
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.22
21:49
Я не ота і не моя вина,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
2023.03.22
21:46
Приснилося – отримала мій лист
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
2023.03.22
20:52
…І суть уся каліграфічна
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
2023.03.22
19:44
Коли в мовчанні губ твоїх
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
2023.03.22
17:38
Коли тебе торкнулася незримо
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
2023.03.22
17:34
І постились юдеї, і в шофар так завзято трубили, що скручений ріг барана ледь не вирівнявсь, а дощу все ще не було.
Пішли гурто до мудреця Хоні га-Меагеля й просили: «Помолись нарешті, щоб пішов дощ. Може, Всевишній послухається тебе і воздасть належне
2023.03.22
14:00
Скажи відверто, звідки ти взялась,
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
2023.03.22
11:33
Якби ти знала, хто ти є така!..
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
2023.03.22
11:16
Росія як історично послідовний ворог України.
Наступальними та штурмовими діями ворог намагався покращити тактичну ситуацію, але у ворога нічого не вийшло.
Також ворог намагається відновити втрачене положення, але знову промах.
Але Ворог лютує ві
2023.03.22
09:37
Як жаль, що я в безпам’ятті від вас,
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
2023.03.22
08:53
Світ такий різний, загадковий:
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
2023.03.22
05:24
Писати вірші треба лиш про секс!
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
2023.03.22
05:20
Ще вчора тиша невимовна
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
2023.03.21
22:47
ІЖиву щомиті, а коли існую,
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
2023.03.21
19:41
Бреде повз нас сумний, безкровний лицар,
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
2023.03.21
19:02
фрагмент фіналу)
Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.21
2023.03.06
2023.03.04
2023.03.01
2023.02.26
2023.02.25
2023.02.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.1
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.1
1.
такий рожевий рожевий вечір,
агонія сонця судомить шиби,
між неба й дна - протилежних течій -
місто голе стоїть за ширмою.
світло торкається вуст і вулиць,
повітря лягає на груди й нижче.
ми - ті, що вчора дрімали в мулі,
а вже сьогодні трактати пишуть.
а вже сьогодні несемо повні
долоні суті - між пальців сутінь,
між тим весною підхопить, як повінню,
і до чиєїсь плоті прикрутить.
і смійся тоді, і кричи, і борсайся
("я - повелитель вселенських істин!").
мусиш іти спрагою босий -
доки і п'яти тобі не тріснуть,
доки себе не згризеш до кістки,
мусиш дуріти (читай - кохати).
заходиш за ширму - там голе місто,
і вже до біса тоді трактати...
такий рожевий рожевий вечір,
неначе місто облито кров'ю.
в повільних корчах танцюють плечі,
а ти стоїш - і не знаєш, до речі,
що з нею робити, з тою любов'ю.
2.
Немовлята. Відтінки зеленого. Пил по штормах.
Креслиш мапу себе, усамітнившись в темній кімнаті.
Якщо чорні на вікнах сліди – значить буде зима
Або, може, війна – чи ж у тому сліди винуваті?
Червоточини всюди – не ходить вже білими й Бог.
Ми забули, в які кольори фарбувати вітрила,
Ми забули, чи є в нас вітрила, та й решту все, бо
Повертатись – по всіх цих віках – все одно не хотіли.
Реманент свій зібравши, набравши у рота води,
Ти вступаєш у бій із речима, розверстими настіж.
Той, що Син був, колись не боявся – і морем ходив,
Хоч вода і була не цілком християнської масті.
Все одно із вчорашнього дня не верне ні один...
Щойно вмочуєш лапи у день – помираєш, і все тут.
Фея, п’яна пилком, заблукала у лісі картин,
Від яких вже насправді зостались самі лиш мольберти.
Білий бик. Білий місяць. І білі лілеї. Це сон.
Тут розвішано діри дверей, наче плетені рядна...
Тільки голос страшний і холодний пливе між колон
Це співає, як птаха, над трупом твоїм Аріадна.
Вона виє, гойдається, руки розбризкавши голі,
Обіймає тебе – невідданно, посмертно, всуціль...
Океани ревуть, ти ховаєш між пальчиків голод,
Як тонку тятиву, що вже нюхом намацала ціль.
Віхоть місяця з лоба відкинувши, ніч увійшла.
Страшно в наступ, бо справді: куди не поткнешся – все тіло.
Виють нерви і пальці тоненько по шкірі спішать
І встигають (якби голова лишень так не боліла)...
