ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
Моя світлонавтика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя світлонавтика
Інопоетянин
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію