Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
2026.08.30
19:47
якось незрозуміло вийшло
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
2026.08.30
19:29
Я бачила, як плаче генерал,
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
2026.08.30
18:16
Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
2026.08.30
17:55
У схвальному минулому
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
2026.08.30
16:56
Гаврило руку клав на серце,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув
Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув
Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
2026.08.30
16:54
НЛО пролетів над Флоридою,
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.
Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.
Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
2026.08.30
07:22
Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
2026.08.30
05:25
«МОНОЛОГ МОВЧАЗНОГО СФІНКСА»
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
(Глибокі сині сутінки пустелі. Вдалині ледь помітні гострі силуети пірамід. У центрі – величне, нерухоме обличчя Сфінкса, висічене зі скелі. Звучить низький гул вітру, що переходить у ритмічний шепіт, наче шурхіт мільярдів
2026.08.29
18:06
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
заховався, хитрий, під
широченним лопухом,
роздивляється кругом:
де горобчики сідають,
і як миші сновигають.
2026.08.29
17:57
Пам’ятаєш, був тоді
соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...соковитий серпень,
наші тіні на воді,
вдивлені у себе.
Тихо річечка пливла
крізь поранок чистий,
нам замріяна імла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мар'ян Кондратюк к (1961) /
Проза
«ХЛОПЦІ – ЯК ДУБИ!!!..»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ХЛОПЦІ – ЯК ДУБИ!!!..»
...Дія відбувається у Поліській Січі.
Селище глибинки поліської лісистої місцини.
Люди привітні, попри всі складнощі життя і війни.
У кожному слові свій, поліський діалект.
Поліщуки – завжди якісь не такі!
Особливі!
Щирі, але і відособлені.
Завжди своя думка! Своє бачення! Кожен «сам собі отаман» і гос-подар: не захоче – не погониш!
Можуть бути добрими, привітними, душевними…
А от як упреться!.. Як упреться – то…
Може й «німчурви налізло» сюди не так багато, бо поліщуки - впе-рті…
Селище цілком автономне: своя армія, прапор, валюта і та своя, колоритна, мова.
Головний герой - Сергій (місцеві «клічут» його Сірожою).
Труднощі воєнного періоду примножуються здобуттям ним і його друзями освіти – закінченням школи.
У селищі лишилось мало чоловіків.
Усі чоловіки та старші хлопці входять до складу місцевого загону армії УПА.
Ну а для менших… Менші – усе заздрили і мріяли…
Друзі Cергія:
Степан - син розкуркуленого, закатованого радянською владою "кулака" (у довоєнний час було встановлено повну владу більшовиків);
Макар - п’ятий у сім'і син, наймолодший. Всі його брати пішли на фронт, воюючи на боці червоних. Їх родина розділена фронтами; Василько - наймолодший від усіх друзів, але вже 4-тий клас (останній у житті) закінчив разом з рештою хлопчаків.
Усі друзі були за переконанням самостійники.
Поліська Січ - головна мрія хлопчаків.
Штаб (осередок з командуванням) знаходився на східній околиці містечка.
Хлопці навідувались туди, щоб почути новини і, можливо, отрима-ти перше бойове завдання.
Шефство над ними тримав полковник армії УПА Василь Григоро-вич Делевич.
Завжди суворий, він мало довіряв юним хлопчакам.
Здавалось, у нього один жарт: -«Хлопці – як дуби, яйця – як жолу-ддя!..»
А хлопцям образливо! Чого він?..
Хлопці йдуть до штабу, знову сподіваються, що нарешті отрима-ють завдання.
Степан: - Я думаю, шо нас пошлють на завдання, но Василя не пустять! Дядько Василь Григорович хіба цукерку йому дасть і скаже, що рано. Ото через нього нам нічого не довіряють!..
Василько обурений. Намагається забасувати свій писклявий голос, аби вдати дорослого… Та виходить смішно і ще більш пискляво.
Василько: - Я вже давно взрослий! Знаю це точно. І мама так каже: - "Васильку, ти у нас другий мужик у хаті, після батька".
Це через тебе, Стьопа, нам нічого не довіряють. Нипомниш, кого зцапали за штабом... як ти яблука тирив?!
Степан: - Взрослий-взрослий... Хахах! Ти тільки ложкою у мисці, як взрослий! І на відро ходиш, як взрослий… Від сливок з моло-ком.
