Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Вільям Нокс Тлінність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вільям Нокс Тлінність
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
Як слід метеора, як мла в неба сині,
Як блискавки спалах, як піна від хвилі,
Спішиш від життя до спочинку в могилі.
Те листя, що з дуба й верби облітає,
Змішавшись на вітрі, внизу дотліває;
Високий чи низький, старий чи юнак –
Лежати в землі будуть разом однак.
Дитина, що матір шанує і любить,
І мати що пестить дитину й голубить,
І батько, що він їм обом за опору,
Лежатимуть поряд в призначену пору.
Вродливиця юна, мов квітка в росі,
На мить лиш розквітла й там зараз, де всі,
Хто нею захоплювавсь; там, де й жених –
Із пам’яті стерся вже й спомин про них.
Рука самодержця зі скіпетром в ній,
Священника тім’я у митрі сяйній,
І серце сміливця, і вченого око
Уже дотлівають в землі десь глибоко.
Сіяч-селянин, він же жнець, плугатар,
Й пастух – повелитель черід і отар,
Й жебрак, що лиш хліб їсть, та й то не завжди, –
Зів’януть вони, мов трава в холоди.
Святих, що сподобились радостей вишніх,
І грішних, що вперті в провинах колишніх,
Дурних і розумних, в добрі хто і в злі, –
Зітлівши, змішаються кості в землі.
Так юрми йдуть геть – щоб новим квітам квітнуть,
Повинні торішні зів’яти і зникнуть;
Так юрми приходять – щоб те повторити,
Про що уже кожний втомивсь говорити.
Бо ми з тої ж плоті, що й наші батьки,
Подібні до їхніх і наші думки;
Те ж сонце нас гріє, ту ж воду п’ємо,
Тим шляхом, що йшли вони, ми вже йдемо.
Що зріли вони, те і в наших очах;
В нас той же, що в них перед смертю був, страх;
Теж прагнемо жити хоч пару б ще літ;
Життя ж швидкоплинне, як пташки проліт.
Любили вони – та любов де вже та,
Вони зневажали – та змовкли уста,
Тужили – та горе забулось вві сні,
Сміялись – їх сміх вже не чутний мені.
Вже мертві, ах, мертві вони! Я – живу
І мну, що росте із їх праху, траву.
Спочинок на мить лиш – земна ця домівка
Всім тим, що судилась їм вічна мандрівка.
Надія і відчай, мовчанка і спів
Злились воєдино в потоці часів;
Усмішка і сльози, жара літня й сніг
За хвилею хвиля свій здійснюють біг.
Лиш ока змиг, видих і вдих в круговерті
Від шалу життя до німотності смерті;
Від сяйва в палаці до тьми в домовині –
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
WILLIAM KNOX
MORTALITY
(Job, iii. Ecclesiastes, i.)
O why should the spirit of mortal be proud!
Like a fast flitting meteor, a fast flying cloud,
A flash of the lightning, a break of the wave --
He passes from life to his rest in the grave.
The leaves of the oak and the willows shall fade,
Be scattered around, and together be laid;
And the young and the old, and the low and the high,
Shall moulder to dust, and together shall lie.
The child that a mother attended and loved,
The mother that infant's affection that proved,
The husband that mother and infant that blest**,
Each -- all are away to their dwelling of rest.
The maid on whose cheek, on whose brow, in whose eye,
Shone beauty and pleasure -- her triumphs are by:
And the memory of those that beloved her and praised,
Are alike from the minds of the living erased.
The hand of the king that the sceptre hath borne,
The brow of the priest that the mitre hath worn,
The eye of the sage, and the heart of the brave,
Are hidden and lost in the depths of the grave.
The peasant whose lot was to sow and to reap,
The herdsman who climbed with his goats to the steep,
The beggar that wandered in search of his bread,
Have faded away like the grass that we tread.
The saint that enjoyed the communion of Heaven,
The sinner that dared to remain unforgiven,
The wise and the foolish, the guilty and just,
Have quietly mingled their bones in the dust.
So the multitude goes -- like the flower and the weed
That wither away to let others succeed;
So the multitude comes -- even those we behold,
To repeat every tale that hath often been told.
For we are the same things that our fathers have been,
We see the same sights that our fathers have seen,
We drink the same stream, and we feel the same sun,
And we run the same course that our fathers have run.
The thoughts we are thinking our fathers would think,
From the death we are shrinking from they too would shrink,
To the life we are clinging to they too would cling --
But it speeds from the earth like a bird on the wing.
They loved -- but their story we cannot unfold;
They scorned -- but the heart of the haughty is cold;
They grieved -- but no wail from their slumbers may come;
They joyed -- but the voice of their gladness is dumb.
They died -- ay, they died! and we, things that are now,
Who walk on the turf that lies over their brow,
Who make in their dwellings a transient abode,
Meet the change they met on their pilgrimage road.
Yea, hope and despondence, and pleasure and pain,
Are mingled together like sunshine and rain;
And the smile and the tear, and the song and the dirge,
Still follow each other like surge upon surge.
'Tis the twink of an eye, 'tis the draught of a breath,
From the blossom of health to the paleness of death,
From the gilded saloon to the bier and the shroud --
O why should the spirit of mortal be proud!
