ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Омелян Курта (1940) /
Проза
Решетарі
Блискуча перемога селян мукачівського та ужгородського районів над татарами на околиці села Червеньова під проводом селянина з цього села Олекси Курта, що відбулася біля триста років тому , викликала широкий резонанс по усій Європі . Про неї говори багато із захопленням по вулицях , базарах, біля церков, навіть при всіх королівських дворах . Про це я вже трохи писав у газеті « Старий Замок» . Читачі «Старого замку» просили мене написати продовження цієї історії .Із великим задоволенням виконую це прохання, і опишу наскільки мені це удасться один цікавий епізод .
І так, років триста тому назад , Туреччина була сильною войовничою державою , перед якою тремтіла Азія , Африка , та уся Європа . Вона виставляла все більше територіальних претензій сусіднім державам а най більше- західним . Західна Європа виснажена міжусобними війнами уже не могла протистояти турецькій експансії . Тоді Австро-Угорська королева Марія-Терезія вирішила скористатися тактикою своїх словянських сусідів Польші і Росії . На своїх кордонах з Туреччиною вона закладати поселення на зразок козацьких станиць , котрі б і мали зупинити турків . Спочетку ці території заселялися швабами , прусаками , саксонцями , французами , греками . Але чомусь із задуму королеви нічого не виходило . І тоді при королівському дворі хтось згадав про перемогу русинів над татарами біля Червеньова . Було вирішено пересилити на Балкани русинів . На цей сміливий народ Марія-Терезі покладала велику надію по зупиненню турків у їх просуванню на захід . Вона вирішила , що якщо у цій війні загинуть навіть усі руснаки то великої шкоди для неї не буде . Ось тут дозволю собі познайомити читачів з одним історичним документом , який свого часу опублікував дослідник із Руського керестура що у Сербії . «……..17 січня 1751 року імператорсько-державний радник Бачки, її величності імператриці Австро-Угорщини Марії- Терезії пан Франц- Йозеф де-Редл , у Зомборі підписав контракт про переселення до Керестура 200 русинських сімей. Переселенці, згідно з контрактом , мають бути лише русинами, цієї віри .В замін дається гарантія , що не будуть кріпачити . З кожним окремо землевласник укладе вигідний контракт . Якщо кількість переселенців , зазначалося у контракті , збільшиться на стільки , що не буде вистачати землі , їм нададуть в оренду пустирі . Проте хати переселенці повинні будувати собі самі . Чотири роки переселенці будуть звільнені від сплати кожної порції і десятини . Умови контракту надавали і інші пільги переселенцям . Цей документ було вручено Михайлу Мункачі вільній людині із села Червеньово Закарпатської області , аби вербував і привіз у Бачку «вредних» до всякої роботи людей.( Кінець цитати) .
Нагадаю , що Михайло Мункачі був сином того самого Олекси Курта , або як його прозвали турки Курт-ата . У Червеньві його знали під прізвищем Курта , а титул
«Мункачі» йому скоріше за все дали за заслуги у битві зтатарами . Усі нащадки Михайла Мункачі-Курта є носіями прізвища саме Курта , що є досить поширено .
Михайло Мункачі-Курта за довірену йому роботу взявся із великим ентузіазмом і вже за короткий час тисячі і тисячі русинських родин із Угочанської та Березької жупи із Земпліна , Шаріша, Сянок , Холмщини , Пряшова , були переселені на Балкани . Як пише видатний вчений із Нового Саду (Сербія) предки котрого теж були вихідцями із Закарпаття , що тільки із Червеньова переселилося 250 родин . Ці переселенці із Червеньова заснували столицю русинів Руський Керестур .
Нарешті треба сказати , що русини –переселенці виправдали таки сподівання королівського двору . Вони допомогли зупинити турецьку експансію на захід. (Знайте наших) . За це їм народи західної Європи в дячні і до сьогоднішнього дня . За це до сьогоднішнього дня їх шанують у всій Європі і всюди знімають перед ними шапки . Але королівська скарбниця скоро вичерпалася , платити пільги переселенцям не було чим . Потік переселенців спочатку уповільнився , а потім і зовсім зупинився . Багато переселлнеців навіть поверталися знову до дому . Так, багато вихідців із Червеньова , що певний час проживали в Боснії повернулися в рідне село . Розкорчовуючи пустирі вони поселилися в північній частині Червеньова , яку ще і сьогодні називають Боснією . Не маючи можливості платити переселенцям , королева вдалася до іншого методу . До насильницького методу набору на військову службу рекрутів . Цей метод , до речі , запровадив словянський сусід Австро-Угорщини цар Петро 1 . Не так то легко було набирати рекрутів . Молодо чоловіки та хлопці ховалися в непрохідних лісах , що суцільним муром стояли довкола сіл . Королева Марія-Терезія вдалася до хитрощів .
Північніше Червеньова , там де зараз поле, що називається Пустиня , було колись невелике містечко ,- Бовцкош варош . По традиції , кожного року на Зелені святки в цьому містечку на кошт міського бюджету , проводився так званий «біровський бал» , на який сходилася молодь із багатьох навколишніх сіл , щоб повеселитися ,погуляти, після весняних польових робіт . Цим і хотіла скористатися Марія-Терезія . Переодягнувшись про стим гусаром , взяла із собою сто гусарів, прийшла на бал ніби теж хотіли по танцювати , повеселитися із сільською молодю .
Коней прив’язали до дубів у лісі а самі танцювали, веселилися, чекали коли збереться побільше хлопців . Та що з цього вийшло , читайте дальше .
В період про який тут згадується , Червеньово було великим, багато людним селом , чи не най більшим на всю округу . Землі придатної для обробітку майже не було , а якщо трохи і було , то вона належала родині місцевих феодалів Добошів, котрі мали замки в Середньому та в Червеньові там де зараз поле , що називається Густяки .Так, так , саме тому Добошу , національному герою Угорщини ,під проводом котрого мадярські гусарі та русинське народне ополчення вщент розбили турецьку армію поклавши таким чином початок визволення Угорщини від турецького ярма . Так от , малоземельні червенів ці , аби прогодувати свої родини , вимушені були займатися якимось ремеслом . Майже кожна родина була ремісницькою . Були тут гомбарі ,які з рогів та кісток худоби виробляли гарні ґудзики , застібки , гребені , пряшки і таке інше . До речі в Червеньові на ґудзик кажуть – гомбиця , від чого і утворилося слово –гомбарь . Були склянчарі , колесарі , теслярі , боднарі . Багато родин займалося лозоплетінням , через що жителі сусіднього села Зняцьово , ще і зараз на червенівців кажуть – «лозяники» . Виготовляли на продаж ярма , вози , куделі , кросна . В лісі росло багато свидових та калинових кущів, тому були тут і бердарі , які виготовляли берда для ткацьких робіт . Були тут навіть оцілярі ,які виплавляли оціль ( сталь ) з місцевої болтної руди , та з криці , яку привозили із села Андрашовці , що на північ від Червеньова . Про виплавлення оцілі (сталі) в Червеньові свідчать археологічні дослідження науковців Австрії , Чехословаччини України, Росії , в урочищі «Густяки». Були в Червеньові варги , що займалися вичинкою кожі , були решетарі , котрі виготовляли сита та решета з волосіні , яку вистригали з кінських хвостів та грив .
