за мотивами повісті М.В.Гоголя

«Давно це дуже все було
Коли село іще жило…
І не було такого лиха»
Мені казала Триндичиха (Т)

«Та де давно, коли допіру…
Хіба що правда село жило…
Не лихо, а газетна качка»
Доказує її Драпачка (Д).

Т: Так от зібрався різний люд…
І тут почався «страшний суд»

Д: Та де там різний – всі свої,
Да і не суд – а просто смішно…

Т: Як не крути ….
А так вже вийшло…
Що мали суд той учинить,
Бо треба ж і дітей навчить:
Як демократію творить!

Д: Ти що людей за дурнів маєш?
Який там, в сраці, «чесний суд»…
Там по «поняттям» все було…
Нащо комедію ламаєш?

Т: Отож було там все «як треба»:
Суддя, присяжні, прокурори…
Була в суді тому потреба!
Та діло стало – просто горе.

Д: То горе? – Просто срань одна!
За все «відповіла» лише Вона.

Т: Та ні, судили там за газ!
Луценка взяли «про запас».

Д: Еге ж так саме і було:
Заворушилося кубло…
І Юлю з Юрою «до пари»
Схотіли посадить на нари.

Т: Авжеж, - усім туди дорога!
Коли крива і не до бога.

Д: Так от, раз мався бути «суд»,
Хтось мав зробити «чорний труд»
Нікого не знайшли з євреїв…
Так визвався Хома Кірєєв.

Т: А він був чесний і трудяга,
Дарма, що брав десь хабарі…
Проте була у нього тяга…
І родом був він «від землі».

Д: Всі знають: наші судді бідні…
І ніколи їм спочивать…
На пику всі товсті та видні,
Бо на роботі ніч не сплять.

Т: Отож тоді постановили:
Три ночі маєш відспівать
Горілочки йому налили
І що вказали «припаять».

Д: У перший раз пішов Хома
Як тільки нічка завітала.
Там Богословська, як чума,
В гробу над папертю літала…

Хома від страху облажався
І як вже він не намагався
Сховати від усіх свій тік,
Але сердешний все ж не втік.

Залишився на другий раз
І вичитав усе про газ…
Чортів він бачить і до нині,
Як ту панянку в домовині.

Хоча його всього «несло»,
Як після меду з огірками,
Та ще на цей раз пронесло
І щезло разом із півнями.

Т: Бідненький довго опирався,
Посивів, плакав і картався,
Та все ж йому - на третю ніч
Читать обвинувальну річ.

Д: Нема небозі що робити
Намалював круг себе кола
Та час вже вирок учинити
І записати в протокола…

Усе літало навкруги…
То був один суцільний жах!
Скрізь вурдалаки, упирі
На дорогих своїх «корчах»

Хома крутився наче змій,
Аж ось з-за сцени вийшов Вій
Здоровий, товстий, як ведмідь
Сказав лиш: «Брови підніміть!»

Отут його і серце встало,
Коли розплющив одне око,
То зрозумів: що все пропало!
Що це кінець, що це сам Пшшш…онка.

Душа його заголосила…
Як друге око той відкрив
І вже прощення не просила:
Бо Язиковича уздрів.
____________________________

Як заспівали вже півні,
Хома дурний і безталанний,
Лежав сердешний, бездиханний
Один у власному лайні….
Т: Ото усе ти набрехала:
Невже там бачив Віїв хтось,
Один був точно за кордоном…
У другого щось не сплелось…
Немає їм чого робити….
Як тільки панночок судити…

Д: Я згодна Вії ні до чого,
Та тільки гіршого лихого…
Хто зна українську породу…
Фантазію цього народу….

Либонь згадайте і
Луценка, Іващенка і Тимошенко…
У нас суди усі «від бога»
І до останнього порога…
Чеснішого не має … Люде….
А чи і далі таке буде?