Ти прокинешся – пил по штормах і вологі кімнати...
Повні зали води – ковзанки для майбутніх месій.
Тут збиратимуть крапельки крові твоєї дівчата
З розпашілими грудями, повними весн і весіль.
І кричать немовлята – чужі, але також під серцем.
Ти не винна, що ніч, але винна в усьому, що крім.
В глибині лабіринту горбато і глухо сміється
І черкає копитом об камінь стривожений Крит.
Тут порвуться всі низки і порснуть між пальців разки,
І стривожений мармур завиє багряною барвою...
А тебе вже нестиме врочистий німий Мінотавр
В оберемку на берег інакший
– тієї
ріки.
3.
оскільки біль легітимує ніч
трояндове драже тремтить у венах,
стікає плавно стеля по плечах,
приходить хтось через вікно і, може,
спитає згодом, як твоє ім'я,
щоб довго язиком його торкатись
яка жахлива руханка дерев:
немов танцює бідний паралітик,
підвішений на довгих мотузках,
вимахує кінцівками, неначе
самі кінцівки ті махають ним -
а зала вже шалено аплодує
і ось ти на арені простирадел,
де темрява вже наставляє ріг,
а ти, своїм сіпнувши білим тілом,
за тілом заховавшися, стоїш -
чекаєш, щоб зручніш встромити піку
у теплу і криваву плоть бика,
який стече незнаними зірками
у скойку твоїх стулених колін...
хіба подібна ти на матадора?
вже тільця обважнілих цигарок
так просяться лягти тобі на губи,
так просяться в твоїх губах зотліть
і відлетіти у свою валгаллу,
у димний свій, у свій пожовклий рай,
воскреснути? та це вже буде зранку,
а поки що гризи перо і думай,
кого з цих гостроносих арбалетів
назавтра в своє ліжко запросИть...
оскільки ніч легітимує все
4.
(подарунок на день народження в ніч з 29 на 30 березня)
Тут забагато літаків.
Тут ними вимощене небо,
І бортові вогні волають,
Немов роззявлені роти.
Без тебе безумовно легше
І навіть звичніше без тебе,
Та досі ще гноїться пам'ять
Там, де її торкався ти.
Такі ці літаки безбожні...
Хіба ж їм можна - так - летіти?
Хіба ж їм можна - так - кричати?
Хіба ж це досі десь не гріх?
До того ж, наступа на п'яти
Упертий, непотрібний квітень -
Якщо розбити на цитати,
І то не вистачить на всіх.
А зайві пальці просять брати,
А зайві руки десь на грудях,
А зайве слово крапле з рота,
Як цівка слини, на паркет.
Скажи, хіба так можна жити?
Хіба за це іще не судять?
Повісився на власній цноті
Мій найвідвертіший секрет.
Які жахливі одкровення
(Так це ж лайно розкішне - бути!),
І рота смикається кутик,
Як стрілка - від секунд тонка.
О, мій Господь нерівноденний,
Пошли, прошу, в хвилину скрути
Комусь - у пляшечці отрути,
Для мене - склянку молока.
такий рожевий рожевий вечір,
агонія сонця судомить шиби,
між неба й дна - протилежних течій -
місто голе стоїть за ширмою.
світло торкається вуст і вулиць,
повітря лягає на груди й нижче.
ми - ті, що вчора дрімали в мулі,
а вже сьогодні трактати пишуть.
а вже сьогодні несемо повні
долоні суті - між пальців сутінь,
між тим весною підхопить, як повінню,
і до чиєїсь плоті прикрутить.
і смійся тоді, і кричи, і борсайся
("я - повелитель вселенських істин!").
мусиш іти спрагою босий -
доки і п'яти тобі не тріснуть,
доки себе не згризеш до кістки,
мусиш дуріти (читай - кохати).
заходиш за ширму - там голе місто,
і вже до біса тоді трактати...
такий рожевий рожевий вечір,
неначе місто облито кров'ю.
в повільних корчах танцюють плечі,
а ти стоїш - і не знаєш, до речі,
що з нею робити, з тою любов'ю.
2.
Немовлята. Відтінки зеленого. Пил по штормах.
Креслиш мапу себе, усамітнившись в темній кімнаті.
Якщо чорні на вікнах сліди – значить буде зима
Або, може, війна – чи ж у тому сліди винуваті?
Червоточини всюди – не ходить вже білими й Бог.
Ми забули, в які кольори фарбувати вітрила,
Ми забули, чи є в нас вітрила, та й решту все, бо
Повертатись – по всіх цих віках – все одно не хотіли.
Реманент свій зібравши, набравши у рота води,
Ти вступаєш у бій із речима, розверстими настіж.
Той, що Син був, колись не боявся – і морем ходив,
Хоч вода і була не цілком християнської масті.
Все одно із вчорашнього дня не верне ні один...
Щойно вмочуєш лапи у день – помираєш, і все тут.
Фея, п’яна пилком, заблукала у лісі картин,
Від яких вже насправді зостались самі лиш мольберти.
Білий бик. Білий місяць. І білі лілеї. Це сон.
Тут розвішано діри дверей, наче плетені рядна...
Тільки голос страшний і холодний пливе між колон
Це співає, як птаха, над трупом твоїм Аріадна.
Вона виє, гойдається, руки розбризкавши голі,
Обіймає тебе – невідданно, посмертно, всуціль...
Океани ревуть, ти ховаєш між пальчиків голод,
Як тонку тятиву, що вже нюхом намацала ціль.
Віхоть місяця з лоба відкинувши, ніч увійшла.
Страшно в наступ, бо справді: куди не поткнешся – все тіло.
Виють нерви і пальці тоненько по шкірі спішать
І встигають (якби голова лишень так не боліла)...
Ти прокинешся – пил по штормах і вологі кімнати...
Повні зали води – ковзанки для майбутніх месій.
Тут збиратимуть крапельки крові твоєї дівчата
З розпашілими грудями, повними весн і весіль.
І кричать немовлята – чужі, але також під серцем.
Ти не винна, що ніч, але винна в усьому, що крім.
В глибині лабіринту горбато і глухо сміється
І черкає копитом об камінь стривожений Крит.
Тут порвуться всі низки і порснуть між пальців разки,
І стривожений мармур завиє багряною барвою...
А тебе вже нестиме врочистий німий Мінотавр
В оберемку на берег інакший
– тієї
ріки.
3.
оскільки біль легітимує ніч
трояндове драже тремтить у венах,
стікає плавно стеля по плечах,
приходить хтось через вікно і, може,
спитає згодом, як твоє ім'я,
щоб довго язиком його торкатись
яка жахлива руханка дерев:
немов танцює бідний паралітик,
підвішений на довгих мотузках,
вимахує кінцівками, неначе
самі кінцівки ті махають ним -
а зала вже шалено аплодує
і ось ти на арені простирадел,
де темрява вже наставляє ріг,
а ти, своїм сіпнувши білим тілом,
за тілом заховавшися, стоїш -
чекаєш, щоб зручніш встромити піку
у теплу і криваву плоть бика,
який стече незнаними зірками
у скойку твоїх стулених колін...
хіба подібна ти на матадора?
вже тільця обважнілих цигарок
так просяться лягти тобі на губи,
так просяться в твоїх губах зотліть
і відлетіти у свою валгаллу,
у димний свій, у свій пожовклий рай,
воскреснути? та це вже буде зранку,
а поки що гризи перо і думай,
кого з цих гостроносих арбалетів
назавтра в своє ліжко запросИть...
оскільки ніч легітимує все
4.
(подарунок на день народження в ніч з 29 на 30 березня)
Тут забагато літаків.
Тут ними вимощене небо,
І бортові вогні волають,
Немов роззявлені роти.
Без тебе безумовно легше
І навіть звичніше без тебе,
Та досі ще гноїться пам'ять
Там, де її торкався ти.
Такі ці літаки безбожні...
Хіба ж їм можна - так - летіти?
Хіба ж їм можна - так - кричати?
Хіба ж це досі десь не гріх?
До того ж, наступа на п'яти
Упертий, непотрібний квітень -
Якщо розбити на цитати,
І то не вистачить на всіх.
А зайві пальці просять брати,
А зайві руки десь на грудях,
А зайве слово крапле з рота,
Як цівка слини, на паркет.
Скажи, хіба так можна жити?
Хіба за це іще не судять?
Повісився на власній цноті
Мій найвідвертіший секрет.
Які жахливі одкровення
(Так це ж лайно розкішне - бути!),
І рота смикається кутик,
Як стрілка - від секунд тонка.
О, мій Господь нерівноденний,
Пошли, прошу, в хвилину скрути
Комусь - у пляшечці отрути,
Для мене - склянку молока.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію