Жила собі дівчина, звичайна дівчина. Йшла вона якось лісом у своїх дівочих справах. Аж бачить: сидить під кущем маленьке пухнасте створіння: не білка, не кішка, не кролик - щось невідоме, з великими очима, з пласкою мордочкою, рожевим носиком, в білому хутрі. Дівчина підійшла роздивитись, що воно таке, а створіння раптом і каже:
- Нагодуй мене, красуне!

Дівчині було приємно, що лісовий мешканець назвав її красунею, та й шкода було створіннячко: воно дивилося так пронизливо і жалібно своїми величезними очима, що відмовити йому було неможливо. І дівчина пригостила незнайомця власним сніданком, який несла у торбинці.

Створіння швиденько проковтнуло їжу і сказало дівчині:

- Візьми мене з собою, красуне!

Чому б не взяти? Дівчині давно вже хотілося мати щось таке маленьке, миленьке і пухнасте. А це ще й таке дивне - ні в кого такого нема! І дівчина взяла створіння з собою.

Згодом створіння попросило пити, а потім знову їсти, а тоді зігріти, помити, розважити, а під вечір - заколисати. Дарма, що було створіннячко невеличке - прохань в нього було стільки, що дівчина геть покинула усі свої справи. Вона тільки те й робила цілісінький день, що догоджала своєму пухнастому улюбленцю. Та догоджати тому, хто тобі подобається, - не така вже й обтяжлива справа. А пухнастик дівчині дуже подобався.

Вона показала його усім своїм подругам і усім своїм сусідам - та всі вони поставилися до створіння з осторогою: адже ніхто не знав, що воно таке. Дівчина навіть образилася: мабуть, вони всі їй заздрили, отак от! І вона заходилася клопотати навколо пухнастика.

Так минув один день, тоді промайнула ніч, а на ранок дівчина прокинулась, дивиться, а створіннячко трохи підросло. Вона зраділа: пухнастик їй дуже подобався, і їй хотілося, аби він почувався в неї добре. Схоже, що був він належно доглянутий, адже лише за добу він підріс. І дівчина потихеньку заходилася готувати сніданок, аби одразу пригостити створіння, коли воно прокинеться.

Щойно створіння розплющило очі, воно промовило:
- Нагодуй мене.

І дівчина знову провела весь день, догоджаючи тваринці чи що воно було. Такий клопіт не дуже її втомлював, адже люди люблять тих, ким опікуються, а дівчина вже полюбила пухнастого - всім серцем до нього прикипіла, адже він був такий милий, такий кумедний, так залежав від неї. До пізнього вечора дівчина виконували різноманітні його забаганки: їсти, пити, гуляти, співати, зігріти, помити, розважити, заколисати... Дівчина просто з ніг збивалася, виконуючі бажання свого улюбленця. Під вечір заколисане створіння заснуло, а дівчина, нарешті, мала трохи часу на власні справи. Щоправда, сил на ті справи в неї не лишилося - і дівчина просто лягла спати. Та спала вона зі щасливою посмішкою: життя її стало таким повним, таким насиченим і змістовним!

На ранок дівчина знову із втіхою помітила, що її пухнастий улюбленець ще трохи підріс, і взагалі дещо змінився. Очі в нього стали меншими, а хутро - колись біленьке і легеньке, мов пір"я - стало щільнішим і темнішим, майже сірим. Коли дівчина роздивлялася створіння, воно відкрило ротика, в якому вже з"явилися невеличкі зубки, заплющило очі і промурмотіло:
- Їсти. Смажену курку. Пити. Каву з вершками, - і знову засопіло, ніби заснуло.

Дівчина посміхнулася: ач який, полегшив їй роздуми, чим годувати, ще й час дав, аби вона все встигла! І вона заходилася готувати. Щойно страви і напої з"явилися на столі, створіння прокинулось і швиденько все з"їло-випило. Дівчина тішилася, спостерігаючи, як добре їсть улюбленець, а також відмічаючи, що за ніч він знову дещо збільшився у розмірах. А створіння, втерши скатертиною писок - тепер вже трохи видовжений - кумедно гупнуло по столі кулачком і вигукнуло:
- Гуляти! Спати! Обідати!

Відтоді дівчина здавалося, що час пришвидшив свою ходу. Дні пролітали повз неї, доки вона догоджала створінню, а ночі, здавалося, стали набагато коротшими, бо втомлена вдень турботами і хатніми справами дівчина на ранок прокидалася, ніби і не відпочивала. Та енергії і наснаги їй додавало інше: ні сон, ні відпочинок, ні їжа не дають людині стільки енергії, скільки дає догоджання комусь, хто тобі і милий, і потребує твоєї ласки.

За невеличкий час добре доглянуте і оточене любов"ю і турботою створіння виросло у величезну ікласту тварюку, вкриту жорстким чорним хутром. Тепер до дівчини вже ніхто не заходив - хто раз бачив ту потвору, тікав і не повертався. А дівчині було вже не до того, та й узагалі ні до чого: тварюка так ганяла її у різних справах, що світ білий в очах у неї не те що зблід, а взагалі згас. Але дівчина була щаслива: створіння без неї жити не може, воно ж як дитя мале, по будь-що до неї звертається! Втім, в таких випадках буває важко розрізнити, хто без кого не може жити: той, хто потребує турботи, без того, хто турбується, або ж навпаки. А може, то така гармонія, і вони одне без одного не можуть?

Та одного ранку дівчина отримала відповідь на це питання. Вона прокинулась, а тварюка зникла, прихопивши з собою все цінне і їстівне, що знайшлося в хаті. Дівчині серце стало: вона дивилася на порожні кімнати і навіть дихати не могла від суму за своїм коханим створінням! Вона довго плакала і вбивалася за ним, та воно так і не повернулося.

Відтоді світ став для дівчини чорним - блукала вона в ньому, бліда як смерть і змарніла, лила сльози і зітхала, аж допоки одного разу не зустріла в лісі маленьке пухнасте створіння. Не білка, не кішка, не кролик - щось невідоме, з великими очима, з пласкою мордочкою, рожевим носиком, в білому легенькому хутрі, воно сиділо під кущем і очевидно потребувало негайної допомоги, ласки, любові і турботи.

Світ для дівчини миттєво засяяв усіма кольорами веселки і забринів усіма нотами. Вона підбігла до створіння, підхопила на руки і запитала:
- Їстоньки-питоньки-спатоньки хочеш?

Ніхто не чув, що відповіло створіння, відомо лише одне: дівчина підхопила його на руки і чимдуж побігла додому. До речі, он вона поспішає, бачите?

Хтозна, як воно далі буде; можливо, створіння під опікою дівчини знову виросте у величезну ікласту тварюку і покине дівчину, які і ота перша потвора. А може, й ні, адже дива таки трапляються в цьому світі... Та якщо дівчині знову не поталанить - не страшно: наші ліси кишма кишать подібними істотами. Всім бажаючим вистачить.

2015