Це було за глибокої та сивої давнини. На правому березі річки Латориця, на проти Мукачева в невеликому скиті жили шестеро монахів. Спочатку вони жили у наспіх побудованій куяві, а потім своїми руками побудували будинок із дубових колод на три келії, та декілька господарських приміщень. Куява, це житло в якому живуть і розпалюють вогонь, але в нім немає комина, тому дим наповнює все приміщення. На Україні на таке житло кажуть курінь. Звісно, що у такому приміщені жити було не дуже комфортно. Зате були і свої переваги. У куяві ніколи не було комарів, тарганів, блощиць, та вошей, бо вони боялися сильного запаху диму, яким була насичена кожна річ, особливо одяг та постіль. У ту сиву давнину люди користувалися і іншим типом житла. Це була так звана колиба. Відмінність колиби від куяви полягала втому, що в середині колиби ніколи не розпалювали вогонь. Його розпалювали на дворі.
Монахи побудували новий, сучасний на той час будинок із печками-лежанками, коминами, припічками, та запічками. Не подалік від келій вони побудували хоч і не велику , але дуже гарну церкву. Був серед шістьох монахів, що жили на горі, яку потім прозвали Чернеча, наймолодший по імені Спірідон. Він кілька років тому повернувся із греків, де від юності своєї у продовж двадцяти років був ченцем одного з найбільших монастирів. Спірідон був дуже сильним у слові Божому, та у Святому письмі. Всі книги Старого, та Нового Заповіту він міг цитувати напамять. А проповіді його були настільки зрозумілі, доступні та переконливі, що після почутого, навіть камінь ставав м’якшим..Не дарма ж йому на греках пропонували очолити богословську академію. Але Спірідон відмовився мотивуючи це тим, що русинський народ теж має велику зажду до правдивого слова Божого. Так він повернувся у Карпати, щоб продовжити чернече життя у служінні Богу та людям. На його проповіді завжди збиралося багато народу.
Якось про нього довідався Великий князь київський Володимир. Володимир, як раз задумав був хрестити всіх людей своєї держави. Він запросив Спірідона до Києва, аби з ним порадитися, як би це дійство зробити най краще. У розмові із Спірідоном князь поцікавився, чи на міг би той із Карпатської Русі привести священиків та монахів для хрещення його народу. Справа в тім, що на Карпатській Русі християнство вже було досягло свого розквіту, бо було впроваджено більш , як двісті років перед тим. Ви запитаєте де це я прочитав?. Поки на жаль я ніде не читав про точний рік хрещення русинів, але я читав щось таке, що не менш цікаве, а головне важливе.
Року 780 від народження Христа, цар Великоморавської держави Ростислав, до складу якої входила більша частина Карпатських русинів звернувся з проханням до грецького царя Михайла, аби той прислав учених мужів до Моравії, для того, щоб вони переклали святе письмо та Богослужбові книги для зрозумілу для його народу словянськумову, так як німецьких священиків, які відправляють службу на латині народ не розуміє і не сприймає.
Отже, бачимо, що це було за двісті вісім років до початку хрещення народу Київської Русі. Але народ Моравської держави уже був хрещений. В той же час південно східна частина Карпатської Руси входила до складу Болгарського царства, де теж християнство прийняли на кілька століть раніше. Так, що я ані скільки не прибавив, а навіть відбавив, коли сказав, що карпатські русини хрещені на двісті років раніше русинів Київської Руси. Грецький цар Михаїл прислав до Моравії високо вчених мужів, братів Кирила і Мефодія. Ці два брати перебуваючи на царській службі проживали у північній провінції Греції у місті Солунь (нині Салоніки), яке переважно було заселено словянами. Тому, часто спілкуючись із місцевим населенням, вони досить добре розуміли словянську мову. Але ще задовго до того, як цар Ростислав запросив їх до Моравії, з таким самим проханням до грецького царя звертався цар Хозарського каганату. У своєму листі він писав, що до його народу часто приходять юдейські та сарацинські місіонери і баламутячи людям голови навертають їх до юдаїзму та ісламу. Тому він просить грецького царя прислати вчених мужів, які би навчили хозар істинній християнській вірі. Цар Михаїл запропонував поїхати до Хозарського каганату тим же братам Кирилу і Мефодію. Як пише історик, цю пропозицію брати прийняли із задоволенням, бо там вони сподівалися удосконалити знання словянської мови. Із цього ми бачимо, що рідною мовою хозар , була словянська мова, як до речі і інших кочових народів, що мандрували по притисянських, придунайських, та причорноморських просторах, таких як печеніги та половці.
