Інколи в житті трапляються події, які інакше, як дивом не можна назвати. Усе життя мріяла про подорож у Карпати, бо була там ще у далекій юності і дуже хотілося помилуватися цим чудовим краєм ще раз у житті, але, як завжди , бажання і можливості це різні речі. То діти маленькі і нестатки, а коли діти піднялися, батьки уже постаріли і у кожну відпустку до них линула, мов на крилах. А бувало, що перепадала путівка на нашу базу на Азовське море і дуже хотілося оздоровити діток і перлися не те море з каструльками, мисками, продуктами і поки сплять діти, то бігом зранку займати чергу на плиту, поки усі не проснулися,щоб наварити на цілий день, бо хлопчики росли і апетит мали нівроку. А коли на морі, то їх не витягнеш з води, а сама квочкою по березі, щоб тримати їх у полі зору. Отакий був відпочинок. Усе життя робота і робота і ту єдину відпустку не знаєш, як поділити, а мрія про Карпати усе віддалялася. А останні два роки про таке і мріяти було незручно, бо війна внесла свої корективи у життя кожного небайдужого українця.
Але трапилося диво – всередині грудня моя подруга і соратниця по волонтерській діяльності – Оніщенко Людмила зателефонувала і повідомила, що їй онучка Олександра на День народження подарувала путівку на двох( придбала по купону із знижками) на гірськолижний курорт на п'ять днів у с. Ізкі Закарпатської області і вона мене запрошує поїхати. Я спочатку розгубилася, ну які там лижі у нашому віці, але бажання попасти у гори перебороло усі сумніви, тим більше, що погода була безсніжною і ми розуміли що ніяких лиж не буде. Два дні потратили на дорогу туди і назад а три дні у горах, промайнули, як у казці. Краще гір можуть бути тільки гори і це дійсно так. Я стояла на полонині і дякувала Богу, що знайшлися ще сили піднятися сюди і побачити усю цю красу. Люди, які живуть там, мабуть, її уже не помічають , бо вона оточує їх щодня, а ми нею втішалися щомиті і було велике бажання потрапити у цей чудовий край влітку. У день від'їзду більше,як півдня мандрували і милувалися прекрасним містом Львів. Втомлені і щасливі повернулися додому. І я безмежно дякую цій золотій дитині - Саші Роздобі, яка своїми успіхами у спорті заробила якусь копійчину і влаштувала нам такий відпочинок.

28.12.2015р.