Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Роберт Бернс (1759—1796)
МИЛИЙ, БУДЬ СМІЛИЙ
Милий, будь смілий,
Милий, будь смілий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!
Хочеш добитися
Бажаних цілей,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!
Хочеш упитися —
Й краплі не вилий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!
Милий, будь смілий,
Милий, будь смілий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!
ДЖОН АНДЕРСОН
Джон Андерсон, мій друже!
Як я тебе спізнав,
Твій чуб був чорний, як смола,
В очах огонь ще грав.
Минув той час, твій зір пригас,
Чуб іній притрусив...
Та дружба не схолола в нас,
Ти голубе мій сив!
Джон Андерсон, мій друже!
Як ми угору йшли,
Чимало ми з тобою вдвох
Розкоші зажили.
Тепер якось поплетемосъ,
Обнявшися, униз...
Разом і спати вкладемось,
Ти голубе мій сиз!
МОЄ СЕРЦЕ В ВЕРХОВИНІ
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщино, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.
Прощавайте, сині гори, білії сніги,
Прощавайте, темні звори й світлії луги!
Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,
Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
ТИХИЙ ДУН
Ой там, де плине тихий Дун,
Ходжу я, повен журних дум,—
Хоч як пишаються квітки,
Хоч як виспівують пташки.
Ой замовчи, не щебечи
Ти, пташко, вгору летючи,
Не завдавай мені жалю,
Не споминай, кого люблю.
Ой там, де плине тихий Дун,
Гуляв я, повен світлих дум,—
Голубці голуб воркотав,
А я коханці щебетав...
Зірвав я з рожі квітоньку:
«Це ж нам на двох, мій світоньку...»
Ти з рожі цвіт собі взяла,
А колючки мені дала.
МІЙ ЛЮБИЙ ТКАЧ
Де круто в'ється срібний Твід
Поміж яруг, поміж бескид,
Живе мій хлопець-миловид,
Живе мій любий ткач.
Бували в мене сватачі,
Давали персні й дукачі,—
Ідіть деінде, багачі,
Бо я люблю ткача!
Мій батько гордий — не сказать,
Йому в умі заможний зять,
Та я поклала шлюб узять
Таки з моїм ткачем.
Поки квітки цвітуть в садках,
Поки бджілки гудуть в квітках, Поки жита ростуть в полях,
Любитиму ткача!
ХЛОПЕЦЬ-ВЕРХОВИНЕЦЬ
Молодчага з молодчаг
Бравий хлопець-верховинець,
Плед він носить на плечах,
Бравий верховинець.
У кресані голубій
Бравий хлопець-верховинець,
Вірний дівчині своїй
Бравий верховинець.
«Чуєш в горах грім гармат,
Ти, коханко-подолянко?
Зве до бою нас сурма,
Люба подолянко!
Піде військо у поход,
Ти, коханко-подолянко,
За свободу, за народ,
Люба подолянко».
«Легше гори розрівнять,
Бравий хлопець-верховинець
Ніж твій мужній дух зламать,
Бравий верховинець!
Їдь же, слави добувай,
Бравий хлопець-верховинець,
Захищай свій рідний край,
Бравий верховинець!»
ТИХЕНЬКО, АФТОНЕ
Тихенько, Афтоне, тихіше дзюрчи,
I ти, моя пісне, ніжніше звучи:
Заснула кохана під шемріт води,
Тихенько, Афтоне, її не збуди!
Ти, вутко, плинь хутко, мовчи, не ячи,
Ти, дрозде, сядь осьде, не так щебечи,
Ти, голубе сизий, не вельми гуди —
Хай спить моя Мері, не знає біди.
Де б'ють журкотливі джерела-ключі,
Ходжу я по згір'ю, овець пасучи,
А душу мою пориває туди,
Де Мерина хатка покрай слободи.
Так пишно, розкішно, бальзами ллючи,
Цвітуть над водою духмяні кущі...
Як вечір огорне поля і сади,
Ми ходимо з Мері гуляти сюди.
Хлюпочуться хвилі, удаль біжучи,
Як Мері йде берегом, квіти рвучи;
Ти з нею жартуєш, струмочку, завжди,
Їй ніжки цілуєш, милуєш сліди...
Тихенько, Афтоне, тихіше дзюрчи,
I ти, моя пісне, ніжніше звучи:
Заснула кохана під шемріт води,
Тихенько, Афтоне, її не збуди!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)