Вергілій-батько хай потерпить,
та це нам треба «перетерти».
І Котляревському уклін, -
А річ про те, що болить всім…

Гетьманщина -то не країна,
Бо Україна – це родина,
Це рідна мова солов΄їна,
Її річки, поля, ліса,
Чи є ще де така краса?

Гетьманщина – то атмосфера,
Така собі, пробач, «химера»,
Що злізла з даху за дорогу…
І звідти всім нам тиче роги,

Ховаючи свої копита,
Пригрілася біля корита…
І та нечиста дивина
До церкви може заходиться,
Лиш одного вона боїться…
Боїться правдоньки вона.

Петро Клименко

Наш перший гетьман був моторний
І з пики наче б то козак,
Удавсь на всеє зло проворний
Завзятіший і з «комуняк».

Коли Горбатий спалив Трою,
Зробив із неї скирту гною,
І всім крадіям волю дав,
Тоді ж «хатинку» й він придбав…

Ото вже був гетьман такий:
Між крапельок …, а сам сухий.
Було всього у нього повно…
Та швидко розпродавши човни,
(На чорний день собі складав…)
Спаливши всіх козаків вклади…
П΄ятами швидко накивав.

Другий був значно спокійніший.
Ракети сам колись складав..
Усе для зятя... навіть більше…
А той в кишеню тихо клав…

Та клятий Мельник «довгі вуха»,
Байки усі його підслухав…
І їх народу розказав…
Народ зібрався на Майдан, -
Зігнали «батька» «під паркан».

А третій був у нас бухгалтер,
І не бух-галтер,- счетовод!
Кричав: «Закрию всіх бандитів!»
І так дурив він свій народ.

З Параскою він цілувався,
та дуже швидко обісрався...
Та й люди ж бо не всі дурні,
Бо руки, що «ніщо не крали»,
По шию були у гівні.

Четвертий наш Янеєм звався,
З братвою рано скорєшался..
Посидів він то тут, то там…

Ще швидко помирився з третім…
Й змирилися не по грошам…
І не з любові, не з бажання,
скоріше навіть навпаки!
Змирилися проти Юлони…
ЇЇ «закрили» залюбки.

Бо та Юлона, суча дочка,
Розкудкудахталась, як квочка,
Гетьманів не любила – страх!
Давно вона уже хотіла
Щоб їхні душки полетіли
К чортам, і щоб і дух не пах!

Юлона зпершу не змирилась,
І з криком річ таку вела:
«Прости, народе! Проступилась,
Я, далебі, дурна була;
Нехай Яней сідла рутульця,
Нехай спиха Литвина з стульця,
Бо він поселить тут свій рід.
І тілько щоб донецьке плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, владу, вид».

На те гетьмани відповіли:
«Коли сверблять у кого спини,
Чи ребра, морди і боки;
Нащо просити вам чужого?
У нас великі кулаки
Почешуть ребра вам і спину;
Коли ж то мало, то дубину
Беркут на ребрах сокрушить.
Служитимемо малахаями,
Різками, кнуттям і киями,
Так що притишкніть і мовчіть!».

В гетьманів все пішло як треба:
Замість Юлони буде Геба…
В столицю всунуть нам Попова,
І всім потрібна «друга мова».
Ми «фєню» станемо вивчати,
А Королевська Друга – мати!

І все так досі полишилось,
та Януїда не скінчилась.
Проффесор з Даун Басу - друг…
От щастя привалило … вдруг…

Та кляті вибори здалися,
І людське море аж реве…
Слізьми троянці облилися:
Прокуратура свіх гребе...
Чиновників так розчухрало,
Багацько й війська тут пропало.

Гетьман кричить: «НеПутіну΄!
Пів Криму просто в руки суну,
Аби на морі шторм утих»
А як захочеш, то й штанину…
Собі на голову вдягну.

