
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
Моя світлонавтика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя світлонавтика
Інопоетянин
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
Під княжим сонцем, над старим Дніпром,
посеред скіфських баб, антен та квітів,
хотілося найкращий космодром,
з усіх, що є в міжзоряному світі,
мені побудувати для землян.
Але, не той, що геть бетоном вкритий,
аж злітні смуги й пусковий майдан
з планетою хитає на орбіті
від ваготи тупезних арматур,
а той, що в космос кидає зі споду
циклонів, без пихатих партитур
пісень вогню, не одинців – народи,
могуттю світла так, що в НЛО
сплітає парадокси дум і роду,
коли фантазій квантова природа
стає майбутнім, що уже було.
Кий
Мчить НЛО, як з гілки збитий плід…
Як огняний болід крізь глупу ніч…
Лиш бігають інстинктів жовна під
обпеченою шкірою облич,
коли мій відчайдушний екіпаж
в фотони перетворюється, пріч
думок і почуттів, що у віраж
закручують прямий канал сторіч
і відстані стискають до нуля.
Все більше… більше… Їх уже нема.
Є лиш планета з назвою Земля
і променя міжзоряна пряма,
з якої ми викрешуємось, як
три спалахи. І дивним самоцвітом
згасає перламутровий кістяк.
А світло навкруги твердіє світом.
Щек
Уранці струностеблий очерет
мембрани хмар пронизує собою,
а різночасність наших двох планет
під пагорбами зрощена рікою,
яка ще не оговталась від зір,
що цілу ніч у хвилях відбивались.
І зараз ми – я, Хорив, командир –
йдемо до тих, що біля них зібрались
своїм нічним страхам наперекір
і всупереч всім небезпекам дня
незвіданого. Йдуть вони з усюди, –
слов’яни, русини, земляни, люди –
моя далекозоряна рідня,
яка, немов відчувши клич орбіт,
протягує не зброю нам – долоні.
Й краплини слів крізь галактичний гомін
продзьобуються з атмосфери в світ.
Хорив
Як завжди, контактуємо з нуля!..
Та те, що зустрічає нас не ворог,
все ж маю першим визначати я.
Не командир, не фізик, а ксенолог –
з космічного життя спеціаліст.
Втім, тут воно космічне достеменно:
не дивлячись на те, що в землю вріс
мур дерев’яний городища, вени
гілок вкривають небеса над ним,
так випнувшись, неначе чиїсь руки
щосили тягнуть перший-ліпший дім
чи терем, чи бурдей, крізь огнищ дим
до полум’я майбутнього з багнюки
минулого. І зараз головне
процесом цим коріння не порвати.
Бо в нуртині сил галактичних не
країну – Землю всю йому тримати
так, щоб не обірвалася вона
у чорних дір безвимірні безодні,
там, де саму себе жере пітьма.
Але, це буде завтра, а сьогодні
ми почнемо, немов зернятка – лан,
навчати світлонавтиці землян.
Світлонавт
Позбудьтесь вен, волокон чи дротів.
Бо для Землі, що розумом розквітла, –
людина просто алгоритм світла
в рівняннях еволюції світів.
Але, щоб стати променем вночі,
зв’язавши ним зірки поміж собою,
прохав я: світлонавтиці навчи
мене Чумацький Шлях, коли пітьмою
вагітна прірва часу і надій
згасають в ній ранкові метеори!
Де світлонавти Хорив, Щек та Кий?!
Невже вони лише конкістадори,
як вчили нас державці і жерці
в гримкі часи крицевої навали?..
Тоді іржею напхані сліпці
ненависті собори будували,
замісто таємничих НЛО…
Й на ці собори схожі зорельоти,
які лиш Ближній Космос на крило
покласти можуть, хоч Землі турбота –
до дідька знести світловий бар’єр,
речовину перетворивши в світло!
Не у вогонь озброєних химер,
а в сяєво і сонячного вітру
мисливий вихор, подув, струмінь, трек,
якого чорним дірам не збороти,
як і навчали Хорив, Кий та Щек –
інопланетні світлові пілоти,
чиї слова до того призвели,
що обернулись мрії України
на генетичну місію Землі.
І от він, старт!.. Вже обрисом людини
протуберанець сам себе зловив
і сяйвом нетерплячим затремтів,
бо й досі у небес високій глибі,
в сузір’ї Лебедя планета Либідь
жде з зірки Сонце виучеників.
Тому фантастики не лусне нить,
адже у ритмі Всесвіту биття
теперішнє моїх землян зорить
з минулого у майбуття.
В життя.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію