КОЛИ КІНЧАЄТЬСЯ РІК

Пригадую, невпопад
Гіркоту вливши в солод, –
Літо бабине, листопад –
Як вона не злюбила холод!

Ластівок в льоті, сумна,
Мовчки спостерігала,
Й потім біля вікна
Довго іще зітхала.

Й часто, як листя стрясне
З дерев круговерть осіння,
А в комині чути сумне
Вітрів голосіння, –

В ній туга зростала така,
Що зріть не могла я без болю, –
Й так схожа була на звірка,
Що відданий у неволю.

Приємні були мені:
У смерк перший сніг у полі,
Й видіння, де у вікні
Хитаються віти голі.

А їй приємним було:
Як в пічці вогонь палає,
Як хутро дарує тепло
І чайник як закипає.

Пригадую, невпопад
Гіркоту вливши в солод, –
Літо бабине, листопад –
Як вона не злюбила холод!

Edna St. Vincent Millay

When The Year Grows Old

I cannot but remember
When the year grows old --
October -- November --
How she disliked the cold!

She used to watch the swallows
Go down across the sky,
And turn from the window
With a little sharp sigh.

And often when the brown leaves
Were brittle on the ground,
And the wind in the chimney
Made a melancholy sound,

She had a look about her
That I wish I could forget --
The look of a scared thing
Sitting in a net!

Oh, beautiful at nightfall
The soft spitting snow!
And beautiful the bare boughs
Rubbing to and fro!

But the roaring of the fire,
And the warmth of fur,
And the boiling of the kettle
Were beautiful to her!

I cannot but remember
When the year grows old --
October -- November --
How she disliked the cold!

ПОПІЛ ЖИТТЯ

Любов пішла, мене лишивши, – й, мов близнюки, вже дні;
Я мушу їсти, й спати маю, – але де ж колишні ночі?
Сную під годинника стукіт свої думки сумні,
Нового дня жду, до світанку не зімкнувши очі.

Любов пішла, мене лишивши, – і не знаю вже, як жить;
Й що в руки взяти – мені байдуже: перо чи голку;
Як навіть щось почну – його не можу завершить;
Ні в чім потреб не маю, у всім довкіл не бачу толку.

Любов пішла, мене лишивши, – така вже випала карта;
Життя ж триває, і настирливе, мов мишача гризня;
Ну а завтра, ну а завтра, ну а завтра, ну а завтра
Та ж обридла вулиця, той же дім обридлий, як і щодня.

Edna St. Vincent Millay

Ashes Of Life

Love has gone and left me and the days are all alike;
Eat I must, and sleep I will,—and would that night were
here!
But ah!—to lie awake and hear the slow hours strike!
Would that it were day again!—with twilight near!

Love has gone and left me and I don't know what to do;
This or that or what you will is all the same to me;
But all the things that I begin I leave before I'm through,—
There's little use in anything as far as I can see.

Love has gone and left me,—and the neighbors knock and
borrow,
And life goes on forever like the gnawing of a mouse,—
And to-morrow and to-morrow and to-morrow and to-morrow
There's this little street and this little house.

З ПОГЛЯДУ СУСІДКИ

В хаті не підметено,
Посуд миє зрідка;
Увесь день на сонці
Ніжиться сусідка!

Навіть серед ночі
В неї навстіж двері;
Але не діждешся
На столі вечері!

То совком, то ложкою
Свій город копає;
При місяці вповні
Його поливає!

Впавши у задуму,
Ходить навпрошки;
Позичає масло,
Віддає – вершки!

Мов лужок – газон її;
Якщо й підстригає –
Конюшину залиша,
А траву зрізає!

Edna St. Vincent Millay

Portrait By A Neighbour

Before she has her floor swept
Or her dishes done,
Any day you'll find her
A-sunning in the sun!

It's long after midnight
Her key's in the lock,
And you never see her chimney smoke
Til past ten o'clock!

She digs in her garden
With a shovel and a spoon,
She weeds her lazy lettuce
By the light of the moon,

She walks up the walk
Like a woman in a dream,
She forgets she borrowed butter
Any pays you back in cream!

Her lawn looks like a meadow,
And if she mows the place
She leaves the clover standing
And the Queen Anne's lace!