Олексій Боричев (переклад із російської)

Бутоном вранішнього холоду
В осиках сонце розцвіло;
На сході хмар блискуче золото
Кришилось снігом, наче скло.

Пилком легким вкривало сонні ще
Дерева, трави й чагарі,
В душі засліплюючи сонмище
Моїх прудких летючих мрій…

Хатинка лісова прикрашена
Іскриться січнем й не згоря –
Ховає зблиски щастя нашого,
Щоб усміхалася зоря

В бутоні холоду досвітнього,
У тиші чистій, як алмаз,
Щоб гніву злого й безпросвітного
В мені не виявилось враз.

Щоб, світлом крижаним освічена,
Ти, в зблисках вся, аж золота,
Відчула: січень ґвалтівниче так
Тебе цілує у вуста.

Щоб ласка, сильна і нахраписта,
З морозно-льодовим вогнем,
Поставила між нас три крапочки…
І… щоб забула ти мене!

25 червня 2015 р.

Алексей Борычев

Бутоном утреннего холода...

Бутоном утреннего холода
В осинах солнце расцвело;
Востока облачное золото
Крошилось снегом, как стекло.

Пыльцой ложилось на дремотные
Деревья, травы и кусты,
Слепя воздушные, полётные,
Во мне живущие, мечты…

Избушка леса разукрашена
Огнистой краской января –
Хранит осколки счастья нашего,
Чтоб стала радостней заря

В бутоне холода рассветного,
В его алмазной тишине,
Чтоб чувства злого, безответного
Не обнаружилось во мне.

Чтоб светом льдистым, ослепительным
Сквозь блёстки кружев на кустах
Январь бесстыдно, упоительно
Поцеловал тебя в уста.

И чтобы этой лаской точною
В морозе льдистого огня
Январь поставил многоточие…
И... ты б забыла про меня!