ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
НОША БІЛИХ ЛЮДЕЙ
Прийми Людей Білих ношу
Й синів своїх пошли
В вигнання, щоб твоїм же
Служити бранцям могли;
Щоб з дикунів, тобою
Підкорених, людей
Виховували: з напів-
Чортів – напівдітей.
Бери ж Людей Білих ношу,
З терпінням її неси,
Й глухий будь до зневаги,
І почестей не проси;
І не лінуйсь повторити,
Хай навіть і сто раз, –
Щоб кожному на благо
Був з уст твоїх наказ.
Візьми ж Людей Білих ношу:
Страждань не споглядай,
А нагодуй голодних
І хворим зцілення дай.
Й коли мета вже близько –
Пильнуй і май терпець,
Бо лінь поганська й дурість
Зведуть все нанівець.
Здійми ж Людей Білих ношу –
Та це не царський трон,
А праця підневільна
Й долання перепон.
Порти й шляхи збудуєш
Нащадкам – не собі,
А сам в цю землю ляжеш,
Згорівши в боротьбі.
Неси ж Людей Білих ношу –
Й подяк не злічить тобі:
Від зверхників – зневаги,
Від підданців – злоби.
Й винитимуть, що до світла
Ти вів юрбу дарма:
“Дай рабство знов – миліша
Єгипетська нам тьма!”
Терпи ж Людей Білих ношу –
Не гнись і не задкуй
Й розмовами про Волю
Безсилля не маскуй,
Бо крик твій будь чи шепіт,
Й в них – схвалення чи гнів:
По цім узнають тубільці
Тебе і твоїх богів.
Твій Хрест – Людей Білих ноша:
Й забудь дитячі сни
Про подвиги і славу
В дні мирні й на війні.
В глуху й безвісну пору
Верши тяжкий свій труд,
Щоб, їм у доблесті рівним,
Стать з рівними на суд!
ПРЕЛЮД
(До “Департаментських пісеньок”)
Я з тобою ділив хліб і сіль,
Твою воду я пив і вино
Й коли ти помирав, пульс і мій завмирав –
Я й твоїм жив життям заодно.
Почуття, що свою душу їм
Я відкрив, знов тобі віддаю
І веселі, й сумні, ще незнані мені,
Тих сердець, що в далекім краю.
Я писав те, що з нами було
У житті, – й щоб людей звеселить,
Усе зводив на жарт; та як пройде азарт,
Ти збагни, що за жартом стоїть.
* * *
Коли Гомера дзвеніла ліра,
Він чув пісні про землі й моря,
Й коли вважав – якась із них щира,
То переймав, – так само, як я.
Дівки базарні і риболови,
Пастухи й матроси – не нові,
На лад новий лиш – слухали знову,
Й пісні сприймали, – так само, як ви.
Він розумів – вони це збагнули.
Й не дорікнув чимсь ніхто з юрми,
Лиш на прощання йому підморгнули,
Й він підморгнув, – так само, як ми.
Прийми Людей Білих ношу
Й синів своїх пошли
В вигнання, щоб твоїм же
Служити бранцям могли;
Щоб з дикунів, тобою
Підкорених, людей
Виховували: з напів-
Чортів – напівдітей.
Бери ж Людей Білих ношу,
З терпінням її неси,
Й глухий будь до зневаги,
І почестей не проси;
І не лінуйсь повторити,
Хай навіть і сто раз, –
Щоб кожному на благо
Був з уст твоїх наказ.
Візьми ж Людей Білих ношу:
Страждань не споглядай,
А нагодуй голодних
І хворим зцілення дай.
Й коли мета вже близько –
Пильнуй і май терпець,
Бо лінь поганська й дурість
Зведуть все нанівець.
Здійми ж Людей Білих ношу –
Та це не царський трон,
А праця підневільна
Й долання перепон.
Порти й шляхи збудуєш
Нащадкам – не собі,
А сам в цю землю ляжеш,
Згорівши в боротьбі.
Неси ж Людей Білих ношу –
Й подяк не злічить тобі:
Від зверхників – зневаги,
Від підданців – злоби.
Й винитимуть, що до світла
Ти вів юрбу дарма:
“Дай рабство знов – миліша
Єгипетська нам тьма!”
Терпи ж Людей Білих ношу –
Не гнись і не задкуй
Й розмовами про Волю
Безсилля не маскуй,
Бо крик твій будь чи шепіт,
Й в них – схвалення чи гнів:
По цім узнають тубільці
Тебе і твоїх богів.
Твій Хрест – Людей Білих ноша:
Й забудь дитячі сни
Про подвиги і славу
В дні мирні й на війні.
В глуху й безвісну пору
Верши тяжкий свій труд,
Щоб, їм у доблесті рівним,
Стать з рівними на суд!
ПРЕЛЮД
(До “Департаментських пісеньок”)
Я з тобою ділив хліб і сіль,
Твою воду я пив і вино
Й коли ти помирав, пульс і мій завмирав –
Я й твоїм жив життям заодно.
Почуття, що свою душу їм
Я відкрив, знов тобі віддаю
І веселі, й сумні, ще незнані мені,
Тих сердець, що в далекім краю.
Я писав те, що з нами було
У житті, – й щоб людей звеселить,
Усе зводив на жарт; та як пройде азарт,
Ти збагни, що за жартом стоїть.
* * *
Коли Гомера дзвеніла ліра,
Він чув пісні про землі й моря,
Й коли вважав – якась із них щира,
То переймав, – так само, як я.
Дівки базарні і риболови,
Пастухи й матроси – не нові,
На лад новий лиш – слухали знову,
Й пісні сприймали, – так само, як ви.
Він розумів – вони це збагнули.
Й не дорікнув чимсь ніхто з юрми,
Лиш на прощання йому підморгнули,
Й він підморгнув, – так само, як ми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію