Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
НОША БІЛИХ ЛЮДЕЙ
Прийми Людей Білих ношу
Й синів своїх пошли
В вигнання, щоб твоїм же
Служити бранцям могли;
Щоб з дикунів, тобою
Підкорених, людей
Виховували: з напів-
Чортів – напівдітей.
Бери ж Людей Білих ношу,
З терпінням її неси,
Й глухий будь до зневаги,
І почестей не проси;
І не лінуйсь повторити,
Хай навіть і сто раз, –
Щоб кожному на благо
Був з уст твоїх наказ.
Візьми ж Людей Білих ношу:
Страждань не споглядай,
А нагодуй голодних
І хворим зцілення дай.
Й коли мета вже близько –
Пильнуй і май терпець,
Бо лінь поганська й дурість
Зведуть все нанівець.
Здійми ж Людей Білих ношу –
Та це не царський трон,
А праця підневільна
Й долання перепон.
Порти й шляхи збудуєш
Нащадкам – не собі,
А сам в цю землю ляжеш,
Згорівши в боротьбі.
Неси ж Людей Білих ношу –
Й подяк не злічить тобі:
Від зверхників – зневаги,
Від підданців – злоби.
Й винитимуть, що до світла
Ти вів юрбу дарма:
“Дай рабство знов – миліша
Єгипетська нам тьма!”
Терпи ж Людей Білих ношу –
Не гнись і не задкуй
Й розмовами про Волю
Безсилля не маскуй,
Бо крик твій будь чи шепіт,
Й в них – схвалення чи гнів:
По цім узнають тубільці
Тебе і твоїх богів.
Твій Хрест – Людей Білих ноша:
Й забудь дитячі сни
Про подвиги і славу
В дні мирні й на війні.
В глуху й безвісну пору
Верши тяжкий свій труд,
Щоб, їм у доблесті рівним,
Стать з рівними на суд!
ПРЕЛЮД
(До “Департаментських пісеньок”)
Я з тобою ділив хліб і сіль,
Твою воду я пив і вино
Й коли ти помирав, пульс і мій завмирав –
Я й твоїм жив життям заодно.
Почуття, що свою душу їм
Я відкрив, знов тобі віддаю
І веселі, й сумні, ще незнані мені,
Тих сердець, що в далекім краю.
Я писав те, що з нами було
У житті, – й щоб людей звеселить,
Усе зводив на жарт; та як пройде азарт,
Ти збагни, що за жартом стоїть.
* * *
Коли Гомера дзвеніла ліра,
Він чув пісні про землі й моря,
Й коли вважав – якась із них щира,
То переймав, – так само, як я.
Дівки базарні і риболови,
Пастухи й матроси – не нові,
На лад новий лиш – слухали знову,
Й пісні сприймали, – так само, як ви.
Він розумів – вони це збагнули.
Й не дорікнув чимсь ніхто з юрми,
Лиш на прощання йому підморгнули,
Й він підморгнув, – так само, як ми.
Прийми Людей Білих ношу
Й синів своїх пошли
В вигнання, щоб твоїм же
Служити бранцям могли;
Щоб з дикунів, тобою
Підкорених, людей
Виховували: з напів-
Чортів – напівдітей.
Бери ж Людей Білих ношу,
З терпінням її неси,
Й глухий будь до зневаги,
І почестей не проси;
І не лінуйсь повторити,
Хай навіть і сто раз, –
Щоб кожному на благо
Був з уст твоїх наказ.
Візьми ж Людей Білих ношу:
Страждань не споглядай,
А нагодуй голодних
І хворим зцілення дай.
Й коли мета вже близько –
Пильнуй і май терпець,
Бо лінь поганська й дурість
Зведуть все нанівець.
Здійми ж Людей Білих ношу –
Та це не царський трон,
А праця підневільна
Й долання перепон.
Порти й шляхи збудуєш
Нащадкам – не собі,
А сам в цю землю ляжеш,
Згорівши в боротьбі.
Неси ж Людей Білих ношу –
Й подяк не злічить тобі:
Від зверхників – зневаги,
Від підданців – злоби.
Й винитимуть, що до світла
Ти вів юрбу дарма:
“Дай рабство знов – миліша
Єгипетська нам тьма!”
Терпи ж Людей Білих ношу –
Не гнись і не задкуй
Й розмовами про Волю
Безсилля не маскуй,
Бо крик твій будь чи шепіт,
Й в них – схвалення чи гнів:
По цім узнають тубільці
Тебе і твоїх богів.
Твій Хрест – Людей Білих ноша:
Й забудь дитячі сни
Про подвиги і славу
В дні мирні й на війні.
В глуху й безвісну пору
Верши тяжкий свій труд,
Щоб, їм у доблесті рівним,
Стать з рівними на суд!
ПРЕЛЮД
(До “Департаментських пісеньок”)
Я з тобою ділив хліб і сіль,
Твою воду я пив і вино
Й коли ти помирав, пульс і мій завмирав –
Я й твоїм жив життям заодно.
Почуття, що свою душу їм
Я відкрив, знов тобі віддаю
І веселі, й сумні, ще незнані мені,
Тих сердець, що в далекім краю.
Я писав те, що з нами було
У житті, – й щоб людей звеселить,
Усе зводив на жарт; та як пройде азарт,
Ти збагни, що за жартом стоїть.
* * *
Коли Гомера дзвеніла ліра,
Він чув пісні про землі й моря,
Й коли вважав – якась із них щира,
То переймав, – так само, як я.
Дівки базарні і риболови,
Пастухи й матроси – не нові,
На лад новий лиш – слухали знову,
Й пісні сприймали, – так само, як ви.
Він розумів – вони це збагнули.
Й не дорікнув чимсь ніхто з юрми,
Лиш на прощання йому підморгнули,
Й він підморгнув, – так само, як ми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