Жила в Червеньові одна багатодітна родина решетаря Гаврила . Гаврило виготовляв гарні сита та решера . Продукція користувалася попитом , адже жодна родина без сита не обходилася . Проблеми були тільки із сировиною , бо обстрижена кінська грива , або хвіст відростала дуже довго , за два роки , а то ще і довше . Старший із восьми синів Гаврила , - Микула , був не тільки незамінним помічником батькові , а ще й здобув славу першого бетяря-бешкетника на селі . Де яка бійка у селі , Микула там завжди перший . Так ось , ідучи на «біровський» бал , продираючись густими лісами , біля самого Бовцкош вароша , Микула побачив в зарослях прив’язаних до дубів сотню коней . А гриви які ! А хвости ! До самої землі ! Матеріалу на тисячу сит ! Не довго думаючи Микула дістав гострий ніж-бічак марки «Сараєво»,(до речі буде сказано , тоді всі хлопці-бетярі ходили з такими ножами) і обрізав всім коням гриви та хвости аж до самої ріпиці . А одному жеребцю під хвіст запхав жмуток пекучої кропиви .
Марія-Терезія , коли побачила що танці у самому розпалі а хлопці більше не прибувають, тоді дала знак своїм гусарам аби ловили і зв’язували хлопців для відправки в рекрути . Боже великий , праведний ! Що тут почалося ! Що тут творилося ! Крики ,плач, верещаня наляканих дівчат, лайка . Першими отямилися червенівські «босняки» . Хтось з них по боснійські вигукнув : « запуцаєм шваба ще му й нумеро на кучи». Що приблизно означало- знищимо австрійця до останнього номера на хаті . В іншому кінці кричали : « Бога ті Майку» . Тобто просили на поміч Матір Божу . Вхід пішли коли , штафітки , інша підручна зброя . Босняки орудували кривими ножами-бічаками. Під ногами від крові зробилася шлюпавиця . Шваби не чекали на такий шалений опір ,а тому повністю розгубилися. Наші їх порубали на капусту . Декільком гусарам вдалося втекти .Втечею врятувалася і Марія-Терезія . Добігши до свого жеребця , в якого під хвостом був прив’язаний жмуток кропиви , скочила в сідло . Жеребець, від пекучого болю завданого кропивою понісся як перун по хащі . А так як було вже досить темно, то на скоку королева зачепилася за якусь гілку , що і вибило її із сідла . Гусарський її чобіт запутався в стремено . Шалений кінь волочив царицю по землі кілька кілометрів аж поки віжки не зачепилися за якусь коряку . На пів живу , на пів мертву царицю через два дні в лісі знайшов якийсь волох , котрий шукав підходящу вербу для корита . Ось так , Червенівський решетар , бетяр Микула , ледве не полишив життя найзначнішої цариці у Європі Марії-Терезії . Жорстоко покарала цариця своїх кривдників .Викликавши з Відня др агунський полк, вона наказала зрівняти із землею Бовцкош варош . Що там було рівняти, кілька смолоскипів під стріхи і від Бовцкош вароша залишилося згарище , яке більше ніколи не відродилося . Цариця хотіла доказати руснакам ,що з панами не можна міряти , те що не можна міряти . Бовцкош варош не було кому відродити бо всіх жителів повісили . А ті одиниці, що врятувалися, втікли вліс і на південному сході від села Знацьово побудували собі тимчасові хатинки-колиби, на які в ті часи казали _ куяви . Ось чому найгарніша сучасна вулиця Зняцьова називається –Куяви .
А що там наш решетар Микула? Він як то часто буває із зачинчиками , хитро вислизнув із тої бійки і подався кріста –кріжом до дому, прихопивши із собою оберемки кінських хвостів та грив . Батько Микули, старий Гаврило був таким , своєрідним червенівським патріархом Авраамом. Від Гаврила ,як і від Авраама , пішла велика кількість нащадків. А ремесло решетаря для всіх нащадків Гаврила стало власним прізвищем . Ось чому на кінець двадцятого століття в Червеньові чи не кожна третя родина є носієм прізвища – Решетарь . Решетарське ремесло давно занепало , зате нащадки Гаврила стали хорошими інженерами, будівельниками, вчителями , лікарями землеробами , нарешті , хорошими людьми.
