Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Наизнанку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наизнанку
Проснулся как-то один человек, глядь - а он в западне! Сидит он в какой-то комнате без окон, без дверей, стены у комнаты черные, уходят вверх, а потолка как бы нет. В комнате пусто, нет ничего - только вот этот человек сидит на утоптанном земляном полу, и все.
Делать нечего - надо как-то выбираться из западни. Человек обстучал все стены, попрыгал на твердом полу, покричал немного - все безрезультатно. Тут откуда ни возьмись появляется некто - и не поймешь даже, кто, ни на кого не похож. Голову черную некто из стены высунул и сказал человеку:
- Ты же видишь, потолка нет. Значит, выход там. Покопать нужно - вот такой парадокс! - захихикал мерзко и исчез.
Человек тут же понял, о чем говорил некто. Он принялся царапать пальцами утоптанный грунтовой пол западни. Поначалу грунт не подавался - человек оборвал себе все ногти, пока ему удалось взломать верхний слой плотной черной земли и вывернуть несколько черных комьев. Человек сложил их в углу комнаты; он смотрел на эту крохотную "гору" сквозь пелену слез - все-таки он здорово искалечил руки, пока добился вот такого скромного результата.
Человеку очень хотелось поскорее выбраться из черной комнаты. Сцепив зубы и не обращая внимания на боль, человек принялся копать землю и ссыпать ее горкой в углу. Чем глубже копал человек, тем податливей была земля, тем скорее росла горка в углу.
Обнадеженный человек работал, как заведенный, совершенно бездумно: процесс рытья настолько слился с желаемым результатом, что результат этот - освобождение из западни - уже казался ему чуть ли не достигнутым. Человек копал, погружаясь все глубже в яму, выбрасывал землю из ямы и снова копал. Это было упоительно.
Тем временем земля в яме была уже не просто податлива - она была пропитана водой. Вода сочилась со стен ямы, стекала под ноги человека, так что скоро он работал уже по колено в черной холодной воде. Зато копать было легко - и глубина ямы быстро превысила рост человека. Постепенно земля, смешанная с водой, превратилась в жидкую грязь, так что теперь ее было почти невозможно выбросить на поверхность - она просто утекала сквозь израненные пальцы.
Озадаченный человек решил выбраться из ямы, чтобы оценить сооруженную им гору: вдруг ее высота уже достаточна для того, чтобы вырваться из западни? Однако из ямы выбраться ему никак не удавалось: руки и ноги скользили по стенам, а ухватиться было не за что. Человек стоял в яме, по пояс в холодной грязной воде, и с тоской смотрел на такой близкий и совершенно недостижимый край ямы. Теперь ему казалось, что в западне было не так уж плохо. Что же делать?
Тут снова появился некто - его ни на что не похожая голова обрисовалась черным силуэтом над краем ямы, в которой тосковал человек. Некто сказал ему:
- Ты же видишь, тут вода. Надо копать еще, копать глубже, чтобы воды стало больше. Тогда выберешься. Вот такой парадокс! - снова мерзко захихикал некто и пропал, как не было его.
Человек воспрянул духом: и как он сам не догадался! Вода наполнит яму, а может, и всю западню, и вынесет его наверх. И он принялся копать с удвоенной энергией. Однако энергии хватило ненадолго: ведь грязь по-прежнему было невозможно извлечь из ямы! Все попытки "копать еще, копать глубже" дали всего лишь один результат: человек так измазался в грязь, что стал совершенно неразличим в своей яме.
Тут снова над краем ямы обрисовалась черная голова. Некто покрутил головой, захихикал и сказал:
- Да здесь нет никого! - и моментально обрушил в яму всю землю, которую человек с такими трудом оттуда извлек на поверхность.
Человек на дне ямы, придавленный вдруг немалым весом земли, пришел в полный ужас: он начал задыхаться, раскрыл рот, чтобы вдохнуть и позвать на помощь, но в рот, в горло, в легкие хлынула черная холодная грязь, и вдох оборвался, так и не начавшись. Ужас холодными иглами пронизал человека, и сознание уже покидало его, с болью и кровью выдираясь из цепких объятий тела.
Однако тут сознание выкинуло поразительный фокус: оно как бы вывернулось наизнанку. Яма, черная холодная грязь и западня были поглощены и упрятаны сознанием, а человек, с его невообразимо вывернутым наизнанку сознанием, оказался вне этого кошмара, снаружи.
Снаружи все было, как всегда, как обычно, и человек немедленно заспешил по своим обычным делам, время от времени сплевывая частички земли, неведомо откуда появлявшиеся во рту. Вкус у них преотвратнейший, так что плевки эти вполне извинительны.
Все подробности о феномене вывернутого наизнанку сознания можно выспросить непосредственно у того человека. Как его узнать в толпе: он часто сплевывает. Это, пожалуй, единственный признак, ведь вывернутое наизнанку сознание внешне себя никак не проявляет.
