Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталка Янушевич (1974) /
Проза
Переговори
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Переговори
Подружжя Кушнірів - Уляна і Ярко - вже четвертий десяток років разом, тому розуміють одне одного з півслова. Це коли без домішок. Ну, немає збою в системі. Тобто, коли ніхто більше не втручається. Та варто дітям чи сусідам, чи лікарці, чи кому завгодно втрутитись, можуть статися дивні речі: пан Ярко втрачає слух, а пані Уляна - терпіння.
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
Сьогодні, наприклад, вона залишилася спати в дітей, бо донька зраночку відчалює у відрядження на два дні, а пан Ярко тим часом вирішив відремонтувати усе, що не ремонтувалося, але стримано очікувало на ремонт в кутку тісного балкона. Першою жертвою став міксер, який, до речі, хоч і гарчав, проте так-сяк працював. Добре, що дружини нема вдома.
Та ось вона зателефонувала. Зовсім на трохи. На хвилиночку.
- Ярку, альо, Ярку! То ти? Чуєш мене? Треба задзвонити молочниці, аби завтра вмисно не їхала, нічого не везла, бо мене не буде, а ти маєш запаси.
- Добре, Уляно. Вже вдома розкажеш, як там наші. На добраніч.
- Та яке «на добраніч»? Кажу тобі: задзвони молочниці.
- А! То я маю телєфонувати?
- Ясненько, що ти. Чого б я тобі голову морочила?
- Кажи номер.
На цих словах пані Уляна завмерла. Вона, жіночка з непідмоченою бухгалтерською репутацією, не пам’ятала номера. Зовсім! Тож відіслала коханого до перевіреного місця, де жінки зберігають все на світі – до кухні. Пан Ярко довго кректав у трубку, шукаючи капці, взуваючи капці та ступаючи в капцях, аж поки переможно не заявив «Я вже в кухні!».
Але до дива потрібно було підійти впритул, тому дружина невгамовно надиктовувала йому детальну покрокову інструкцію, за якою пан Ярко з третьої спроби натрапив на верхню шухлядку правої верхньої шафки, перед тим ретельно шукаючи заповітний папірець з номером телефону між сікачем і горіхоколом, між ванільним цукром і порошком до печива і навіть між ключем для закруток та кришками. Пан Ярко вивернув вміст шухляди, довго перебирав рецептурні книги і на самісінькому дні знайшов зелений папірець.
- Звідки б тому клаптику тут взятися? Марія? Її звуть Марією?
- Еге ж!
- Та є, є, Улянко, тільки той папірець знизу був.
- Якби ти догори дригом то все не перевертав, був би на місці. Я все на місця кладу, Ярцуню.
- Не починай! – пригрозив благовірний, який постійно потрапляв під обстріл «порядків» Уляни.
Він ще трохи посперечався про те, що в його віці не годиться все робити галь-паль, чим надавав ваги своїй неквапливості, яка таки дратувала моторну дружину.
- То що кажеш, дзвонити з домашнього на той номер?
- Та дзвони вже, бо далі люди спати ляжуть. В селі як: господарку обійшов – вкладаєшся і спиш.
- Уляно, тільки ти не вимикай телефон, будеш мені казати, що говорити, бо я не знаю.
- Та що там говорити?! Скажи, аби молока завтра дарма не тарабанила, - вже трохи роздратовано сказала жінка.
- Нє-нє, будь на лінії.
Пан Ярко неквапливо набрав номер молочниці:
- Альо? Пані Марія? – у домашній апарат.
- Уляно, там якась дитина говорить… - безпорадно мовив у мобільний.
- То онука їхня, най кличе бабцю. – наказ від дружини.
- Дитинко, дай бабі трубку, - благав чоловік.
Судячи з голосу, дитині було біля чотирьох рочків, а побалакати вона любила не менше за пана Ярка. Тому той змушений був вислухати незрозуміле лепетання і два віршики, аж поки до апарата допустили молочну бабцю.
- Альо, то хто?
- Доброго вам вечора. То пані Марія? Дзвонить чоловік Уляни Василівни. Що? Ні, в поліклініці не працювала. Як, «якої»? Що, не знаєте Уляни Василівни? То моя жінка. Ні, не з села. Хвилинку…
Чоловік знову притиснув до вуха мобільний:
- Улясю, твоя пані Марія тебе не знає.
- Звісно ж, не знає. Звідки ж їй знати Уляну та ще й Василівну? Питай «пані Уляну зі Стрия».
Ярко перекинувся на паралельну розмову:
- А пані Уляну зі Стрия знаєте? О, бачите, а кажете, що ні. Ми у вас молоко беремо. Мушу сказати, пані Марієчко, що дуже файну корову тримаєте. Молочко солодке, масне і той ( як його тепер кажуть?), екологічно чисте. А що вже сир робите – м-м-м! - пан Ярко аж очі примружив від задоволення, - плАстами. І сметанка, сме-тан-кааа - самі вершки, як у ресторації.
Молочниця Марія не мала змоги втиснути й мацюпусінького запитаннячка. Однак їй це якось вдалося. Врешті вона збагнула, що Кушніри завтра не братимуть нічого молочного і радо попрощалася зі співрозмовником, розуміючи, що корова сама себе не видоїть, не нагодує і не замкне стайню.
Чоловік згадав про дружину, яку змусив чемно слухати розмову, і вхопився за мобільний:
- Уляно, зробив! Завтра їй сама дзеленькнеш. Я про все домовився. Ну, що там у дітей? - розійшовся господар.
- Чоловіче, не годна говорити. За нашу розмову стільки «накапало», що ми самі могли за ті гроші корову купити. На добраніч.
Він би ще балакав, та жінка рішуче натиснула червону кнопочку. За розмову їй не «накапало», одначе бак з терпінням був порожнім. Їй остогидли такі переговори. Поклавши мобільний біля себе, подивилась на доньку і втомлено підсумувала:
- Воліла б сама за той час до Стрия з’їздити, ніж так домовлятись!
Це пані Уляна ще не знала про розібраний міксер.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
