ЕПІТАФІЯ

Не кладіть на цю могилу
Розу, їй раніш так милу:
Пелюсток чар їй не зріти
Й аромат їх не вловити.

Тут навік лягла, щаслива, –
Вже незряча й нечутлива.

Edna St. Vincent Millay

Epitaph

Heap not on this mound
Roses that she loved so well:
Why bewilder her with roses,
That she cannot see or smell?

She is happy where she lies
With the dust upon her eyes.

ПОХОРОННА БЕЗ МУЗИКИ

Не змирюсь я, що в землю лягають найщиріші серця;
Так було, є й так буде, – й тривати цьому уже вічно:
Красиві й розумні відходять у пітьму в оздобі вінця
Із лавра чи лілій. О, як це нестерпно й трагічно!

Коханці й мислителі поряд у землю лягли,
Й вона їхній прах незворушно поглине;
Й що залишиться нам зі скарбів, що надбати змогли? –
Тільки фраза чи формула: а найкраще – загине.

Їхні помисли, ніжність, кохання, ревнощі, сміх
З ними разом пішли – в роз буяння вони уже влиті,
Що ростуть із їх праху і ваблять красою усіх;
Мені ж їх очей блиск цінніший, ніж рози всі на світі.

Донизу, донизу, донизу – в пітьму й німоту могил
Від радості й смутку, від благословення й крамоли
Ідуть вони мужні, красиві, розумні у розквіті сил.
Я знаю. Але це не прийму. І з цим не змирюся ніколи!

Edna St. Vincent Millay

Dirge Without Music

I am not resigned to the shutting away of loving hearts in the hard ground.
So it is, and so it will be, for so it has been, time out of mind:
Into the darkness they go, the wise and the lovely. Crowned
With lilies and with laurel they go; but I am not resigned.

Lovers and thinkers, into the earth with you.
Be one with the dull, the indiscriminate dust.
A fragment of what you felt, of what you knew,
A formula, a phrase remains,—but the best is lost.

The answers quick and keen, the honest look, the laughter, the
love,—
They are gone. They are gone to feed the roses. Elegant and curled
Is the blossom. Fragrant is the blossom. I know. But I do not
approve.
More precious was the light in your eyes than all the roses in the
world.

Down, down, down into the darkness of the grave
Gently they go, the beautiful, the tender, the kind;
Quietly they go, the intelligent, the witty, the brave.
I know. But I do not approve. And I am not resigned.

ДОРОГА В ЛІСІ

Якби я тим шляхом йшла
З Тугою в обнімку,
То побачити б могла
Вже не те, що взимку: –

Як у клена червоніють
Бруньки, наче вишні,
А внизу гниють і скніють
Реп’яхи торішні.

Я ж не довірялась Тузі,
Й ось утрати з тим:
Клен гірський в бруньок напрузі,
Реп’яхи під ним.

Edna St. Vincent Millay

The Wood Road

If I were to walk this way
Hand in hand with Grief,
I should mark that maple-spray
Coming into leaf.

I should note how the old burrs
Rot upon the ground.
Yes, though Grief should know me hers
While the world goes round,

It could not if truth be said
This was lost on me:
A rock-maple showing red,
Burrs beneath a tree.