Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
17:58
Бурлить Польща, шипить Польща, Польща вимагає,
Що робити Україна має – що не має.
Чиє їм’я прославляти, а чиє ганьбити,
Щоб дозволили поляки з собою дружити.
Піднімають на знамена події минулі,
Мовляв, злочини ми ваші й досі не забули.
Про Волинську
Що робити Україна має – що не має.
Чиє їм’я прославляти, а чиє ганьбити,
Щоб дозволили поляки з собою дружити.
Піднімають на знамена події минулі,
Мовляв, злочини ми ваші й досі не забули.
Про Волинську
2026.07.16
16:43
Шукаю фарби:
Цей сірий світ сумний розмалювати
Наче б то він розмальовка дитяча,
а не вигадка божевільного деміурга.
Шукаю фарби:
Жовті кульбаби у мій старий сад
Прийшли дивувати волохатих
Марногудів крилатого травня,
Цей сірий світ сумний розмалювати
Наче б то він розмальовка дитяча,
а не вигадка божевільного деміурга.
Шукаю фарби:
Жовті кульбаби у мій старий сад
Прийшли дивувати волохатих
Марногудів крилатого травня,
2026.07.16
15:58
Мене могла спасти віра, і вона це зробила.
Така, як моя, напевно, відома багатьом — тим, які йдуть (о, цей вічний образ руху до безсмертя) і знаходять себе.
Це легше зробити, коли перебуваєш наодинці із собою, інколи переходячи від самоти зовнішньої
2026.07.16
13:43
Сповільнений легкий сніжок,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
2026.07.16
13:05
Таємно, щоб ніхто не знав,
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
2026.07.16
12:36
що хотів сказати
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
2026.07.16
10:27
ЧАСТИНА ПЕРША: ЮЛІЙ
«Я знайшов її в пісках, де час не має влади. Вона була маленькою, але її очі вже вміли рахувати чужі страхи».
(З неофіційних записів ветерана Х ЛЕГІОНУ)
Розділ І: Вага золотого жука
2026.07.16
10:05
У грудині стогне вітровій,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кондратюк к (1961) /
Проза
«ХЛОПЦІ – ЯК ДУБИ!!!..»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ХЛОПЦІ – ЯК ДУБИ!!!..»
...Дія відбувається у Поліській Січі.
Селище глибинки поліської лісистої місцини.
Люди привітні, попри всі складнощі життя і війни.
У кожному слові свій, поліський діалект.
Поліщуки – завжди якісь не такі!
Особливі!
Щирі, але і відособлені.
Завжди своя думка! Своє бачення! Кожен «сам собі отаман» і гос-подар: не захоче – не погониш!
Можуть бути добрими, привітними, душевними…
А от як упреться!.. Як упреться – то…
Може й «німчурви налізло» сюди не так багато, бо поліщуки - впе-рті…
Селище цілком автономне: своя армія, прапор, валюта і та своя, колоритна, мова.
Головний герой - Сергій (місцеві «клічут» його Сірожою).
Труднощі воєнного періоду примножуються здобуттям ним і його друзями освіти – закінченням школи.
У селищі лишилось мало чоловіків.
Усі чоловіки та старші хлопці входять до складу місцевого загону армії УПА.
Ну а для менших… Менші – усе заздрили і мріяли…
Друзі Cергія:
Степан - син розкуркуленого, закатованого радянською владою "кулака" (у довоєнний час було встановлено повну владу більшовиків);
Макар - п’ятий у сім'і син, наймолодший. Всі його брати пішли на фронт, воюючи на боці червоних. Їх родина розділена фронтами; Василько - наймолодший від усіх друзів, але вже 4-тий клас (останній у житті) закінчив разом з рештою хлопчаків.
Усі друзі були за переконанням самостійники.
Поліська Січ - головна мрія хлопчаків.
Штаб (осередок з командуванням) знаходився на східній околиці містечка.
Хлопці навідувались туди, щоб почути новини і, можливо, отрима-ти перше бойове завдання.
Шефство над ними тримав полковник армії УПА Василь Григоро-вич Делевич.
Завжди суворий, він мало довіряв юним хлопчакам.
Здавалось, у нього один жарт: -«Хлопці – як дуби, яйця – як жолу-ддя!..»
А хлопцям образливо! Чого він?..
Хлопці йдуть до штабу, знову сподіваються, що нарешті отрима-ють завдання.
Степан: - Я думаю, шо нас пошлють на завдання, но Василя не пустять! Дядько Василь Григорович хіба цукерку йому дасть і скаже, що рано. Ото через нього нам нічого не довіряють!..
Василько обурений. Намагається забасувати свій писклявий голос, аби вдати дорослого… Та виходить смішно і ще більш пискляво.
Василько: - Я вже давно взрослий! Знаю це точно. І мама так каже: - "Васильку, ти у нас другий мужик у хаті, після батька".
Це через тебе, Стьопа, нам нічого не довіряють. Нипомниш, кого зцапали за штабом... як ти яблука тирив?!
Степан: - Взрослий-взрослий... Хахах! Ти тільки ложкою у мисці, як взрослий! І на відро ходиш, як взрослий… Від сливок з моло-ком.
Сергій: - Обоє-рябоє!...- ви! Побийтеся тут ще. Коли укріпимо вла-ду Січову, тоді і будете розбиратися між собою. Вчора сусідка роз-казала, що чула про план червоних... Ех, лучче б уже б фашисти, ніж совіти…
Степанове обличчя зніяковіло. У нього так завжди було від будь-якого слова про радянських... У нього перед очима поставав бать-ко, який прощався, обіцяв повернутись. Степан вірив батьку, а не думкам, які говорили зворотнє... Зелена вантажівка, якийсь військовий, який кричав, погрожував... І шофер, який крутив ма-шину, лаявся, падло, і сміявся... Потім була лише звістка. "Умєр от істощєнія. Вслєдствіє галадовкі і атказа ат помащі мєдікав".
Усі знали істину, що стало з ним...
Чутки ходили страшні.
Завжди, коли Степан згадував...
Особливо ті моторошні чутки, зуби стискались. Хотілося вити, на-че вовку у лісі! Стискались кулаки – аж синіли, наверталось пану-вання гнівної сили і бажання помсти. І такий порив у Степановій душі народжував невтілене (поки!) бажання бити-бити-бити кому-ністів! Хоч одного жорстокого переконаного комуніста…
Макар: - Сірож, зупинись ти про комуністів, сам знаєш... Степано-ве...
Сергій: - Я лише планую. Нам, мабуть, накажуть іти у ліс. Розвідати, чи не підійшли червоні.
Макар: - Остановись. Степанове...
Вони дійшли до штабу.
Підбадьорились!..
Хлопці завжди хвилювались, перед тим, як входили всередину.
Василько, по-дитячому, як завжди, потренувався "віддавати честь" так, як це робили вояки і командуючі УПА…
У перших дверях стояв автоматник. Обшукав, розпитав, хто такі і які наміри входу. Так він робив завжди.
Хлопці зайшли у кімнату - майже кабінет Василя Григоровича.
«Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..» - наче жартівливо запро-сив господар. На тому жарти скінчились.
Розповів, що у селищі з'явився диверсант.
У лісі підірвали лимонкою склад з набоями.
Ще підірвали таємний будинок головнокомандувача.
Василь Григорович сказав, що то «хтось» із місцевих. Той хто мо-же стежити і, швидше за все, радянський шпигун. Про це свідчила лимонка.
Степану від слова "радянський" звело щелепу. Серце Василька на-лякано ритмувало, здавалось, що пульс, ніби електричний заряд, виходить у земляну підлогу. Стійкий Макар відреагував спокійно та очі, ніби стали вишукувати того диверсанта. Сергій загорівся бажанням виконати якесь завдання. Він відчував, що таке можливе.
Сергій: - Василь Григорович, ви, канєшно, звиняйте, но це прямий сигнал вам - керівництву, шо времйя приобщать більше молодьожі. Тоді ми зможемо виявити всіх шпійонів совіцьких. Ходять балач-ки, що червоні наступають у наш бік, для базування у лісі і по-дальшого блискавичного нападу на фашистів...
Василь Григорович: - Щеня! Звідки ти вже знаєш?! Чи то ти може шпигун?! Таких, як ти посилати?! Безтолкове гарматне м'ясо! От, хто! І закрий рота про ці слухи! Ото «Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..»…
Степан червоніє і лють пронизує душу.
Хлопці опустили вуха, ніби винні.
Степан непохитно тримає рівно спину і не ховає очей.
Степан: - Хлопци, вийдіть-но на пару минут! Пабалакат-но тра сам на сам…
Хлопці від ляку не можуть поворухнутись.
Степан крикнув і ті вийшли.
Василь Григорович не очікував і онімів від сміливості, ніби рівного з ним, Степана.
Хлопці вийшли.
Чекали.
Ніхто не знав, про що там буде розмова.
Першим до тями прийшов Макар.
Макар: - Якого біса ти опять почав плести ці балачки?! Шо ти при Стьопі почав про совєти?.. Пустоголове! Балабол! Б-а-л-а-б-о-л!!!
Сергій: - Ти – пеньок! Знаю про його історію... Усі в нас тут зна-ють, но тра свою енергію в борьбу направити! Єслі його нірвірують совєти, то хай бореться проти них...
Вони сварились.
Василько втік...
Він плакав…
…а містечко ще з ранку шаруділо чутками.
Усім вижались автоматні черги.
Усі боялись червоних.
…за годину вийшов Степан.
Степан: - Ми зараз йдемо в лєс. У 20 кілометрах отсюдова, обна-ружився район із землянкой червоних. Ми його подорвем!
Пролунали тисячі питань.
Вони вже йшли…
Василько заспокоївся та важко дихав після сліз…
Степан нікого не слухав.
У його кишені була вибухівка.
Макар крикнув, що, якщо Степан не відповість, куди вони йдуть і чим підривати (та ще багато деталей), то він розвернеться і піде додому.
Макар на 10-му кілометрі, дійсно розвернувся.
Напруга серед хлопців зростала…
Усі вони мовчали.
Ніч, середина ночі – її пуповина...
Ніби сон…
Дитячий мозок нічого не усвідомлював…
Ніхто нічого не чув…
Лише ліс. Лише таємничі дерева. Лише стрімкі стовбури дубів.
..ні вітру, ні власних гучних кроків, ні важкого подиху…
…ні шурхоту,ні шелесту, ні звуку…
Вони не чули, що вже біжать майже…
За ними теж бігли...
…
…
…за спинами трьох розірвалась лимонка!
А загинуло від неї четверо....
…
«Хлопці…»
«Хлопці – як дуби!!!..»
Селище глибинки поліської лісистої місцини.
Люди привітні, попри всі складнощі життя і війни.
У кожному слові свій, поліський діалект.
Поліщуки – завжди якісь не такі!
Особливі!
Щирі, але і відособлені.
Завжди своя думка! Своє бачення! Кожен «сам собі отаман» і гос-подар: не захоче – не погониш!
Можуть бути добрими, привітними, душевними…
А от як упреться!.. Як упреться – то…
Може й «німчурви налізло» сюди не так багато, бо поліщуки - впе-рті…
Селище цілком автономне: своя армія, прапор, валюта і та своя, колоритна, мова.
Головний герой - Сергій (місцеві «клічут» його Сірожою).
Труднощі воєнного періоду примножуються здобуттям ним і його друзями освіти – закінченням школи.
У селищі лишилось мало чоловіків.