Так, що коли Кирил та Мефодій прибули до Моравії, то вони досконало знали словянську мову, тому зразу взалися до створення словянського алфавіту. Кирил на основі грецького алфавіту створив словянський, який називався глаголиця і переклав на словянськумову мову всі богослужбові « потребні» книги такі як, Євангеліє, Апостол, Псалтир, Октоих. А через деякий час учень Мефодія Климентій, удосконалив глаголицю і зробив нову азбуку, яку назвали кирилиця.
Монах Спірідон пообіцяв князю , що приведе сто русинських священиків та монахів, та ще стільки із Сербії та Болгарії. На додаток пообіцяв стільки ж привести греків, серед котрих у нього є не мало друзів. Тоді священнослужителям не складало великих труднощів переїхати з одного місця на інше , від одного народу до іншого, бо християнство перебувало у місіонерському підйомі. Володимир не помилився, запросивши карпатських русинів для хрещення Київської Руси, адже це були єдино мовні, єдинокровні брати. І все ж таки їх називали греками. Мабуть тому, що віра їх була грецькою, вони були під юриспруденцією грецького патріарха. Дехто вважає, що руський народ був похрещений одного дня у річці Дніпро. Насправді це був тільки початок, бо хрещення Руси, що простягалася від Карпат до Волги, від Білого моря до моря Чорного тривало цілі десятиліття. Народ, що століттями покланявся іншим богам робив супротив. Часто бувало так, що повсталі люди убивали, або топили хрестителів. Князь був у розпачі. Він не знав, як цим непокірним русичам дати раду. Він покликав Спірідона, котрий користувався великим авторитетом серед київської знаті, аби почути його думку з цього приводу. Спірідон навів коротку фразу з Євангелія « «научіте і хрестіте». Монах порадив князю, аби хрестителі розповідали людям про суть християнства, навчили їх і аж потім хрестили. Князю сподобалась ця ідея. Благо хоч те, що за час перебування на Київській Русі Спірідон підготував і висвятив багато священиків, своїх послідовників, сильних у слові і твердих і вірі. Там де проповідував Спірідон завжди збиралася велика кількість народу. Чи то було на річці Припять, чи на Десні, чи на Ворсклі, по закінченню проповіді люди тисячами заходили до води , аби прийняти хрещеня. Іноді у річку заходило так багато людей, що рівень води піднімався на метр.
Пробувши на Київській Русі біля десяти років, прийшов час Спірідону повертатися на Карпатську Русь. Князь Володимир благав Спірідона залишитися у Києві ще на деякий час , аби заснувати богословську школу. Спірідон був невблаганний. Він сказав, що підготував не мало священиків, які достойні замінити його. Сам же мусить повернутися на Закарпаття, бо там за час його перебування на Київській Русі обосновався новий народ- мадяри, які теж заждуть слова Божого.
Коли Спірідон повернувся на Чернечу гору, він не впізнав своєї келії та церкву, бо там були напіврозвалені руїни. Монахи, що залишилися були тут, невдовзі по відїзді Спірідона повмирали один за одним по причині старості своїх літ. Залишившись без жильців, будівлі під впливом природних стихій, та при допомозі вандалів, почали руйнуватися. Тому прибувши на Чернечу гору, Спірідон відразу взявся за відновлення житла та храму. Коли селяни навколишніх сіл почули про повернення Спірідона, то багато з них приходило йому на поміч. Також багато молодих хлопців приходили до Спірідона і просили прийняти їх в учні. Але Спірідон відібрав на перший випадок тільки двох хлопців із села Бобовище , та двох із Подгорян.