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Решетарі
Блискуча перемога селян мукачівського та ужгородського районів над татарами на околиці села Червеньова під проводом селянина з цього села Олекси Курта, що відбулася біля триста років тому , викликала широкий резонанс по усій Європі . Про неї говори багато із захопленням по вулицях , базарах, біля церков, навіть при всіх королівських дворах . Про це я вже трохи писав у газеті « Старий Замок» . Читачі «Старого замку» просили мене написати продовження цієї історії .Із великим задоволенням виконую це прохання, і опишу наскільки мені це удасться один цікавий епізод .
І так, років триста тому назад , Туреччина була сильною войовничою державою , перед якою тремтіла Азія , Африка , та уся Європа . Вона виставляла все більше територіальних претензій сусіднім державам а най більше- західним . Західна Європа виснажена міжусобними війнами уже не могла протистояти турецькій експансії . Тоді Австро-Угорська королева Марія-Терезія вирішила скористатися тактикою своїх словянських сусідів Польші і Росії . На своїх кордонах з Туреччиною вона закладати поселення на зразок козацьких станиць , котрі б і мали зупинити турків . Спочетку ці території заселялися швабами , прусаками , саксонцями , французами , греками . Але чомусь із задуму королеви нічого не виходило . І тоді при королівському дворі хтось згадав про перемогу русинів над татарами біля Червеньова . Було вирішено пересилити на Балкани русинів . На цей сміливий народ Марія-Терезі покладала велику надію по зупиненню турків у їх просуванню на захід . Вона вирішила , що якщо у цій війні загинуть навіть усі руснаки то великої шкоди для неї не буде . Ось тут дозволю собі познайомити читачів з одним історичним документом , який свого часу опублікував дослідник із Руського керестура що у Сербії . «……..17 січня 1751 року імператорсько-державний радник Бачки, її величності імператриці Австро-Угорщини Марії- Терезії пан Франц- Йозеф де-Редл , у Зомборі підписав контракт про переселення до Керестура 200 русинських сімей. Переселенці, згідно з контрактом , мають бути лише русинами, цієї віри .В замін дається гарантія , що не будуть кріпачити . З кожним окремо землевласник укладе вигідний контракт . Якщо кількість переселенців , зазначалося у контракті , збільшиться на стільки , що не буде вистачати землі , їм нададуть в оренду пустирі . Проте хати переселенці повинні будувати собі самі . Чотири роки переселенці будуть звільнені від сплати кожної порції і десятини . Умови контракту надавали і інші пільги переселенцям . Цей документ було вручено Михайлу Мункачі вільній людині із села Червеньово Закарпатської області , аби вербував і привіз у Бачку «вредних» до всякої роботи людей.( Кінець цитати) .
Нагадаю , що Михайло Мункачі був сином того самого Олекси Курта , або як його прозвали турки Курт-ата . У Червеньві його знали під прізвищем Курта , а титул
«Мункачі» йому скоріше за все дали за заслуги у битві зтатарами . Усі нащадки Михайла Мункачі-Курта є носіями прізвища саме Курта , що є досить поширено .
Михайло Мункачі-Курта за довірену йому роботу взявся із великим ентузіазмом і вже за короткий час тисячі і тисячі русинських родин із Угочанської та Березької жупи із Земпліна , Шаріша, Сянок , Холмщини , Пряшова , були переселені на Балкани . Як пише видатний вчений із Нового Саду (Сербія) предки котрого теж були вихідцями із Закарпаття , що тільки із Червеньова переселилося 250 родин . Ці переселенці із Червеньова заснували столицю русинів Руський Керестур .
Нарешті треба сказати , що русини –переселенці виправдали таки сподівання королівського двору . Вони допомогли зупинити турецьку експансію на захід. (Знайте наших) . За це їм народи західної Європи в дячні і до сьогоднішнього дня . За це до сьогоднішнього дня їх шанують у всій Європі і всюди знімають перед ними шапки . Але королівська скарбниця скоро вичерпалася , платити пільги переселенцям не було чим . Потік переселенців спочатку уповільнився , а потім і зовсім зупинився . Багато переселлнеців навіть поверталися знову до дому . Так, багато вихідців із Червеньова , що певний час проживали в Боснії повернулися в рідне село . Розкорчовуючи пустирі вони поселилися в північній частині Червеньова , яку ще і сьогодні називають Боснією . Не маючи можливості платити переселенцям , королева вдалася до іншого методу . До насильницького методу набору на військову службу рекрутів . Цей метод , до речі , запровадив словянський сусід Австро-Угорщини цар Петро 1 . Не так то легко було набирати рекрутів . Молодо чоловіки та хлопці ховалися в непрохідних лісах , що суцільним муром стояли довкола сіл . Королева Марія-Терезія вдалася до хитрощів .
Північніше Червеньова , там де зараз поле, що називається Пустиня , було колись невелике містечко ,- Бовцкош варош . По традиції , кожного року на Зелені святки в цьому містечку на кошт міського бюджету , проводився так званий «біровський бал» , на який сходилася молодь із багатьох навколишніх сіл , щоб повеселитися ,погуляти, після весняних польових робіт . Цим і хотіла скористатися Марія-Терезія . Переодягнувшись про стим гусаром , взяла із собою сто гусарів, прийшла на бал ніби теж хотіли по танцювати , повеселитися із сільською молодю .
Коней прив’язали до дубів у лісі а самі танцювали, веселилися, чекали коли збереться побільше хлопців . Та що з цього вийшло , читайте дальше .
В період про який тут згадується , Червеньово було великим, багато людним селом , чи не най більшим на всю округу . Землі придатної для обробітку майже не було , а якщо трохи і було , то вона належала родині місцевих феодалів Добошів, котрі мали замки в Середньому та в Червеньові там де зараз поле , що називається Густяки .Так, так , саме тому Добошу , національному герою Угорщини ,під проводом котрого мадярські гусарі та русинське народне ополчення вщент розбили турецьку армію поклавши таким чином початок визволення Угорщини від турецького ярма . Так от , малоземельні червенів ці , аби прогодувати свої родини , вимушені були займатися якимось ремеслом . Майже кожна родина була ремісницькою . Були тут гомбарі ,які з рогів та кісток худоби виробляли гарні ґудзики , застібки , гребені , пряшки і таке інше . До речі в Червеньові на ґудзик кажуть – гомбиця , від чого і утворилося слово –гомбарь . Були склянчарі , колесарі , теслярі , боднарі . Багато родин займалося лозоплетінням , через що жителі сусіднього села Зняцьово , ще і зараз на червенівців кажуть – «лозяники» . Виготовляли на продаж ярма , вози , куделі , кросна . В лісі росло багато свидових та калинових кущів, тому були тут і бердарі , які виготовляли берда для ткацьких робіт . Були тут навіть оцілярі ,які виплавляли оціль ( сталь ) з місцевої болтної руди , та з криці , яку привозили із села Андрашовці , що на північ від Червеньова . Про виплавлення оцілі (сталі) в Червеньові свідчать археологічні дослідження науковців Австрії , Чехословаччини України, Росії , в урочищі «Густяки». Були в Червеньові варги , що займалися вичинкою кожі , були решетарі , котрі виготовляли сита та решета з волосіні , яку вистригали з кінських хвостів та грив .
Жила в Червеньові одна багатодітна родина решетаря Гаврила . Гаврило виготовляв гарні сита та решера . Продукція користувалася попитом , адже жодна родина без сита не обходилася . Проблеми були тільки із сировиною , бо обстрижена кінська грива , або хвіст відростала дуже довго , за два роки , а то ще і довше . Старший із восьми синів Гаврила , - Микула , був не тільки незамінним помічником батькові , а ще й здобув славу першого бетяря-бешкетника на селі . Де яка бійка у селі , Микула там завжди перший . Так ось , ідучи на «біровський» бал , продираючись густими лісами , біля самого Бовцкош вароша , Микула побачив в зарослях прив’язаних до дубів сотню коней . А гриви які ! А хвости ! До самої землі ! Матеріалу на тисячу сит ! Не довго думаючи Микула дістав гострий ніж-бічак марки «Сараєво»,(до речі буде сказано , тоді всі хлопці-бетярі ходили з такими ножами) і обрізав всім коням гриви та хвости аж до самої ріпиці . А одному жеребцю під хвіст запхав жмуток пекучої кропиви .
Марія-Терезія , коли побачила що танці у самому розпалі а хлопці більше не прибувають, тоді дала знак своїм гусарам аби ловили і зв’язували хлопців для відправки в рекрути . Боже великий , праведний ! Що тут почалося ! Що тут творилося ! Крики ,плач, верещаня наляканих дівчат, лайка . Першими отямилися червенівські «босняки» . Хтось з них по боснійські вигукнув : « запуцаєм шваба ще му й нумеро на кучи». Що приблизно означало- знищимо австрійця до останнього номера на хаті . В іншому кінці кричали : « Бога ті Майку» . Тобто просили на поміч Матір Божу . Вхід пішли коли , штафітки , інша підручна зброя . Босняки орудували кривими ножами-бічаками. Під ногами від крові зробилася шлюпавиця . Шваби не чекали на такий шалений опір ,а тому повністю розгубилися. Наші їх порубали на капусту . Декільком гусарам вдалося втекти .Втечею врятувалася і Марія-Терезія . Добігши до свого жеребця , в якого під хвостом був прив’язаний жмуток кропиви , скочила в сідло . Жеребець, від пекучого болю завданого кропивою понісся як перун по хащі . А так як було вже досить темно, то на скоку королева зачепилася за якусь гілку , що і вибило її із сідла . Гусарський її чобіт запутався в стремено . Шалений кінь волочив царицю по землі кілька кілометрів аж поки віжки не зачепилися за якусь коряку . На пів живу , на пів мертву царицю через два дні в лісі знайшов якийсь волох , котрий шукав підходящу вербу для корита . Ось так , Червенівський решетар , бетяр Микула , ледве не полишив життя найзначнішої цариці у Європі Марії-Терезії . Жорстоко покарала цариця своїх кривдників .Викликавши з Відня др агунський полк, вона наказала зрівняти із землею Бовцкош варош . Що там було рівняти, кілька смолоскипів під стріхи і від Бовцкош вароша залишилося згарище , яке більше ніколи не відродилося . Цариця хотіла доказати руснакам ,що з панами не можна міряти , те що не можна міряти . Бовцкош варош не було кому відродити бо всіх жителів повісили . А ті одиниці, що врятувалися, втікли вліс і на південному сході від села Знацьово побудували собі тимчасові хатинки-колиби, на які в ті часи казали _ куяви . Ось чому найгарніша сучасна вулиця Зняцьова називається –Куяви .
А що там наш решетар Микула? Він як то часто буває із зачинчиками , хитро вислизнув із тої бійки і подався кріста –кріжом до дому, прихопивши із собою оберемки кінських хвостів та грив . Батько Микули, старий Гаврило був таким , своєрідним червенівським патріархом Авраамом. Від Гаврила ,як і від Авраама , пішла велика кількість нащадків. А ремесло решетаря для всіх нащадків Гаврила стало власним прізвищем . Ось чому на кінець двадцятого століття в Червеньові чи не кожна третя родина є носієм прізвища – Решетарь . Решетарське ремесло давно занепало , зате нащадки Гаврила стали хорошими інженерами, будівельниками, вчителями , лікарями землеробами , нарешті , хорошими людьми.
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію