ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.10.26 12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.

І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не

С М
2026.10.25 21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей

Ігор Лубкевич
2026.10.25 18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..

Я сам намагаю

Олена Кіс
2026.10.25 17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.

І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та

Артур Курдіновський
2026.10.25 15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.

Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,

Борис Костиря
2026.10.25 14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.

Я жду листа, що нині заспокоїть,

Євген Федчук
2026.10.25 14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп

хома дідим
2026.10.25 14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються

Світлана Пирогова
2026.10.25 12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.

Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,

Віктор Кучерук
2026.10.25 07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.

Борис Костиря
2026.10.24 21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.

Іван Потьомкін
2026.10.24 20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Придверный коврик
В одном из переулков Старого Города стояла Ковровая Лавка. Лавка была древней и не очень успешной, поэтому в ней порядочно скопилось Пожилых Ковров. А в Пожилых Коврах скопилось порядочно пыли, и потому Пожилые Ковры плохо видели, а слышали еще хуже. Как ни странно, но некоторые вещи тем ценнее, чем они старее: их называются «антиквариат» и продают очень дорого. Вот так и Пожилые Ковры в Ковровой Лавке: им было уже далеко-далеко за сто лет, а стоили они ну просто очень дорого, каждый – целое состояние!

Однажды владелец Лавки принес откуда-то нового, совсем еще юного Придверного Коврика - маленького и жесткого. Такие обычно кладут перед дверью, чтобы гости вытирали о них ноги и не тащили в дом уличную грязь. Может показаться странным или смешным, что владелец Ковровой Лавки сам где-то покупал коврики, однако и в мире ковров есть своя иерархия. Там, где продают ковры, особенно пожилые, дорогие и антикварные, не торгуют придверными ковриками, особенно юными, маленькими и жесткими.

Итак, в Лавке появился Придверный Коврик. Пожилые Ковры решили с ним познакомиться - все-таки им предстояла долгая жизнь под одной крышей. А юный Коврик был робок, стеснялся своего невысокого положения и не решался заговорить первым. Пожилые Ковры, откашливаясь от пыли, прошамкали:
- Добрый день, уважаемый, позвольте представиться: Текин, Хоросан, Перс, Бухара, Обюссон... (так кратко называют антикварные ковры – по месту рождения). А вы кто будете?

Коврик, если бы мог, покраснел от смущения, однако коврики не способны менять цвет, чтобы выразить свои переживания; они только иногда линяют или выцветают, от времени и тяжелой жизни, но не от переживаний. И Коврик, запинаясь, тихонько ответил Пожилым Коврам:
- Очень приятно, господа Антикварные Ковры. Я - Придверный Коврик.

Как мы уже знаем, Пожилые Ковры плохо слышали, к тому же Коврик говорил тихо и запинался. Поэтому Пожилым Коврам показалось, что он назвался «придворным ковриком». А «придворной» называется всякая персона, которая допущена ко двору монарших особ, королей и королев; а ведь, согласитесь, не всякую персону к такому двору допускают! Пожилые Ковры были потрясены; кряхтя и кашляя, они принялись наперебой выражать Коврику свое почтение и восхищение. Еще бы: Придворный Коврик! Большая честь! Полный восторг!

Коврик был ошеломлен: он был совсем юн и мало в жизни повидал, а в том, что он повидал, ни почтения, ни восхищения не было. Если быть точным, то о Придверный Коврик попросту вытирали ноги все, кому ни лень, вот и все почтение! Восхищение и восторг Пожилых Ковров показались Коврику совершенно неподдельными и даже искренними. Кроме того, это чрезвычайно приятно, когда тобой восхищаются и выражают тебе почтение. И Коврик, который поначалу очень смутился таким восторгом Пожилых Ковров, очень скоро решил, что раньше ему просто не доводилось встречать никого, кто относился бы к нему так, как подобает, по его достоинству. А Пожилые Ковры, умудренные жизненным опытом и вооруженные особой зоркостью, приобретаемой только очень долгой жизнью среди драгоценного антиквариата и дешевых под него подделок, наконец-то показали то отношение, которого заслуживал Коврик: почтение и восхищение.

И Придверный Коврик ответил Пожилым Коврам:
- Господа, мне очень приятно находится в таком избранном обществе. Я польщен.

Пожилые Ковры восхитились тактом и учтивостью Коврика: надо же, Придворный, а не задается, сколько достоинства, сколько обаяния, вот что значит – настоящее благородство! Нет слов!

Время шло, и Коврик постепенно свыкся с тем почитанием, которое ему оказывали Пожилые Ковры. Он совершенно уверился в том, что это почитание является вполне заслуженным и оправданным. Пожилые Ковры, которые, как мы знаем, плохо видели, не замечали, что посетители Ковровой Лавки попросту вытирали ноги о Коврик, а Коврик не замечал, что посетители уделяли свое восхищенное внимание только Пожилым Коврам. Да и не пристало ему, которого уважали Пожилые Ковры - Текин, Хоросан, Перс, Бухара, Обюссон, обращать внимание на простолюдинов, которые сами благоговели перед Пожилыми Коврами. Нет, не пристало!

И так Коврик, которого еще совсем недавно смущало благоговение Пожилых Ковров, начал принимать его как должное и для всех остальных тоже обязательное (это называется «возомнить о себе»). Он теперь позволял себе отвечать Пожилым Коврам резко и даже пренебрежительно, а то и покрикивал на стариков, если они не успевали своевременно поприветствовать его утром или пожелать ему доброй ночи вечером. А тут еще иной посетитель слишком рьяно вытирал ноги о Коврик или являлся в Лавку в грязных ботинках! – тогда Коврик бывал весьма не в духе и срывал свое негодование на Пожилых Коврах. Они терпели: все-таки Коврик был Придворным, а Пожилые Ковры за свою долгую карьеру лучше всего усвоили вот что: важнее всего в жизни знать свое место.

Но однажды Ковровая Лавка закрылась; всех Пожилых Ковров бережно упаковали и куда-то увезли вместе со всем инвентарем Лавки. А Придверный Коврик остался в пустой Лавке один; о том, чтобы его забрать, никто даже не подумал: ведь он уже порядком износился, поистерся, а его цвет ничем не отличался от цвета уличной грязи!

Через какое-то время Лавка открылась вновь - теперь в ней торговали Музыкальными Инструментами: струнными, духовыми, ударными и клавишными. Как известно, Музыкальные Инструменты обладают весьма тонким и острым слухом, его еще называют музыкальным. Именно этот слух позволяет им избегать всякой фальши.

Коврик, не дожидаясь, пока Инструменты ему представятся, решил оповестить их о себе. Он высокомерно сообщил им:
- Я - Придверный Коврик!

Музыкальные Инструменты очень хорошо расслышали слова Коврика, приняли их к сведению, но в ответ не сказали ничего: они напряженно вслушивались, стараясь во всяком звуке в Лавке и за ее окнами уловить гармонию и различить фальшь. Для них это было намного важнее сообщения Коврика, да и вообще – важнее всего в мире.

Тут в Лавку вошел ее новый владелец с новым придверным ковриком в руках – ведь тот, что остался от прежнего владельца, совершенно никуда не годился. Владелец положил у дверей новый придверный коврик, а старого просто свернул в трубку и сунул в мусорное ведро.

И тогда Бас-Барабан, известный насмешник, который за словом в карман не лез и никогда не мог удержаться от остроумных замечаний, негромко пророкотал:
- Та-да-да-да!

Музыкальные Инструменты зашикали на Бас-Барабана: его глупые шутки мешали им уловить гармонию и различить фальшь в звуках мира. А ведь это – важнее всего на свете!

2014, 2015, 2017

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-05-27 22:25:01
Переглядів сторінки твору 828
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній