Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Волькер Їржі (1900 - 1924)
Їржі Волькер. ВІРШІ І
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Їржі Волькер. ВІРШІ І
ПОКОРА
Я стану малим-малим,
найменшим на цілім світі.
Порану, на лузі, літом
зійдусь з найдрібнішим цвітом,
злебедію, обнявшися з ним:
«Босий мій хлоню
в росі крапчастій,
небо обперлось об тебе долонню,
аби не впасти».
ЖНИВА
Сонце — великий поет,
воно написало чудову поему
золотим пером
на нашій землі.
Чоловіки в білих сорочках,
жінки в червоних хустках,
діти при маминій спідниці
і тут, і там, і ген —
цілісінький день
одно читають, одно читають.
На пагорку за полем
і я хочу проказати ту поему
так гучно,
щоб усі діди в селі на поріг повиходили
і слухали, що написало сонце,
але слова такі великі,
що не пройдуть моїми устами,
лиш мені все здається, що я —
колос на ниві,
буква в рядку,
знак оклику!
ПОЕТЕ, ОДІЙДИ!
Поете, одійди!
Закинь усе,— візьми лиш рискаля
й перекопай той лан од цвинтаря до обрію,
засій його ізвечора любов'ю доброю,
щоб ранок сяйно-золотий вродився,
а в ньому щоб поет ні на що не згодився,—
бо люди геть усі
уміли б плакати й співати.
НЕВІРНА
Очі терновії,
а серце рутяне.
Казала: «Ждатиму,
ти ж не забудь мене».
Гра хвиля з хвилею
навпроти місячка,
а вірна милая
лежить самісічка.
Од жалю-спогаду
душа намлілася.
Любов не з погляду,
любов із тіла вся.
Вона по берегу
мов та мара блука,
аж тут моряк-юнак
зійшов з кораблика.
З заліза руки мав,
з заліза якоря,
зирнув на дівчину —
вже їй ніяково.
Дві ночі плакала,
сумна і злякана,
на третю слухала
сича-пугукала.
Гукнув-пугукнув їй
над самим серцем сич,
і в неї в серці вмер
той, хто в нім жив раніш.
Умер із вірністю,
з любов'ю — Боже збав!
Четверту ніч моряк
в неї на грудях спав.
На білих хвилях двох,
що вічно піняться.
Але й тобі любов
непевна спільниця...
Ти не здобув її,
зальотний орле мій,
бо серце дівчини —
то небо зоряне.
Те небо не твоє
і зорі не твої,
владає ніч ними
на віки вічнії.
НА РЕНТГЕНІ
Це не Фаустів кабінет, де диявол являється чоловіку,
це рентгенапарат з магічною красою двадцятого віку,
ультрафіалковий промінь пронизує тут оболонки і м'язи,
тіло людське розкривається тут, як шифрований лист — до останньої фрази,
бо тіло нині душа, і на ньому написано досить прозоро,
чи людина вродилась на щастя а чи на горе.
«Докторе, так мені тяжко, здається,
що давить у грудях свинець, а круг серця гадина в'ється.
Одчиніть тим промінням тіло моє бідне
і скажіть, що воно там усередині видно».
«Бачу, робітнику, твої легені,
розписані димом і сажею в фабричній геєні,
чую в них свист трансмісій і шум верстатів,
знаю, що змора і злидні не хочуть од тебе одстати.
Бачу, робітнику, легені твої порочні,
голодом змучені, туберкульозом поточені.
Ти помреш».
«Неміч і смерть — нелегкий тягар, казати нема що,
та, мабуть, єсть у моєму нутрі щось іще тяжче.
Лікарю, глибше у глиб просвітіть
тіло моє бідне
і скажіть, що воно там усередині видно».
«Бачу, робітнику, твое серце,
втоптане в камінь нещасне зеренце,
що страх як хотіло рости і цвісти,
в світі здоровім життя засягти,
де люди родину мати могли б,
для неї свої руки міняли б на хліб
і їли б зі столу, на який сонце світить.
Бачу, робітнику, серце твоє роздерте,
а серцеві, серцеві легше померти,
аніж не любити».
«Знаю я, лікарю, й цей тягар,
та десь іще важча вага наляга.
До дна просвітіть тіло моє,
погляньте пильніше, що воно є.
Як випаде з мене ота вагота,
вона, здається, весь світ захита!»
«На дні я бачу ненависть».
Я стану малим-малим,
найменшим на цілім світі.
Порану, на лузі, літом
зійдусь з найдрібнішим цвітом,
злебедію, обнявшися з ним:
«Босий мій хлоню
в росі крапчастій,
небо обперлось об тебе долонню,
аби не впасти».
ЖНИВА
Сонце — великий поет,
воно написало чудову поему
золотим пером
на нашій землі.
Чоловіки в білих сорочках,
жінки в червоних хустках,
діти при маминій спідниці
і тут, і там, і ген —
цілісінький день
одно читають, одно читають.
На пагорку за полем
і я хочу проказати ту поему
так гучно,
щоб усі діди в селі на поріг повиходили
і слухали, що написало сонце,
але слова такі великі,
що не пройдуть моїми устами,
лиш мені все здається, що я —
колос на ниві,
буква в рядку,
знак оклику!
ПОЕТЕ, ОДІЙДИ!
Поете, одійди!
Закинь усе,— візьми лиш рискаля
й перекопай той лан од цвинтаря до обрію,
засій його ізвечора любов'ю доброю,
щоб ранок сяйно-золотий вродився,
а в ньому щоб поет ні на що не згодився,—
бо люди геть усі
уміли б плакати й співати.
НЕВІРНА
Очі терновії,
а серце рутяне.
Казала: «Ждатиму,
ти ж не забудь мене».
Гра хвиля з хвилею
навпроти місячка,
а вірна милая
лежить самісічка.
Од жалю-спогаду
душа намлілася.
Любов не з погляду,
любов із тіла вся.
Вона по берегу
мов та мара блука,
аж тут моряк-юнак
зійшов з кораблика.
З заліза руки мав,
з заліза якоря,
зирнув на дівчину —
вже їй ніяково.
Дві ночі плакала,
сумна і злякана,
на третю слухала
сича-пугукала.
Гукнув-пугукнув їй
над самим серцем сич,
і в неї в серці вмер
той, хто в нім жив раніш.
Умер із вірністю,
з любов'ю — Боже збав!
Четверту ніч моряк
в неї на грудях спав.
На білих хвилях двох,
що вічно піняться.
Але й тобі любов
непевна спільниця...
Ти не здобув її,
зальотний орле мій,
бо серце дівчини —
то небо зоряне.
Те небо не твоє
і зорі не твої,
владає ніч ними
на віки вічнії.
НА РЕНТГЕНІ
Це не Фаустів кабінет, де диявол являється чоловіку,
це рентгенапарат з магічною красою двадцятого віку,
ультрафіалковий промінь пронизує тут оболонки і м'язи,
тіло людське розкривається тут, як шифрований лист — до останньої фрази,
бо тіло нині душа, і на ньому написано досить прозоро,
чи людина вродилась на щастя а чи на горе.
«Докторе, так мені тяжко, здається,
що давить у грудях свинець, а круг серця гадина в'ється.
Одчиніть тим промінням тіло моє бідне
і скажіть, що воно там усередині видно».
«Бачу, робітнику, твої легені,
розписані димом і сажею в фабричній геєні,
чую в них свист трансмісій і шум верстатів,
знаю, що змора і злидні не хочуть од тебе одстати.
Бачу, робітнику, легені твої порочні,
голодом змучені, туберкульозом поточені.
Ти помреш».
«Неміч і смерть — нелегкий тягар, казати нема що,
та, мабуть, єсть у моєму нутрі щось іще тяжче.
Лікарю, глибше у глиб просвітіть
тіло моє бідне
і скажіть, що воно там усередині видно».
«Бачу, робітнику, твое серце,
втоптане в камінь нещасне зеренце,
що страх як хотіло рости і цвісти,
в світі здоровім життя засягти,
де люди родину мати могли б,
для неї свої руки міняли б на хліб
і їли б зі столу, на який сонце світить.
Бачу, робітнику, серце твоє роздерте,
а серцеві, серцеві легше померти,
аніж не любити».
«Знаю я, лікарю, й цей тягар,
та десь іще важча вага наляга.
До дна просвітіть тіло моє,
погляньте пильніше, що воно є.
Як випаде з мене ота вагота,
вона, здається, весь світ захита!»
«На дні я бачу ненависть».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Волькер Їржі. ВІРШІ ІІ"
• Перейти на сторінку •
""Дон Кіхот" Міґеля де Сервантеса Сааведри (фраґмент)"
• Перейти на сторінку •
""Дон Кіхот" Міґеля де Сервантеса Сааведри (фраґмент)"
Про публікацію