Сергій: - Обоє-рябоє!...- ви! Побийтеся тут ще. Коли укріпимо вла-ду Січову, тоді і будете розбиратися між собою. Вчора сусідка роз-казала, що чула про план червоних... Ех, лучче б уже б фашисти, ніж совіти…
Степанове обличчя зніяковіло. У нього так завжди було від будь-якого слова про радянських... У нього перед очима поставав бать-ко, який прощався, обіцяв повернутись. Степан вірив батьку, а не думкам, які говорили зворотнє... Зелена вантажівка, якийсь військовий, який кричав, погрожував... І шофер, який крутив ма-шину, лаявся, падло, і сміявся... Потім була лише звістка. "Умєр от істощєнія. Вслєдствіє галадовкі і атказа ат помащі мєдікав".
Усі знали істину, що стало з ним...
Чутки ходили страшні.
Завжди, коли Степан згадував...
Особливо ті моторошні чутки, зуби стискались. Хотілося вити, на-че вовку у лісі! Стискались кулаки – аж синіли, наверталось пану-вання гнівної сили і бажання помсти. І такий порив у Степановій душі народжував невтілене (поки!) бажання бити-бити-бити кому-ністів! Хоч одного жорстокого переконаного комуніста…
Макар: - Сірож, зупинись ти про комуністів, сам знаєш... Степано-ве...
Сергій: - Я лише планую. Нам, мабуть, накажуть іти у ліс. Розвідати, чи не підійшли червоні.
Макар: - Остановись. Степанове...
Вони дійшли до штабу.
Підбадьорились!..
Хлопці завжди хвилювались, перед тим, як входили всередину.
Василько, по-дитячому, як завжди, потренувався "віддавати честь" так, як це робили вояки і командуючі УПА…
У перших дверях стояв автоматник. Обшукав, розпитав, хто такі і які наміри входу. Так він робив завжди.
Хлопці зайшли у кімнату - майже кабінет Василя Григоровича.
«Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..» - наче жартівливо запро-сив господар. На тому жарти скінчились.
Розповів, що у селищі з'явився диверсант.
У лісі підірвали лимонкою склад з набоями.
Ще підірвали таємний будинок головнокомандувача.
Василь Григорович сказав, що то «хтось» із місцевих. Той хто мо-же стежити і, швидше за все, радянський шпигун. Про це свідчила лимонка.
Степану від слова "радянський" звело щелепу. Серце Василька на-лякано ритмувало, здавалось, що пульс, ніби електричний заряд, виходить у земляну підлогу. Стійкий Макар відреагував спокійно та очі, ніби стали вишукувати того диверсанта. Сергій загорівся бажанням виконати якесь завдання. Він відчував, що таке можливе.
Сергій: - Василь Григорович, ви, канєшно, звиняйте, но це прямий сигнал вам - керівництву, шо времйя приобщать більше молодьожі. Тоді ми зможемо виявити всіх шпійонів совіцьких. Ходять балач-ки, що червоні наступають у наш бік, для базування у лісі і по-дальшого блискавичного нападу на фашистів...
Василь Григорович: - Щеня! Звідки ти вже знаєш?! Чи то ти може шпигун?! Таких, як ти посилати?! Безтолкове гарматне м'ясо! От, хто! І закрий рота про ці слухи! Ото «Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..»…
Степан червоніє і лють пронизує душу.
Хлопці опустили вуха, ніби винні.
Степан непохитно тримає рівно спину і не ховає очей.
Степан: - Хлопци, вийдіть-но на пару минут! Пабалакат-но тра сам на сам…
Хлопці від ляку не можуть поворухнутись.
Степан крикнув і ті вийшли.
Василь Григорович не очікував і онімів від сміливості, ніби рівного з ним, Степана.
Хлопці вийшли.
Чекали.
Ніхто не знав, про що там буде розмова.
Першим до тями прийшов Макар.
Макар: - Якого біса ти опять почав плести ці балачки?! Шо ти при Стьопі почав про совєти?.. Пустоголове! Балабол! Б-а-л-а-б-о-л!!!
Сергій: - Ти – пеньок! Знаю про його історію... Усі в нас тут зна-ють, но тра свою енергію в борьбу направити! Єслі його нірвірують совєти, то хай бореться проти них...
Вони сварились.
Василько втік...
Він плакав…
…а містечко ще з ранку шаруділо чутками.
Усім вижались автоматні черги.
Усі боялись червоних.
…за годину вийшов Степан.
Степан: - Ми зараз йдемо в лєс. У 20 кілометрах отсюдова, обна-ружився район із землянкой червоних. Ми його подорвем!
Пролунали тисячі питань.
Вони вже йшли…
Василько заспокоївся та важко дихав після сліз…
Степан нікого не слухав.
У його кишені була вибухівка.
Макар крикнув, що, якщо Степан не відповість, куди вони йдуть і чим підривати (та ще багато деталей), то він розвернеться і піде додому.
Макар на 10-му кілометрі, дійсно розвернувся.
Напруга серед хлопців зростала…
Усі вони мовчали.
Ніч, середина ночі – її пуповина...
Ніби сон…
Дитячий мозок нічого не усвідомлював…
Ніхто нічого не чув…
Лише ліс. Лише таємничі дерева. Лише стрімкі стовбури дубів.
..ні вітру, ні власних гучних кроків, ні важкого подиху…
…ні шурхоту,ні шелесту, ні звуку…
Вони не чули, що вже біжать майже…
За ними теж бігли...
…
…
…за спинами трьох розірвалась лимонка!
А загинуло від неї четверо....
…
«Хлопці…»
«Хлопці – як дуби!!!..»
Селище глибинки поліської лісистої місцини.
Люди привітні, попри всі складнощі життя і війни.
У кожному слові свій, поліський діалект.
Поліщуки – завжди якісь не такі!
Особливі!
Щирі, але і відособлені.
Завжди своя думка! Своє бачення! Кожен «сам собі отаман» і гос-подар: не захоче – не погониш!
Можуть бути добрими, привітними, душевними…
А от як упреться!.. Як упреться – то…
Може й «німчурви налізло» сюди не так багато, бо поліщуки - впе-рті…
Селище цілком автономне: своя армія, прапор, валюта і та своя, колоритна, мова.
Головний герой - Сергій (місцеві «клічут» його Сірожою).
Труднощі воєнного періоду примножуються здобуттям ним і його друзями освіти – закінченням школи.
У селищі лишилось мало чоловіків.
Усі чоловіки та старші хлопці входять до складу місцевого загону армії УПА.
Ну а для менших… Менші – усе заздрили і мріяли…
Друзі Cергія:
Степан - син розкуркуленого, закатованого радянською владою "кулака" (у довоєнний час було встановлено повну владу більшовиків);
Макар - п’ятий у сім'і син, наймолодший. Всі його брати пішли на фронт, воюючи на боці червоних. Їх родина розділена фронтами; Василько - наймолодший від усіх друзів, але вже 4-тий клас (останній у житті) закінчив разом з рештою хлопчаків.
Усі друзі були за переконанням самостійники.
Поліська Січ - головна мрія хлопчаків.
Штаб (осередок з командуванням) знаходився на східній околиці містечка.
Хлопці навідувались туди, щоб почути новини і, можливо, отрима-ти перше бойове завдання.
Шефство над ними тримав полковник армії УПА Василь Григоро-вич Делевич.
Завжди суворий, він мало довіряв юним хлопчакам.
Здавалось, у нього один жарт: -«Хлопці – як дуби, яйця – як жолу-ддя!..»
А хлопцям образливо! Чого він?..
Хлопці йдуть до штабу, знову сподіваються, що нарешті отрима-ють завдання.
Степан: - Я думаю, шо нас пошлють на завдання, но Василя не пустять! Дядько Василь Григорович хіба цукерку йому дасть і скаже, що рано. Ото через нього нам нічого не довіряють!..
Василько обурений. Намагається забасувати свій писклявий голос, аби вдати дорослого… Та виходить смішно і ще більш пискляво.
Василько: - Я вже давно взрослий! Знаю це точно. І мама так каже: - "Васильку, ти у нас другий мужик у хаті, після батька".
Це через тебе, Стьопа, нам нічого не довіряють. Нипомниш, кого зцапали за штабом... як ти яблука тирив?!
Степан: - Взрослий-взрослий... Хахах! Ти тільки ложкою у мисці, як взрослий! І на відро ходиш, як взрослий… Від сливок з моло-ком.
Сергій: - Обоє-рябоє!...- ви! Побийтеся тут ще. Коли укріпимо вла-ду Січову, тоді і будете розбиратися між собою. Вчора сусідка роз-казала, що чула про план червоних... Ех, лучче б уже б фашисти, ніж совіти…
Степанове обличчя зніяковіло. У нього так завжди було від будь-якого слова про радянських... У нього перед очима поставав бать-ко, який прощався, обіцяв повернутись. Степан вірив батьку, а не думкам, які говорили зворотнє... Зелена вантажівка, якийсь військовий, який кричав, погрожував... І шофер, який крутив ма-шину, лаявся, падло, і сміявся... Потім була лише звістка. "Умєр от істощєнія. Вслєдствіє галадовкі і атказа ат помащі мєдікав".
Усі знали істину, що стало з ним...
Чутки ходили страшні.
Завжди, коли Степан згадував...
Особливо ті моторошні чутки, зуби стискались. Хотілося вити, на-че вовку у лісі! Стискались кулаки – аж синіли, наверталось пану-вання гнівної сили і бажання помсти. І такий порив у Степановій душі народжував невтілене (поки!) бажання бити-бити-бити кому-ністів! Хоч одного жорстокого переконаного комуніста…
Макар: - Сірож, зупинись ти про комуністів, сам знаєш... Степано-ве...
Сергій: - Я лише планую. Нам, мабуть, накажуть іти у ліс. Розвідати, чи не підійшли червоні.
Макар: - Остановись. Степанове...
Вони дійшли до штабу.
Підбадьорились!..
Хлопці завжди хвилювались, перед тим, як входили всередину.
Василько, по-дитячому, як завжди, потренувався "віддавати честь" так, як це робили вояки і командуючі УПА…
У перших дверях стояв автоматник. Обшукав, розпитав, хто такі і які наміри входу. Так він робив завжди.
Хлопці зайшли у кімнату - майже кабінет Василя Григоровича.
«Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..» - наче жартівливо запро-сив господар. На тому жарти скінчились.
Розповів, що у селищі з'явився диверсант.
У лісі підірвали лимонкою склад з набоями.
Ще підірвали таємний будинок головнокомандувача.
Василь Григорович сказав, що то «хтось» із місцевих. Той хто мо-же стежити і, швидше за все, радянський шпигун. Про це свідчила лимонка.
Степану від слова "радянський" звело щелепу. Серце Василька на-лякано ритмувало, здавалось, що пульс, ніби електричний заряд, виходить у земляну підлогу. Стійкий Макар відреагував спокійно та очі, ніби стали вишукувати того диверсанта. Сергій загорівся бажанням виконати якесь завдання. Він відчував, що таке можливе.
Сергій: - Василь Григорович, ви, канєшно, звиняйте, но це прямий сигнал вам - керівництву, шо времйя приобщать більше молодьожі. Тоді ми зможемо виявити всіх шпійонів совіцьких. Ходять балач-ки, що червоні наступають у наш бік, для базування у лісі і по-дальшого блискавичного нападу на фашистів...
Василь Григорович: - Щеня! Звідки ти вже знаєш?! Чи то ти може шпигун?! Таких, як ти посилати?! Безтолкове гарматне м'ясо! От, хто! І закрий рота про ці слухи! Ото «Хлопці – як дуби, яйця – як жолуддя!..»…
Степан червоніє і лють пронизує душу.
Хлопці опустили вуха, ніби винні.
Степан непохитно тримає рівно спину і не ховає очей.
Степан: - Хлопци, вийдіть-но на пару минут! Пабалакат-но тра сам на сам…
Хлопці від ляку не можуть поворухнутись.
Степан крикнув і ті вийшли.
Василь Григорович не очікував і онімів від сміливості, ніби рівного з ним, Степана.
Хлопці вийшли.
Чекали.
Ніхто не знав, про що там буде розмова.
Першим до тями прийшов Макар.
Макар: - Якого біса ти опять почав плести ці балачки?! Шо ти при Стьопі почав про совєти?.. Пустоголове! Балабол! Б-а-л-а-б-о-л!!!
Сергій: - Ти – пеньок! Знаю про його історію... Усі в нас тут зна-ють, но тра свою енергію в борьбу направити! Єслі його нірвірують совєти, то хай бореться проти них...
Вони сварились.
Василько втік...
Він плакав…
…а містечко ще з ранку шаруділо чутками.
Усім вижались автоматні черги.
Усі боялись червоних.
…за годину вийшов Степан.
Степан: - Ми зараз йдемо в лєс. У 20 кілометрах отсюдова, обна-ружився район із землянкой червоних. Ми його подорвем!
Пролунали тисячі питань.
Вони вже йшли…
Василько заспокоївся та важко дихав після сліз…
Степан нікого не слухав.
У його кишені була вибухівка.
Макар крикнув, що, якщо Степан не відповість, куди вони йдуть і чим підривати (та ще багато деталей), то він розвернеться і піде додому.
Макар на 10-му кілометрі, дійсно розвернувся.
Напруга серед хлопців зростала…
Усі вони мовчали.
Ніч, середина ночі – її пуповина...
Ніби сон…
Дитячий мозок нічого не усвідомлював…
Ніхто нічого не чув…
Лише ліс. Лише таємничі дерева. Лише стрімкі стовбури дубів.
..ні вітру, ні власних гучних кроків, ні важкого подиху…
…ні шурхоту,ні шелесту, ні звуку…
Вони не чули, що вже біжать майже…
За ними теж бігли...
…
…
…за спинами трьох розірвалась лимонка!
А загинуло від неї четверо....
…
«Хлопці…»
«Хлопці – як дуби!!!..»
| Найвища оцінка | Ірина Кримська | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Юрій Кондратюк | 5.25 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
