ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Софія Кримовська
2026.05.13 19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко

С М
2026.05.13 16:06
Зростили і відправили до школи
Учитись як не гратися у гру
Нічо, якщо би прививали успіхи
Або казали, що утнув утнув
І йшов я спозаранку
Бога їхнього під ліктем потримать
Зубаті усмішки, книжки понять

Ірина Вовк
2026.05.13 15:20
ТІНІ НОВГОРОДСЬКОГО ЛЬОДУ: АННА ТА ІЛЛЯ Ще до того, як золоті бані Києва віддзеркалили велич Ярослава, у його молодечому неспокійному житті була північна завірюха і княжна на ім’я Анна. Вона була його першою фортецею, його тихим притулком у Новгороді,

хома дідим
2026.05.13 14:30
вертаючись до персони літгероя нашого покинутого · із лотреамонівського району спального · у мареннях ілюзійних або часом діалектичних · не пропускаючи простяцькі на позір ситуації · утім ситуації нетривіальні радше сюрні мусили бавити · оце якраз сезон ·

Борис Костиря
2026.05.13 10:56
Хай упаде триклятий телефон
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.

Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,

Вячеслав Руденко
2026.05.13 09:11
Квітка вишні крізь промінчик,
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -

Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі

Тетяна Левицька
2026.05.13 05:58
Війна триває, Отче милостивий,
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?

Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада

Володимир Бойко
2026.05.13 01:07
Щоб пізнати істину, не обов’язково її ґвалтувати. Поки дурні багатіють думкою, мудрі на них збагачуються. Щоб підтримувати баланс інтересів, зовсім не обов’язково бути бухгалтером. Вікно можливостей більшість використовує лише для власного збага

Юрій Гундарів
2026.05.12 21:19
…Поки спите ви, стану Осінніми світаннями. На травах порозкладую мільярди сувенірів. Будинки підрожевлю, вмию тротуари, Підкину ще жарину в парків багаття І заспанії канни на руки площ подам... Коли йому було лише чотири роки, почалася війна. Пот

Костянтин Ватульов
2026.05.12 19:53
Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.

І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив

Борис Костиря
2026.05.12 13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.

Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,

Тетяна Левицька
2026.05.12 12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.

Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,

Світлана Пирогова
2026.05.12 11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.

Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.

Юрій Гундарів
2026.05.12 10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!

Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від

Вячеслав Руденко
2026.05.12 09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають

хома дідим
2026.05.12 08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Успіх його життя

Він уже сивий, але усе ще міцний і гарний, із карими очима і дружньою усмішкою. Він тепер часто сидить у шкіряному кріслі, працюючи над своїми рукописами, перечитуючи, шліфуючи речення, підбираючи слова. Часом він дивиться у вікно на небо і зелені луки і думає про життя. Життя вдалося. Він пройшов довгий шлях, були небезпеки, напружений пошук рішень, робота, заслуги, визнані усіма—друзями й ворогами, були книги, поезія, музика, застілля, свята, ювілеї...Була церква, співи, власні мемуари, в яких він віддавав уклін землякам і друзям ранніх літ.
Кілька знайомих жінок дивують його своїми листами, дзвінками, присланими книгами. Вони ніби чогось чекають від нього. Вже багато років він не має секретів від своєї вірної, багатостраждальної дружини, не думає ні про що грішне, тому що про таке не думають, стоячи на порозі Великого Невідомого, але листуючись зі своїми кореспондентками, які живуть—хто в інших містах, хто взагалі за океаном,--він відчуває якусь невиразність, відсутність ясності у стосунках. Вони захоплюються його успіхами, визнають його заслуги, поздоровляють його з датами—і чекають...
Зі стіни дивиться відомий поет, тонкий лірик, шанувальник жіночої краси. За склом у шафах стоять колись так довго очікувані, так ніжно плекані в руках книги, повні «слів зворушеного серця», «зів’ялого листя» чужого кохання. Десь лежать, забуті, платівки із неповторними піснями 60-х—піснями його молодості, романтичного бродіння, яке перехлюпувало через край і виливалось у раптову закоханість, поїздки й зустрічі із кимось у столиці, плани (як виявилось, нереальні), у сімейні конфлікти...

«У тебе смуток-- в мене ревний жаль,
У тебе вечір--в мене ніч і даль.»*

Де вони тепер? Як склалися їхні долі— карооких, синьооких, чорнобрових, з тонкими станами, м’якими обрисами плечей, завжди трохи зажурених, інтригуючих своєю загадковою жіночою печаллю?
Вони були різні за віком: від молодої дівчини, якій він, єдиний, пророчив любов і успіх у глухі безвихідні роки її життя,-- до старої чужої жінки, яку він раптом назвав «мамою» і яка враз ожила й помолоділа від шанобливого дотику його вуст до її руки. Вони ніколи не бачили одна одної і не могли поділитися тим, як багато він значив у їхньому житті, цей чоловік, колись молодий і жвавий, пізніше—статечний, сивий, але завжди розуміючий, тактовний, із голосом, що заколисує тебе, мов квітку в долонях, із оксамитовими очима, які бачать усі твої жіночі образи, невидимі сльози самотності...

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?»**

У їхній уяві він думав словами поета, відчував серцем поета і сам був втіленням поезії, яка вічно струменить підземною рікою там, де сходяться статі, де вони дивляться взаємно у вічі, чекаючи чуда. Не відаючи одна про одну, вони були об’єднані колом його уваги, немов богині—кожна у своєму храмі,--в яких один служитель, один жрець, один лицар.
Ці три останніх—із різних міст і з-за океану—теж у цьому колі. Він—їхній лицар, що втратив пам’ять і згубив дорогу. В глибині душі вони вірять, що колись він опам’ється і повернеться до свого призначення—служити жертовному вогню у храмі вічної жіночності.
Він перечитує свої мемуари, сидячи в кріслі, або дивиться у вікно на зелені луки, думаючи про життя. Вони чекають. Проходять місяці й роки, листи перетинають кордони й незбагненно зникають у поштових відділеннях, гуркотять, мов на дитячій залізниці, іграшкові поїзди ювілеїв,--вони чекають. Вони вірять, що прийде час—і він зрозуміє, що все інше-- зайве, що серце його було створене тільки для того, щоб служити їм—бідне загублене серце лицаря, яке прагне повернутись на батьківщину—в країну Музи—Загадки—Жінки. Країну його покликання.


* А. Малишко «Цвітуть осінні тихі небеса»
** Т.Г.Шевченко «Якби зустрілися ми знову»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-03-09 07:44:26
Переглядів сторінки твору 1715
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.834 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.839 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2025.02.14 09:43
Автор у цю хвилину відсутній