ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Нінель Новікова (1949) / Проза

 Хатинка
Бабусина хатинка, де пройшло моє раннє дитинство, була дуже маленькою. Тепер такі споруди називають літніми кухнями. Під низенькою стелею, посередині, проходив сволок – товстий дерев’яний брус, на якому кріпилась дитяча колиска, а на великих цвяхах був розвішаний верхній одяг. Білизна та хустки зберігалися у старій скрині, що стояла у кутку. На ній спав мій старший братик. Два молодші бабусині сини якраз служили в Армії.
Одне невеличке віконце виходило у садок, друге – у двір, а з малесенького, вмазаного у стінку на печі, видно було город і сусідню вуличку, де мама поволі зводила для нас нову хату.
Піч займала майже чверть усього житла, та бабуся надзвичайно тішилася тією хатиною і піччю, де вона спала на теплій лежанці, вигріваючи свої хворі суглоби.
Часто згадували, як сутужно та незатишно жилося їм ще недавно у вологій, холодній воєнній землянці. Відступаючи, німці спалили майже всі хати на нашому кутку, який так і звався: Зелений Кут.
Пам’ятаю гостре почуття голоду, а в печі варилася у чугунці та смачно пахла картопля.
-Бабусю, дай картоплинку! , - жалібно просила я.
І вже тоді мені неприємно і важко було щось просити. Моя сувора бабуся відповіла:
-Почекай! Ось прийде скоро мама, може, принесе хлібця, тоді поїмо!
А мама усе не приходила і я, плачучи, заснула, а коло під вечір мене розбудили поїсти, я вже не хотіла.
Тільки окрайчик сірого запашного хліба – подарунок «від зайчика» затиснула в долоньці і так заснула…
Зате, здається, більше ніколи у житті я нічого ні в кого не просила.
Взагалі, мене важко було заманити додому, щоб поїсти ту сіру затірку – суп з картоплею та шматочками дрібно розтертого тіста… Мені більше подобалося гамувати голод усіляким «підніжним» кормом, як то, солодкими корінцями річного очерету , калачиками, чи клеєм, що янтарем виступав на вишневих стовбурах. А коли наступало літо і починали дозрівати різні фрукти, то проблеми з їжею для мене зовсім не існувало.
Тільки, коли сідало сонце, заливаючи рожевим кольором пів неба, я сама поспішала додому, бо любила ті вечори, коли до нашої тісної хатинки сходилися сусідки.
Моя бабуся Лєна, так її усі звали, сідала сукати
пряжу. З мішка вона діставала чималий жмут овечої вовни, що гостро пахла худобою і накладала на великий
дерев’яний гребінь, який відразу ставав схожим на чорну, чи білу, кудлату бороду. Потім, трьома пальцями правої руки розтягувала і скручувала вовну у товстеньку нитку, яку вправно накручувала лівою рукою на вертке, також дерев’яне веретено. Бабуся і мама були знані рукодільниці. Вони уміли виготовляти чимало корисних і гарних речей.
Наприклад, розпускаючи на нитки білі німецькі мішки із-під продуктів, покинуті у великій кількості окупантами, вони плели гачками тонкі, вишукані, візерунчаті шалі для наших модниць. Вишивали хрестиком і гладдю сорочки, рушники, картини. В’язали тонке мереживо, вовняні рукавиці, шкарпетки. Кроїли і шили вручну сукні, блузи, спідниці. Нам із братиком мама сама перешивала пальтечка із чиєїсь старої шинелі, шила навіть гарнесенькі капці та валяночки.
А цими літніми вечорами при мерехтливому світлі каганця мама читала вголос товсту, добряче потріпану у життєвих перипетіях книгу, яких було чимало у бабусі на горищі.
Жінки зачаровано слухали, як ото тепер дивляться серіали. То були захоплюючі пригодницькі та любовні романи. Мені наказували спати і я слухняно закривала очі, але слухала майже не дихаючи, все до кінця. Коли сусідки розходилися по домівках, я і тоді ще довго не могла заснути під враженням почутого.
Бабуся помічала це і присівши біля мене, починала тихо розповідати якусь, щовечора іншу, казку.
Мені здається, що вона сама складала ті казки, бо ніде потім я не зустрічала таких у літературі.
І нарешті сон долав мою цікавість…

2016

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-01-19 14:21:02
Переглядів сторінки твору 1735
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.289 / 5.5  (5.188 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.107 / 5.47)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.09.16 00:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-01-20 13:29:09 ]
Дуже реальні візуальні образи і атмосфера замальовки... Пишіть ще!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Данчак Надія Мартинова (Л.П./Л.П.) [ 2016-01-20 15:36:27 ]
Дитинство закарбувалось в нашій пам*яті.У мене було щасливе дитинство до того часу, коли я одна переїхала до хворої бабусі в село.Там і застав мене голод 60 років.В село привозили хліб з половою, щоб його купити треба було в 5 годин ставати в очерідь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./М.К.) [ 2016-01-20 15:58:37 ]
Дякую щиро, Надіє! Рада, що Ви відгукнулись так душевно!
З теплом


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./М.К.) [ 2016-01-20 15:57:17 ]
Галино! Щиро дякую!
Для мене дуже важлива саме Ваша рецензія, бо Вам я щиро довіряю.
З великою повагою