ЗАКОН ДЖУНГЛІВ

Ось вам Джунглів Закон, що древній і незмінний, як неба синь,
І як дотримуєшся його – живи, а як порушив його – згинь!
Мов ліани гнучкої, так і Закону вперед і назад петляє путь,
Бо сила Вовка – у Зграї й у Вовкові – Зграї могуть.
Вмивайся щоденно й, коли п’єш, довіряйсь глибині, а не дну;
Й пам’ятай, що ніч для полювання; й не забувай, що день для сну.
Хай Шакал жде об’їдків від Тигра; ти ж, Маля, віднині затям,
Що Вовк – це Мисливець і їжу собі добуває він сам.
Ведмідь, Тигр, Пантера – Джунглів Царі, то ж із ними підтримуй мир;
Не турбуй Слона, з Кабана не кпись: в лігві кожен зних – лютий звір.
Як Зграя зустріне Зграю і в Джунглях їм не розійтись ніяк,
Не гарячкуй, а спокійно жди, що вирішать із Вожаком Вожак.
Й коли б’єшся з Вовком із Зграї, роби це один і віддалік,
Бо інші встрянуть у бійку й розбрат цей не кінчиться й через рік.
Лігво Вовка – фортеця його, якщо облаштував його ти:
Навіть Вожак не зазіхне, навіть Рада не посміє ввійти.
Лігво Вовка – фортеця, та коли чигатиме небезпека в нім,
Рада звістить, щоб залишив його й обзавівся ще одним.
Якщо вб’єш до опівночі, мовчи й на всю хащу не вий,
Бо оленів злякаєш й інші з-за цього втратять сніданок свій.
Вбивай лиш для того, щоб голод втамувати – сімейства і свій;
Та не вбивай для втіхи і – затям це – вбивати людей не смій!
Як здобич у слабшого вирвеш – всю її в ту ж мить не поїдай:
Закон на боці немічних, то ж частину скривдженому віддай.
Зграї здобич – це власність її: кожен їсть її там, де знайде;
Та не смій до лігва її взяти, бо інакше смерть тебе жде.
Вовка здобич – це власність його й, що хоче, робить із нею він:
Без дозволу його не торкнеться до неї із Зграї ні один.
Вовченят Право – в кожного із Зграї вимагати кусень свій,
Й ніхто з Вовків не посміє противиться вимозі тій.
Вовчиці Право як Матері – вимагати для малят своїх
Й ніхто не відмовиться частку дати, щоб нагодувати їх.
Вовка Право як Батька – полювати й себе вдовольняти сповна;
Від вимог Зграї він вільний і судить його лише Рада одна.
Із-за розсудливості своєї, лап сили й поважного віку свого
Там, де й Закон щось упустить, Вожака Слово замінить його.
Й ось це Джунглів Закон, всеосяжний і бездонний, як неба вись;
Та основа основ Закону, суть його – це наказ: “Підкорись!”

ДОРОЖНЯ ПІСНЯ БАНДАР-ЛОГІВ

Гірляндою в місячну ніч
Мчимось ми зір сяйву навстріч!
Не заздриш ти нашим стрибкам,
Тіл гнучкості й зайвим рукам?
Не мріяв, щоб гнувсь хвіст в тугу,
Мов лук Купідона, дугу?
Злишся дарма ти – в цім увесь хист,
Брате, як вигнувсь дугою хвіст!

Завжди там, де гамір і тлум,
Ми сповнені радісних дум
Їх втілити в справи в ту ж мить
Ми мрієм – й скоріш це зробить:
Розумне щось, добре, значне
Уява являть нам почне.
Швидше помчімось – в цім увесь хист,
Брате, як вигнувсь дугою хвіст!

При перших розмови словах,
Кажан будь-то, звір або птах –
Й луска то, чи пір’я, чи шкіра –
Й для нас теж ця бесіда щира!
Чудово! Браво! А ну-мо знов!
Мов люди, тішимось із розмов.
Не лицемірити – в цім увесь хист,
Брате, як вигнувсь дугою хвіст!
В цьому всіх звершень мавп’ячих зміст.

То ж приєднуйсь до нас, що крізь ліс повсякчас
Несемось, крізь гойдання ліан летимо.
Щойно тут – і вже там, й не змовкає наш гам –
Будь певен, будь певен, до звершень мчимо!