Усі чоловіки та старші хлопці входять до складу місцевого загону армії УПА.
Ну а для менших… Менші – усе заздрили і мріяли…
Друзі Cергія:
Степан - син розкуркуленого, закатованого радянською владою "кулака" (у довоєнний час було встановлено повну владу більшовиків);
Макар - п’ятий у сім'і син, наймолодший. Всі його брати пішли на фронт, воюючи на боці червоних. Їх родина розділена фронтами; Василько - наймолодший від усіх друзів, але вже 4-тий клас (останній у житті) закінчив разом з рештою хлопчаків.
Усі друзі були за переконанням самостійники.
Поліська Січ - головна мрія хлопчаків.
Штаб (осередок з командуванням) знаходився на східній околиці містечка.
Хлопці навідувались туди, щоб почути новини і, можливо, отрима-ти перше бойове завдання.
Шефство над ними тримав полковник армії УПА Василь Григоро-вич Делевич.
Завжди суворий, він мало довіряв юним хлопчакам.
Здавалось, у нього один жарт: -«Хлопці – як дуби, яйця – як жолу-ддя!..»
А хлопцям образливо! Чого він?..
Хлопці йдуть до штабу, знову сподіваються, що нарешті отрима-ють завдання.
Степан: - Я думаю, шо нас пошлють на завдання, но Василя не пустять! Дядько Василь Григорович хіба цукерку йому дасть і скаже, що рано. Ото через нього нам нічого не довіряють!..
Василько обурений. Намагається забасувати свій писклявий голос, аби вдати дорослого… Та виходить смішно і ще більш пискляво.
Василько: - Я вже давно взрослий! Знаю це точно. І мама так каже: - "Васильку, ти у нас другий мужик у хаті, після батька".
Це через тебе, Стьопа, нам нічого не довіряють. Нипомниш, кого зцапали за штабом... як ти яблука тирив?!
Степан: - Взрослий-взрослий... Хахах! Ти тільки ложкою у мисці, як взрослий! І на відро ходиш, як взрослий… Від сливок з моло-ком.
Сергій: - Обоє-рябоє!...- ви! Побийтеся тут ще. Коли укріпимо вла-ду Січову, тоді і будете розбиратися між собою. Вчора сусідка роз-казала, що чула про план червоних... Ех, лучче б уже б фашисти, ніж совіти…
Степанове обличчя зніяковіло. У нього так завжди було від будь-якого слова про радянських... У нього перед очима поставав бать-ко, який прощався, обіцяв повернутись. Степан вірив батьку, а не думкам, які говорили зворотнє... Зелена вантажівка, якийсь військовий, який кричав, погрожував... І шофер, який крутив ма-шину, лаявся, падло, і сміявся... Потім була лише звістка. "Умєр от істощєнія. Вслєдствіє галадовкі і атказа ат помащі мєдікав".
Усі знали істину, що стало з ним...
Чутки ходили страшні.
Завжди, коли Степан згадував...
Особливо ті моторошні чутки, зуби стискались. Хотілося вити, на-че вовку у лісі! Стискались кулаки – аж синіли, наверталось пану-вання гнівної сили і бажання помсти. І такий порив у Степановій душі народжував невтілене (поки!) бажання бити-бити-бити кому-ністів! Хоч одного жорстокого переконаного комуніста…
Макар: - Сірож, зупинись ти про комуністів, сам знаєш... Степано-ве...
Сергій: - Я лише планую. Нам, мабуть, накажуть іти у ліс. Розвідати, чи не підійшли червоні.
Макар: - Остановись. Степанове...
Вони дійшли до штабу.
Підбадьорились!..
Хлопці завжди хвилювались, перед тим, як входили всередину.
Василько, по-дитячому, як завжди, потренувався "віддавати честь" так, як це робили вояки і командуючі УПА…
У перших дверях стояв автоматник. Обшукав, розпитав, хто такі і які наміри входу. Так він робив завжди.
