Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Вільям Нокс Тлінність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вільям Нокс Тлінність
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
Як слід метеора, як мла в неба сині,
Як блискавки спалах, як піна від хвилі,
Спішиш від життя до спочинку в могилі.
Те листя, що з дуба й верби облітає,
Змішавшись на вітрі, внизу дотліває;
Високий чи низький, старий чи юнак –
Лежати в землі будуть разом однак.
Дитина, що матір шанує і любить,
І мати що пестить дитину й голубить,
І батько, що він їм обом за опору,
Лежатимуть поряд в призначену пору.
Вродливиця юна, мов квітка в росі,
На мить лиш розквітла й там зараз, де всі,
Хто нею захоплювавсь; там, де й жених –
Із пам’яті стерся вже й спомин про них.
Рука самодержця зі скіпетром в ній,
Священника тім’я у митрі сяйній,
І серце сміливця, і вченого око
Уже дотлівають в землі десь глибоко.
Сіяч-селянин, він же жнець, плугатар,
Й пастух – повелитель черід і отар,
Й жебрак, що лиш хліб їсть, та й то не завжди, –
Зів’януть вони, мов трава в холоди.
Святих, що сподобились радостей вишніх,
І грішних, що вперті в провинах колишніх,
Дурних і розумних, в добрі хто і в злі, –
Зітлівши, змішаються кості в землі.
Так юрми йдуть геть – щоб новим квітам квітнуть,
Повинні торішні зів’яти і зникнуть;
Так юрми приходять – щоб те повторити,
Про що уже кожний втомивсь говорити.
Бо ми з тої ж плоті, що й наші батьки,
Подібні до їхніх і наші думки;
Те ж сонце нас гріє, ту ж воду п’ємо,
Тим шляхом, що йшли вони, ми вже йдемо.
Що зріли вони, те і в наших очах;
В нас той же, що в них перед смертю був, страх;
Теж прагнемо жити хоч пару б ще літ;
Життя ж швидкоплинне, як пташки проліт.
Любили вони – та любов де вже та,
Вони зневажали – та змовкли уста,
Тужили – та горе забулось вві сні,
Сміялись – їх сміх вже не чутний мені.
Вже мертві, ах, мертві вони! Я – живу
І мну, що росте із їх праху, траву.
Спочинок на мить лиш – земна ця домівка
Всім тим, що судилась їм вічна мандрівка.
Надія і відчай, мовчанка і спів
Злились воєдино в потоці часів;
Усмішка і сльози, жара літня й сніг
За хвилею хвиля свій здійснюють біг.
Лиш ока змиг, видих і вдих в круговерті
Від шалу життя до німотності смерті;
Від сяйва в палаці до тьми в домовині –
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
WILLIAM KNOX
MORTALITY
(Job, iii. Ecclesiastes, i.)
O why should the spirit of mortal be proud!
Like a fast flitting meteor, a fast flying cloud,
A flash of the lightning, a break of the wave --
He passes from life to his rest in the grave.
The leaves of the oak and the willows shall fade,
Be scattered around, and together be laid;
And the young and the old, and the low and the high,
Shall moulder to dust, and together shall lie.
The child that a mother attended and loved,
The mother that infant's affection that proved,
The husband that mother and infant that blest**,
Each -- all are away to their dwelling of rest.
The maid on whose cheek, on whose brow, in whose eye,
Shone beauty and pleasure -- her triumphs are by:
And the memory of those that beloved her and praised,
Are alike from the minds of the living erased.
The hand of the king that the sceptre hath borne,
The brow of the priest that the mitre hath worn,
The eye of the sage, and the heart of the brave,
Are hidden and lost in the depths of the grave.
The peasant whose lot was to sow and to reap,
The herdsman who climbed with his goats to the steep,
The beggar that wandered in search of his bread,
Have faded away like the grass that we tread.
The saint that enjoyed the communion of Heaven,
The sinner that dared to remain unforgiven,
The wise and the foolish, the guilty and just,
Have quietly mingled their bones in the dust.
So the multitude goes -- like the flower and the weed
That wither away to let others succeed;
So the multitude comes -- even those we behold,
To repeat every tale that hath often been told.
For we are the same things that our fathers have been,
We see the same sights that our fathers have seen,
We drink the same stream, and we feel the same sun,
And we run the same course that our fathers have run.
The thoughts we are thinking our fathers would think,
From the death we are shrinking from they too would shrink,
To the life we are clinging to they too would cling --
But it speeds from the earth like a bird on the wing.
They loved -- but their story we cannot unfold;
They scorned -- but the heart of the haughty is cold;
They grieved -- but no wail from their slumbers may come;
They joyed -- but the voice of their gladness is dumb.
They died -- ay, they died! and we, things that are now,
Who walk on the turf that lies over their brow,
Who make in their dwellings a transient abode,
Meet the change they met on their pilgrimage road.
Yea, hope and despondence, and pleasure and pain,
Are mingled together like sunshine and rain;
And the smile and the tear, and the song and the dirge,
Still follow each other like surge upon surge.
'Tis the twink of an eye, 'tis the draught of a breath,
From the blossom of health to the paleness of death,
From the gilded saloon to the bier and the shroud --
O why should the spirit of mortal be proud!
Як слід метеора, як мла в неба сині,
Як блискавки спалах, як піна від хвилі,
Спішиш від життя до спочинку в могилі.
Те листя, що з дуба й верби облітає,
Змішавшись на вітрі, внизу дотліває;
Високий чи низький, старий чи юнак –
Лежати в землі будуть разом однак.
Дитина, що матір шанує і любить,
І мати що пестить дитину й голубить,
І батько, що він їм обом за опору,
Лежатимуть поряд в призначену пору.
Вродливиця юна, мов квітка в росі,
На мить лиш розквітла й там зараз, де всі,
Хто нею захоплювавсь; там, де й жених –
Із пам’яті стерся вже й спомин про них.
Рука самодержця зі скіпетром в ній,
Священника тім’я у митрі сяйній,
І серце сміливця, і вченого око
Уже дотлівають в землі десь глибоко.
Сіяч-селянин, він же жнець, плугатар,
Й пастух – повелитель черід і отар,
Й жебрак, що лиш хліб їсть, та й то не завжди, –
Зів’януть вони, мов трава в холоди.
Святих, що сподобились радостей вишніх,
І грішних, що вперті в провинах колишніх,
Дурних і розумних, в добрі хто і в злі, –
Зітлівши, змішаються кості в землі.
Так юрми йдуть геть – щоб новим квітам квітнуть,
Повинні торішні зів’яти і зникнуть;
Так юрми приходять – щоб те повторити,
Про що уже кожний втомивсь говорити.
Бо ми з тої ж плоті, що й наші батьки,
Подібні до їхніх і наші думки;
Те ж сонце нас гріє, ту ж воду п’ємо,
Тим шляхом, що йшли вони, ми вже йдемо.
Що зріли вони, те і в наших очах;
В нас той же, що в них перед смертю був, страх;
Теж прагнемо жити хоч пару б ще літ;
Життя ж швидкоплинне, як пташки проліт.
Любили вони – та любов де вже та,
Вони зневажали – та змовкли уста,
Тужили – та горе забулось вві сні,
Сміялись – їх сміх вже не чутний мені.
Вже мертві, ах, мертві вони! Я – живу
І мну, що росте із їх праху, траву.
Спочинок на мить лиш – земна ця домівка
Всім тим, що судилась їм вічна мандрівка.
Надія і відчай, мовчанка і спів
Злились воєдино в потоці часів;
Усмішка і сльози, жара літня й сніг
За хвилею хвиля свій здійснюють біг.
Лиш ока змиг, видих і вдих в круговерті
Від шалу життя до німотності смерті;
Від сяйва в палаці до тьми в домовині –
О смертний, чому ти не зрікся гордині?
WILLIAM KNOX
MORTALITY
(Job, iii. Ecclesiastes, i.)
O why should the spirit of mortal be proud!
Like a fast flitting meteor, a fast flying cloud,
A flash of the lightning, a break of the wave --
He passes from life to his rest in the grave.
The leaves of the oak and the willows shall fade,
Be scattered around, and together be laid;
And the young and the old, and the low and the high,
Shall moulder to dust, and together shall lie.
The child that a mother attended and loved,
The mother that infant's affection that proved,
The husband that mother and infant that blest**,
Each -- all are away to their dwelling of rest.
The maid on whose cheek, on whose brow, in whose eye,
Shone beauty and pleasure -- her triumphs are by:
And the memory of those that beloved her and praised,
Are alike from the minds of the living erased.
The hand of the king that the sceptre hath borne,
The brow of the priest that the mitre hath worn,
The eye of the sage, and the heart of the brave,
Are hidden and lost in the depths of the grave.
The peasant whose lot was to sow and to reap,
The herdsman who climbed with his goats to the steep,
The beggar that wandered in search of his bread,
Have faded away like the grass that we tread.
The saint that enjoyed the communion of Heaven,
The sinner that dared to remain unforgiven,
The wise and the foolish, the guilty and just,
Have quietly mingled their bones in the dust.
So the multitude goes -- like the flower and the weed
That wither away to let others succeed;
So the multitude comes -- even those we behold,
To repeat every tale that hath often been told.
For we are the same things that our fathers have been,
We see the same sights that our fathers have seen,
We drink the same stream, and we feel the same sun,
And we run the same course that our fathers have run.
The thoughts we are thinking our fathers would think,
From the death we are shrinking from they too would shrink,
To the life we are clinging to they too would cling --
But it speeds from the earth like a bird on the wing.
They loved -- but their story we cannot unfold;
They scorned -- but the heart of the haughty is cold;
They grieved -- but no wail from their slumbers may come;
They joyed -- but the voice of their gladness is dumb.
They died -- ay, they died! and we, things that are now,
Who walk on the turf that lies over their brow,
Who make in their dwellings a transient abode,
Meet the change they met on their pilgrimage road.
Yea, hope and despondence, and pleasure and pain,
Are mingled together like sunshine and rain;
And the smile and the tear, and the song and the dirge,
Still follow each other like surge upon surge.
'Tis the twink of an eye, 'tis the draught of a breath,
From the blossom of health to the paleness of death,
From the gilded saloon to the bier and the shroud --
O why should the spirit of mortal be proud!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
