Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.07
06:27
В тепле літо широко ворота
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
2026.06.07
01:22
Окремі москалі нібито і не страшні. Вони, як і вовки, небезпечні, коли збиваються у зграї.
Без московської мавпи з гранатою світ поки що не здатний уявити собі миротворчий процес.
Гіркий досвід – незамінний інгредієнт у кулінарії.
Людям найпрості
2026.06.06
22:03
не перевершуй не жени
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
2026.06.06
19:21
В оп’янінні усякою розкішшю
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
2026.06.06
17:36
…подуєш на людську біду -
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
2026.06.06
17:26
Готовий сплакнути, раніш як бувало,
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
2026.06.06
12:53
Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталка Янушевич (1974) /
Проза
Переговори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Переговори
Подружжя Кушнірів - Уляна і Ярко - вже четвертий десяток років разом, тому розуміють одне одного з півслова. Це коли без домішок. Ну, немає збою в системі. Тобто, коли ніхто більше не втручається. Та варто дітям чи сусідам, чи лікарці, чи кому завгодно втрутитись, можуть статися дивні речі: пан Ярко втрачає слух, а пані Уляна - терпіння.
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