Одно плохо: слишком много на улицах плюющихся людей. Как его отличить от прочих - непонятно.
2015
Делать нечего - надо как-то выбираться из западни. Человек обстучал все стены, попрыгал на твердом полу, покричал немного - все безрезультатно. Тут откуда ни возьмись появляется некто - и не поймешь даже, кто, ни на кого не похож. Голову черную некто из стены высунул и сказал человеку:
- Ты же видишь, потолка нет. Значит, выход там. Покопать нужно - вот такой парадокс! - захихикал мерзко и исчез.
Человек тут же понял, о чем говорил некто. Он принялся царапать пальцами утоптанный грунтовой пол западни. Поначалу грунт не подавался - человек оборвал себе все ногти, пока ему удалось взломать верхний слой плотной черной земли и вывернуть несколько черных комьев. Человек сложил их в углу комнаты; он смотрел на эту крохотную "гору" сквозь пелену слез - все-таки он здорово искалечил руки, пока добился вот такого скромного результата.
Человеку очень хотелось поскорее выбраться из черной комнаты. Сцепив зубы и не обращая внимания на боль, человек принялся копать землю и ссыпать ее горкой в углу. Чем глубже копал человек, тем податливей была земля, тем скорее росла горка в углу.
Обнадеженный человек работал, как заведенный, совершенно бездумно: процесс рытья настолько слился с желаемым результатом, что результат этот - освобождение из западни - уже казался ему чуть ли не достигнутым. Человек копал, погружаясь все глубже в яму, выбрасывал землю из ямы и снова копал. Это было упоительно.
Тем временем земля в яме была уже не просто податлива - она была пропитана водой. Вода сочилась со стен ямы, стекала под ноги человека, так что скоро он работал уже по колено в черной холодной воде. Зато копать было легко - и глубина ямы быстро превысила рост человека. Постепенно земля, смешанная с водой, превратилась в жидкую грязь, так что теперь ее было почти невозможно выбросить на поверхность - она просто утекала сквозь израненные пальцы.
Озадаченный человек решил выбраться из ямы, чтобы оценить сооруженную им гору: вдруг ее высота уже достаточна для того, чтобы вырваться из западни? Однако из ямы выбраться ему никак не удавалось: руки и ноги скользили по стенам, а ухватиться было не за что. Человек стоял в яме, по пояс в холодной грязной воде, и с тоской смотрел на такой близкий и совершенно недостижимый край ямы. Теперь ему казалось, что в западне было не так уж плохо. Что же делать?
Тут снова появился некто - его ни на что не похожая голова обрисовалась черным силуэтом над краем ямы, в которой тосковал человек. Некто сказал ему:
- Ты же видишь, тут вода. Надо копать еще, копать глубже, чтобы воды стало больше. Тогда выберешься. Вот такой парадокс! - снова мерзко захихикал некто и пропал, как не было его.
Человек воспрянул духом: и как он сам не догадался! Вода наполнит яму, а может, и всю западню, и вынесет его наверх. И он принялся копать с удвоенной энергией. Однако энергии хватило ненадолго: ведь грязь по-прежнему было невозможно извлечь из ямы! Все попытки "копать еще, копать глубже" дали всего лишь один результат: человек так измазался в грязь, что стал совершенно неразличим в своей яме.
Тут снова над краем ямы обрисовалась черная голова. Некто покрутил головой, захихикал и сказал:
- Да здесь нет никого! - и моментально обрушил в яму всю землю, которую человек с такими трудом оттуда извлек на поверхность.
Человек на дне ямы, придавленный вдруг немалым весом земли, пришел в полный ужас: он начал задыхаться, раскрыл рот, чтобы вдохнуть и позвать на помощь, но в рот, в горло, в легкие хлынула черная холодная грязь, и вдох оборвался, так и не начавшись. Ужас холодными иглами пронизал человека, и сознание уже покидало его, с болью и кровью выдираясь из цепких объятий тела.
Однако тут сознание выкинуло поразительный фокус: оно как бы вывернулось наизнанку. Яма, черная холодная грязь и западня были поглощены и упрятаны сознанием, а человек, с его невообразимо вывернутым наизнанку сознанием, оказался вне этого кошмара, снаружи.
Снаружи все было, как всегда, как обычно, и человек немедленно заспешил по своим обычным делам, время от времени сплевывая частички земли, неведомо откуда появлявшиеся во рту. Вкус у них преотвратнейший, так что плевки эти вполне извинительны.
Все подробности о феномене вывернутого наизнанку сознания можно выспросить непосредственно у того человека. Как его узнать в толпе: он часто сплевывает. Это, пожалуй, единственный признак, ведь вывернутое наизнанку сознание внешне себя никак не проявляет.
Одно плохо: слишком много на улицах плюющихся людей. Как его отличить от прочих - непонятно.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