Нептун із давна був дряпічка,
Почув гетьманів голосок,
Шатнувся зараз із запічка:
Бо Крим для Путіна кусок!
«Ти ще трубу віддай в додачу,
тоді я вітри схамену…
Домовились…
Люд ледь не плаче…

Куди йому вже до Риму?
Хіба як здохне чорт в рові!
Як повернеться хан до Криму,
Як женитсья сич на сові.
Хіба уже то хоч Юлона,
Щоб їм вказала макогона,
Та досі слухає чмелів!
Коли б вона та не бісилась,
Подумала і зрозуміла:
Що ж їй Юпітер ізвелів".

Коли б Юпітер ненароком
З Олімпа глянув і на нас
І кинув в Київ своїм оком -
А там гетьманський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався;
Янея б лаяв на ввесь рот:
"Чи так-то, гадів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт".

Яней будує власне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На панщину ввесь світ погонить,
Багацько хлопців упече
На всім грошей собі заробить
А після, від усіх втече.

Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь,
Тож скажемо їм браття:
Геть!

Ото ж бо люди обирайте,
та Котляревського згадайте,
Шевченка, Лесю і Франка,
пісні згадайте, гопака,
«Село неначе погоріло,
неначе люди подуріли…
Самі на панщину ідуть
і діточок своїх ведуть…»

Суспільство наше дуже хворе…
Не продавайтесь! - Буде горе!

Так Україну окрутили,
що вже ми тут не хазяї.
Все розпродали і купили:
тепер ми з вами злидарі.

Ті, що на кріслі,.. біля нього,
Немає вибирать із кого…
Що за особи, - хай їм грець!
Один «здихає» від яєць,
А другий, схожий на кроля,
Тхора, гадюку (може зайця) -
Побіг жалітися на пальця!

Там королівські і германські
Розумніші за всіх вкруги.
Вони - є наші вороги.
__________________________

Залишимо се поки без моралі,
Та глянемо на те, що ж буде далі…

Яней продав трубу і мову…
Бо захотілось йому знову
На Гетьманщині воссєдать…

Проте не все воно так сталось
Як це тоді собі гадалось…
Закон йому порушив плани:
Де два хохли там три гетьмани.

Гетьманщина – не божий дар,
А нові вибори –пожар!

Яней, пожар такий уздрівши,
Злякався, побілів як сніг
І, бігти всім туди звелівши,
Чимдуж до човнів сам побіг.

Попи у дзвони задзвонили,
По улицям в трещотки били,
Яней же на ввесь рот кричав:
«Хто в бога вірує — рятуйте!
Рубай, Козли, гаси, лий, КУЙте!
А хто ж таку нам Кучму дав?»

Яней од страху з плигу збився,
В умі сердега помішавсь
І зараз сам не свій зробився.
Скакав, вертівся і качавсь;

Він бачив гибель неминучу
І мучивсь страшно, без числа.
Як хвиля хвилю проганяла,
Так думка думку пошибала;

Кремлівським руки протягав,
Надеждою хоть підкреплявся,
Но переміни він боявся,
І дух його ізнемогав.

Не знав же і куди ступити
Яней з синами горював,
Чи тут остатись, чи поплити?
Пожар не всі човни забрав;

І миттю кинувсь до громади
Просить собі у ней поради,
Чого собою не вбагне.

Тут довго тяжко раховали,
І скілько не коверзовали,
Та все було, що не оне.

Один з донбаської громади,
Насупившися, не змовчав
І, недослухавшись поради,
Він носом землю вколупав.

Там був пройдисвіт і непевний,
І всім відьмам був родич кревний -
Упир і знахур ворожить,
Умів і трясцю одшептати,
І кров христьянську «замовляти»,
І добре знав греблі гатить.

Він так здавався і нікчемний,
Та був розумний, як письменний,
Слова так сипав, як горох.
Уже в чім, бач, пораховати,
Що розказать — йому вже дати;
Ні в чім не був страхополох.

Рахметом всі його дражнили,
По-нашому ж то звавсь Охрім;
Мені так люди говорили -
Самому ж незнайомий він.

«Мене боги тобі послали
І так сказати приказали:
Щоб ти нітрохи не журивсь,
Пошлють тобі «щасливу» долю,
Щоб учинив ти божу волю
І швидше в Рим переселивсь.

Збери, всі човни, що остались,
І гарно зараз їх оправ;
Придерж своїх, щоб не впивались,
свою «Сіцілію» остав.
Пливи і не журись, небоже!
тобі б хоть де…, - скрізь буде гоже.

Та по Олімпському закону
Уже ти пекла не минеш:
Бо треба кланятись Плутону,
А то і в Рим не допливеш.
Якусь тобі він казнь накаже,
Дорогу добру в Рим покаже.

Яней від нього одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
З двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к партійцям, засапався,
Обмок в поту, як би купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати своїм велівши,
Не оглядався сам назад.

Вони ж бо тільки но відплили –
Ще землю видно із корми…
Так зразу сурми засурмили..
Юлона вийшла із тюрми…
Це треба бачити усім –
Докладніше Вам розповім:

Кирєєв нализався в хлам,
Моливсь, кричав, застреливсь сам.
Кидалов вже підрахував,
Розпродав все і дьору дав.

Хазаров за неділю вивчив мову,
Її і викладає у Москві.
Про ту пору, таку чудову,
Народ складатиме пісні.

НаТалка просто впала в ноги:
«Пробачте мамо, бо дурна!»
Мірошник вліз до сінагоги –
Мовляв: земля всього одна.

Колісний майстер - знавець мов,
Щось на останок відколов,
А потім сам пішов топитись.
Народ зібрався подивитись…

Все склалося – на бога ради…
І зрадники побігли з Ради.
Побігли з відти й інші кралі…
Так ми дійшли і до моралі.
______________________________________________
Пригрілися гетьмани разом з холуями,
І будуть триматися за крісло киями..
Будьте певні, не захочуть підти мирно, тихо…
Будуть боронитися, зроблять людям лихо!.

Не ховайтесь, а вставайте!
Кайдани порвіте…
За майбутнє України,
Волю боронити!

Хай буде разом з нами Клич:
Скидаємо гетьманів з наших пліч!
Геть казнокрадів, лихварів,
Адже народ наш не здурів!

Народе, українці, браття!
Всіх Черновецьких – до багаття!
А землі і добро – народу..
Бо ми ж козацького то роду!

І діти і онуки – козаки.
І Україна рідна – наша мати
До неї мають лиш на Ви звертати!

Вона нам дала все,
Щоб гідно жити…
Чого не вистачає Вам?
Ви діти……?

А от продавшись…
Не кивайте…
Бо то вже буде ваша воля…
Та про дітей своїх згадайте…
Яка чекатиме їх доля?

Невже за «срані» папірці
Або за гречку із Китаю
Ви продасте і честь батьків,
Чи підете в бандитську зграю?

Продати душу досить раз
Нема різниці де і за що
На все життя буде тавро -
І не відмиєшся… нізащо

Коли підете обирати
(це право кожної людини)
То подивіться собі в душу –
З ким ви б залишили дитину?

Ви подивіться їм у вічі
Не на плакаті – то картина
Ви вірите їх обіцянкам?
Та то ж звичайна гетьманщина!

Гетьманчики і інші лиходії,
Нема уже на вас надії…
Немає совісті у вас –
Закінчуйте свій марнопляс.

Нащо вам тая влада треба?
Чи хочеться поцарювати?
До бога і людей вам як до неба…
нащо диявола вблажати?

Про мову, наклеп і багатство…
Яке б іще придумать лядство?

Іще пенсійну, податкову…
За всі реформи вам уклін:
Вже повставали ми з колін,
Покращало сьогодні всім…
Яку б напасть придумать нову?

Візьміть усі реформи Гибка,
Хоч їх і в руки взяти гидко!
І з молдованською, Папшою,
Ідіть. Та не кривіть душою.

А ми зберемось разом брати –
Братів безвинних визволяти,
Підтримати Свободу, Волю!
Це наш обов΄язок і доля!

РS
Крадії і казнокради
Схаменіться бога ради,
Пам΄ятайте, на сльозах
Счастья не побудувати,
А в історію ступати
Можна тільки по ділах.
1.09.2012