
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталка Янушевич (1974) /
Проза
Переговори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Переговори
Подружжя Кушнірів - Уляна і Ярко - вже четвертий десяток років разом, тому розуміють одне одного з півслова. Це коли без домішок. Ну, немає збою в системі. Тобто, коли ніхто більше не втручається. Та варто дітям чи сусідам, чи лікарці, чи кому завгодно втрутитись, можуть статися дивні речі: пан Ярко втрачає слух, а пані Уляна - терпіння.
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію