Давно я вже не бачила своїх дівчат. Кажу “своїх”, тому що навчилась сприймати їх як подруг, майже по-сімейному. Пройшли ті часи, коли я виписувала англійські назви деталей одягу на карточки для запам'ятовування, а от знайомство з дівчатами, яке зав'язалось у перші місяці, коли я ще розгортала кожну одержану мною рекламну листівку і вдячно поглинала усю інформацію, яку мені люб'язно надавали незнайомі друзі,-- знайомство це залишилось у моєму серці до цих пір. Особливо мені подобається одна -- блондинка із прямим волоссям середньої довжини. Часто вона буває в парі із худорлявою брюнеткою, і вони або приязно посміхаються одна одній, або нестримно сміються, мабуть, після вдалого жарту. Я сподіваюсь, що вони дружать і ніколи одна з одною не сваряться.
Моделі одягу із громіздкими зображеннями Покахонтас або Мікі-Маусів на грудях мене цікавлять мало, але ці доброзичливі усмішки, невимушені пози, солодка примруженість від пухнастого дотику халатів або піжам -- усе це заворожує, так що хочеться ближче познайомитись із людьми, яким завжди так хороше. Часом я розбираюсь, хто кому ким доводиться. Наприклад, якщо біля гарненької дівчинки написано, що це дочка Лорен, я знаходжу на наступних сторінках Лорен і радію за неї, що вона так ефектно й молодо виглядає. Зовсім невтомлено.
Своїй дочці я так і не змогла дочитати казку про олов'яного солдатика. Дочка довго допитувалась, чим усе скінчилось, але я все зволікала з відповіддю, доки вона не забула. Якось мені потрапила до рук книга казок Андерсена американського видання із яскравими, зі смаком зробленими ілюстраціями. Наперед сумуючи, відкрила я її на останній сторінці казки про олов'яного солдатика. Там, де за традицією завжди малювали жменьку попелу і маленьке серце, на цей раз стримів сам олов'яний солдатик і обіймав рукою свою вірну балерину. “Андерсен” радісно закінчував свою казку тим, що нерозумний хлопчик, який жбурнув їх у вогонь, сам вжахнувся свого вчинку і вихопив їх назад: солдатик і балерина вже стояли на одній олов'яній підставці, яка, розплавившись, прийняла форму серця.
У світі чудес неможливого немає. Часом я думаю, що мої дівчата з рекламної газети могли бути на весіллі олов'яного солдатика і балерини; а звідти усі разом вони вирушили на весілля лицаря Феба і циганки Смарагди у середньовічному Парижі...