометрів аж поки віжки не зачепилися за якусь коряку . На пів живу , на пів мертву царицю через два дні в лісі знайшов якийсь волох , котрий шукав підходящу вербу для корита . Ось так , Червенівський решетар , бетяр Микула , ледве не полишив життя найзначнішої цариці у Європі Марії-Терезії . Жорстоко покарала цариця своїх кривдників .Викликавши з Відня др агунський полк, вона наказала зрівняти із землею Бовцкош варош . Що там було рівняти, кілька смолоскипів під стріхи і від Бовцкош вароша залишилося згарище , яке більше ніколи не відродилося . Цариця хотіла доказати руснакам ,що з панами не можна міряти , те що не можна міряти . Бовцкош варош не було кому відродити бо всіх жителів повісили . А ті одиниці, що врятувалися, втікли вліс і на південному сході від села Знацьово побудували собі тимчасові хатинки-колиби, на які в ті часи казали _ куяви . Ось чому найгарніша сучасна вулиця Зняцьова називається –Куяви .
А що там наш решетар Микула? Він як то часто буває із зачинчиками , хитро вислизнув із тої бійки і подався кріста –кріжом до дому, прихопивши із собою оберемки кінських хвостів та грив . Батько Микули, старий Гаврило був таким , своєрідним червенівським патріархом Авраамом. Від Гаврила ,як і від Авраама , пішла велика кількість нащадків. А ремесло решетаря для всіх нащадків Гаврила стало власним прізвищем . Ось чому на кінець двадцятого століття в Червеньові чи не кожна третя родина є носієм прізвища – Решетарь . Решетарське ремесло давно занепало , зате нащадки Гаврила стали хорошими інженерами, будівельниками, вчителями , лікарями землеробами , нарешті , хорошими людьми.
2013 р.