Як слід метеора, як мла в неба сині,
Як блискавки спалах, як піна від хвилі,
Спішиш від життя до спочинку в могилі.
Те листя, що з дуба й верби облітає,
Змішавшись на вітрі, внизу дотліває;
Високий чи низький, старий чи юнак –
Лежати в землі будуть разом однак.
Дитина, що матір шанує і любить,
І мати що пестить дитину й голубить,
І батько, що він їм обом за опору,
Лежатимуть поряд в призначену пору.
Вродливиця юна, мов квітка в росі,
На мить лиш розквітла й там зараз, де всі,
Хто нею захоплювавсь; там, де й жених –
Із пам’яті стерся вже й спомин про них.
Рука самодержця зі скіпетром в ній,
Священника тім’я у митрі сяйній,
І серце сміливця, і вченого око
Уже дотлівають в землі десь глибоко.
Сіяч-селянин, він же жнець, плугатар,
Й пастух – повелитель черід і отар,
Й жебрак, що лиш хліб їсть, та й то не завжди, –
Зів’януть вони, мов трава в холоди.
Святих, що сподобились радостей вишніх,
І грішних, що вперті в провинах колишніх,
Дурних і розумних, в добрі хто і в злі, –
Зітлівши, змішаються кості в землі.
Так юрми йдуть геть – щоб новим квітам квітнуть,
Повинні торішні зів’яти і зникнуть;
Так юрми приходять – щоб те повторити,
Про що уже кожний втомивсь говорити.
Бо ми з тої ж плоті, що й наші батьки,
Подібні до їхніх і наші думки;
Те ж сонце нас гріє, ту ж воду п’ємо,
Тим шляхом, що йшли вони, ми вже йдемо.
Що зріли вони, те і в наших очах;
В нас той же, що в них перед смертю був, страх;
Теж прагнемо жити хоч пару б ще літ;
Життя ж швидкоплинне, як пташки проліт.
Любили вони – та любов де вже та,
Вони зневажали – та змовкли уста,
Тужили – та горе забулось вві сні,
Сміялись – їх сміх вже не чутний мені.
Вже мертві, ах, мертві вони! Я – живу
І мну, що росте із їх праху, траву.
Спочинок на мить лиш – земна ця домівка
Всім тим, що судилась їм вічна мандрівка.
Надія і відчай, мовчанка і спів
Злились воєдино в потоці часів;
Усмішка і сльози, жара літня й сніг
За хвилею хвиля свій здійснюють біг.
Лиш ока змиг, видих і вдих в круговерті
Від шалу життя до німотності смерті;
Від сяйва в палаці до тьми в домовині –
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
WILLIAM KNOX
MORTALITY
(Job, iii. Ecclesiastes, i.)
O why should the spirit of mortal be proud!
Like a fast flitting meteor, a fast flying cloud,
A flash of the lightning, a break of the wave --
He passes from life to his rest in the grave.
The leaves of the oak and the willows shall fade,
Be scattered around, and together be laid;
And the young and the old, and the low and the high,
Shall moulder to dust, and together shall lie.
The child that a mother attended and loved,
The mother that infant's affection that proved,
The husband that mother and infant that blest**,
Each -- all are away to their dwelling of rest.
The maid on whose cheek, on whose brow, in whose eye,
Shone beauty and pleasure -- her triumphs are by:
And the memory of those that beloved her and praised,
Are alike from the minds of the living erased.
The hand of the king that the sceptre hath borne,
The brow of the priest that the mitre hath worn,
The eye of the sage, and the heart of the brave,
Are hidden and lost in the depths of the grave.
The peasant whose lot was to sow and to reap,
The herdsman who climbed with his goats to the steep,
The beggar that wandered in search of his bread,
Have faded away like the grass that we tread.
The saint that enjoyed the communion of Heaven,
The sinner that dared to remain unforgiven,
The wise and the foolish, the guilty and just,
Have quietly mingled their bones in the dust.
So the multitude goes -- like the flower and the weed
That wither away to let others succeed;
So the multitude comes -- even those we behold,
To repeat every tale that hath often been told.
For we are the same things that our fathers have been,
We see the same sights that our fathers have seen,
We drink the same stream, and we feel the same sun,
And we run the same course that our fathers have run.
The thoughts we are thinking our fathers would think,
From the death we are shrinking from they too would shrink,
To the life we are clinging to they too would cling --
But it speeds from the earth like a bird on the wing.
They loved -- but their story we cannot unfold;
They scorned -- but the heart of the haughty is cold;
They grieved -- but no wail from their slumbers may come;
They joyed -- but the voice of their gladness is dumb.
They died -- ay, they died! and we, things that are now,
Who walk on the turf that lies over their brow,
Who make in their dwellings a transient abode,
Meet the change they met on their pilgrimage road.
Yea, hope and despondence, and pleasure and pain,
Are mingled together like sunshine and rain;
And the smile and the tear, and the song and the dirge,
Still follow each other like surge upon surge.
'Tis the twink of an eye, 'tis the draught of a breath,
From the blossom of health to the paleness of death,
From the gilded saloon to the bier and the shroud --
O why should the spirit of mortal be proud!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
