* * *

Вона ввійшла в моє життя,
Одягнена у світлі шати.
Їй довелося заблукати,
Самотньо йти без опертя.

У діадемі з-під вінця,
Що всіх увагу привертає,
Манто іскряне з горностая
Було, вродливій, до лиця.

Вона така була одна.
Спинила серце, як востаннє.
Все пізнається в порівнянні:
Краса красі бо - дивина.

Витке волосся золоте
Стелило літо перелітно;
Схилила голову привітно,
Стежок розвівши декольте.

Мов нетлі, крильцята були,
Що вона мала б розчинитись,
А все не міг я надивитись
На квітні в золоті бджоли.

І цілить і болить мене,
А обійди весь світ широкий, –
Іду до неї ще допоки
Сльозою по душі ковзне.

Побачу й не відвести віч.
Розбудить ніжне хвилювання.
Напевно, це і є кохання,
Як долі летимо навстріч.

Її боюся у мені,
Немов лампаду, погасити,
Як світяться душа і квіти
У вечоровому вогні.

До серця тулиться палкіш
Загравою рожевощоко,
Як з нею сходимо високо
По вірші, бо кому це вірш?

20 березня 2016 р.Б.