ІЗГОЇ

За те, що темні справи –
Єдиний наш урок;
Із-за дурної слави
Й гріховності думок,
Щоб не страждать до скону
Від Правосуддя пут, –
Втекли ми від Закону
І поселились тут.

Ні, нас не проводжали
Й не плакали нам вслід –
Рятунку ми шукали
Й заплутували слід.
Та це усе дрібниці,
Як строк прийде дать звіт:
Позаду – плач в’язниці,
Попереду – весь світ.

Із сиротами вдови,
Все втративши з-за нас,
Вистежують – й готові
Схопить нас повсякчас;
Гінців й за океани
Вже послано було –
Й це платять християни
Ось так добром за зло!

Та вдосталь, слава Богу,
На світі островів,
Куди знайти дорогу
Закон ще не зумів;
Де вистача роботи
Й, не дивлячись на гріх,
На дозволи і квоти,
Приймають радо всіх.

Хоч спека – нема спасу,
Й опівдні тиша там,
Лиш чутно: час від часу
Дзюркоче десь фонтан, –
Зрівнять з чим насолоду,
Як, освіжившись сном,
Відчуєм прохолоду
Вечірню за вікном!

Погода тут чарує
Й природа – справжній рай:
Синь неба нам дарує,
Спів птахів, трав розмай.
Й що ще більш звеселяє
Серед буденних справ –
Раз в місяць доставляє
Нам пошту пароплав.

То ж в барі ми стрічаєм
Вас, наших земляків,
І щедро пригощаєм,
Немов старих дружків.
Все ж не спішим піднятись
На борт – не дозволя
Межа, де слід остатись:
Англійська там земля!

Вночі ж, назло Закону,
Вже в Англії самі:
З князями Альбіону
Знайомим дочок ми;
Й дружин на танець лорди
Запрошують, й між тим
Ми походжаєм гордо, –
Та це лиш... поки спим.

О Боже! Хоч понюшку
Нам Англії подай:
Вузьку припливу смужку,
Той милий серцю край!
Як ліг туман над портом,
Відчуть би ще раз нам:
Як там старий Лорд-Ворден?
Як скелі Дувра там?

Альбіон – давньоримська назва Британських островів.
Лорд-Ворден – губернатор п’яти портів на узбережжі Ла-Маншу; традиційний почесний титул, що прирівнюється до звання адмірала
Дувр – англійський морський порт на південно-східному узбережжі Ла-Маншу.

ПІСНЯ АСТРОЛОГА

На небо не зайве
Поглянуть в цей час –
Планети там в сяйві,
Й прихильні до нас.
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?

Всі думи й бажання,
Що зринули в нас –
Від неба сіяння,
Щоб жар їх не гас.
Наш дух, наше тіло,
І образ, і суть
Ту ж велич вмістили,
Щоб сильними буть.

Тому ж, хто небесну
Відкине могуть, –
Їх здатність чудесну
Уже не збагнуть:
Свободу, вважає,
Здобув цим взамін –
І знать не бажає
Свої втрати він.

Хитнуться враз гори –
Це наша Земля
З планетами в хорі
Творця прославля,
Що в акті Творіння
Являє лик свій –
Й дрож благоговіння
Не стримать вже їй.

Вода розіллється
Із рік і струмків,
До гір добереться
Й пустельних пісків.
Їй, що скрізь вирує,
Нема перепон,
Бо нею керує
Лиш Неба Закон.

Де прірви зіяють
Відчаю й надій –
Й твій жереб вплітають
У нитку подій.
Шануй же ту Пряху
В захмарнім краю,
Щоб ніс вже без страху
Ти ношу свою.

Хто ж страх не вгамує,
Тому б повторив:
Той тільки зруйнує,
Хто все це створив.
Він все прозріває –
Й це втішить хай вас:
В строк все дозріває,
Є всьому свій час.

Гнать сумнів подалі
Всевишній звелів;
Радій – без печалі
Хай лине твій спів:
Невже з ворогами
Нам ради не дать,
Якщо разом з нами
Вся зоряна рать?