Хлопці зайшли у кімнату - майже кабінет Василя Григоровича.
«Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..» - наче жартівливо запро-сив господар. На тому жарти скінчились.
Розповів, що у селищі з'явився диверсант.
У лісі підірвали лимонкою склад з набоями.
Ще підірвали таємний будинок головнокомандувача.
Василь Григорович сказав, що то «хтось» із місцевих. Той хто мо-же стежити і, швидше за все, радянський шпигун. Про це свідчила лимонка.
Степану від слова "радянський" звело щелепу. Серце Василька на-лякано ритмувало, здавалось, що пульс, ніби електричний заряд, виходить у земляну підлогу. Стійкий Макар відреагував спокійно та очі, ніби стали вишукувати того диверсанта. Сергій загорівся бажанням виконати якесь завдання. Він відчував, що таке можливе.
Сергій: - Василь Григорович, ви, канєшно, звиняйте, но це прямий сигнал вам - керівництву, шо времйя приобщать більше молодьожі. Тоді ми зможемо виявити всіх шпійонів совіцьких. Ходять балач-ки, що червоні наступають у наш бік, для базування у лісі і по-дальшого блискавичного нападу на фашистів...
Василь Григорович: - Щеня! Звідки ти вже знаєш?! Чи то ти може шпигун?! Таких, як ти посилати?! Безтолкове гарматне м'ясо! От, хто! І закрий рота про ці слухи! Ото «Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..»…
Степан червоніє і лють пронизує душу.
Хлопці опустили вуха, ніби винні.
Степан непохитно тримає рівно спину і не ховає очей.
Степан: - Хлопци, вийдіть-но на пару минут! Пабалакат-но тра сам на сам…
Хлопці від ляку не можуть поворухнутись.
Степан крикнув і ті вийшли.
Василь Григорович не очікував і онімів від сміливості, ніби рівного з ним, Степана.
Хлопці вийшли.
Чекали.
Ніхто не знав, про що там буде розмова.
Першим до тями прийшов Макар.
Макар: - Якого біса ти опять почав плести ці балачки?! Шо ти при Стьопі почав про совєти?.. Пустоголове! Балабол! Б-а-л-а-б-о-л!!!
Сергій: - Ти – пеньок! Знаю про його історію... Усі в нас тут зна-ють, но тра свою енергію в борьбу направити! Єслі його нірвірують совєти, то хай бореться проти них...
Вони сварились.
Василько втік...
Він плакав…
…а містечко ще з ранку шаруділо чутками.
Усім вижались автоматні черги.
Усі боялись червоних.
…за годину вийшов Степан.
Степан: - Ми зараз йдемо в лєс. У 20 кілометрах отсюдова, обна-ружився район із землянкой червоних. Ми його подорвем!
Пролунали тисячі питань.
Вони вже йшли…
Василько заспокоївся та важко дихав після сліз…
Степан нікого не слухав.
У його кишені була вибухівка.
Макар крикнув, що, якщо Степан не відповість, куди вони йдуть і чим підривати (та ще багато деталей), то він розвернеться і піде додому.
Макар на 10-му кілометрі, дійсно розвернувся.
Напруга серед хлопців зростала…
Усі вони мовчали.
Ніч, середина ночі – її пуповина...
Ніби сон…
Дитячий мозок нічого не усвідомлював…
Ніхто нічого не чув…
Лише ліс. Лише таємничі дерева. Лише стрімкі стовбури дубів.
..ні вітру, ні власних гучних кроків, ні важкого подиху…
…ні шурхоту,ні шелесту, ні звуку…
Вони не чули, що вже біжать майже…
За ними теж бігли...
…
…
…за спинами трьох розірвалась лимонка!
А загинуло від неї четверо....
…
«Хлопці…»
«Хлопці – як дуби!!!..»
| Найвища оцінка | Ірина Кримська | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Юрій Кондратюк | 5.25 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