Цілими днями від зорі до зорі монах трудився на відновлені храму, а цілими ночами молився Богу, щоб він дарував ліпше життя руському народу.Не мало походив Спірідон по безкраїх просторах Київської та Карпатської Русі. Не мало він бачив горя та біди, якому терпів руський народ. Тому він постійно у молитвах просив Бога звернути погляд на цих нещасних людей. Одної ночі, після виснажливої фізичної праці, у ювілейний тисячний рік від рождества Христового, наш монах стоячи на колінах у своїй келії біля дубової лавиці, яка йому була і ліжком, потроху задрімав, а далі поклавши голову на лавицю, міцно заснув. Коли це чує , ніби десь із верху голос, та такий приємний, доброзичливий, який промовляв до нього:
--- Спірідоне, встань із колін твоїх, запали свічку, візьми ключі і йди до храму. Там по середині храму ти побачиш чотири чаші до вінця наповнені вином. Вибери дві з них, які тобі підскаже розум твій і випий їх до денця. На дні цих чаш ти побачиш написані золотом слова. І що там написано, те буде народу твоєму від тепер і аж до тридцять трьох років. По закінчені тридцять трьох років по твоєму бажанню ти можеш випити і інші дві чаші . І що в тих інших двох чашах буде написано, так буде народу твоєму навіки віків. А поки ще раз наказую тобі, інших двох чаш хай не торкається рука твоя. Я рано прийду і подивлюся у випиті тобою чаші. Проснувся Спірідон, подивився навкруги і нікого не побачив і не почув. Тільки чути було, як його учні, що спали на печі глибоко дихали після днів важкої праці. Спірідон подумав, що то йому причулося. Стоячи на колінах знову почав молитися, поки не задрімав а далі і заснув. Він знову почув той самий голос, котрий повторив йому, те що перед тим сказав. Проснувшись, Спірідон знову нікого не побачив, почав заглядати по закутках, поза образи, але і там нікого не побачив. Ставши третій раз на коліна, монах почав молитися аж поки не заснув. Спірідон в третій раз почув той самий голос, той самий наказ. Тоді він вирішив зробити так, як йому наказував цей, такий приємний батьківський голос. Він встав із колін своїх , запалив свічку, зняв із стіни ключі і пішов до храму. Стоячи біля храмових дверей довго не міг потрапити ключем у замкову шпаринку, бо від хвилювання у нього руки тремтіли. Нарешті зайшов до храму і побачив чотири чаші до вінця наповнені вином. Спірідон перехрестився, помолився І зі словами «да буде воля Твоя» випив вино із двох чаш. Тоді посвітивши собі свічкою, прочитав слова, що були написані на дні чаш. На дні одної чаші було написано слово « Гіркота». На дні другої « Терпіння». Зажурився наш монах. У думках сам на себе почав нарікати за те, що вибрав своєму русинському народові, котрого так безмежно любив, гіркоту терпіння ще на тридцять три роки. Тоді подивився на всі боки, чи не бачить хтось, перелив вино із інших двох повних чаш у порожні. На дні цих двох чаш було написано : на одній « Насолода», на дні другої «Задоволення». Раптом почув грізний голос ніби зверху : « Спірідоне, Спірідоне, що ти наробив? Хіба я тобі не казав не торкатися двох інших чаш?» Тут же права рука Спірідона обвисла і стала як деревяна. І знову почув голос: « За те, що ти не послухав наказу мого , умножу роки гіркоти терпіння твого народу на тисячу літ, та ще додам тридцять три роки мого земного терпіння. А на той час чаші насолоди та задоволення запечатаю. Через тисячу та щец тридцять три роки, одному монаху, з монастиря що постане не далеко від Мукачева , дано буде Мною право розпечатати і випити їх до дна. І тільки тоді для твого народу настануть часи насолоди та задоволення на вічні віки. Але це станеться тільки у тому випадку, якщо русини стануть на шлях покаяння. Якщо вони не стануть на шлях покаяння та спасіння ,то віддалю цей день на тридцять три роки. Якщо і далі не покаються то знову ізнову буду віддаляти кожного разу на тридцять три роки. Почувши грізний голос знеба, Спірідон упав на коліна і притулив чоло своє до землі. Він аж тепер зрозумів, яке зробив гріхопадіння. Він у розпачі почав шептати молитву і каятися. Для себе просив відБога Тільки одного, аби Всевишній дарував йому праву руку, щоб нею міг робити хресноє знамніє. Бог вислухав його кА ятя та молитву, змилувався над ним сказавши : « Знаю, що гріх цей ти зробив не за ради своєї користі, а заради многостраждального русинського народу. Хай буде рука твоя здорова. Амінь.
А я додам фірменне « Кайтеся русини, не дайтеся біді стати».
2013 р.