Написано в співавторстві з Іриною Лівобережною - до Дня незалежності України

Надії Савченко, Олегу Сенцову та іншим
вірним синам та донькам України присв’ячується.

Подивись у захмарене небо -
Смутком вкрило його голубінь.
Чи душі незалежності треба,
Як не носиш свободи в собі?
А чи вільні насправді народи,
Що в сусідів стріляють з гармат?
Та палаюче сонце свободи
Кине промінь крізь темряву ґрат,
І кайдани спадуть неодмінно.
З нами – віра, і правда, і Бог.

Вірні донька та син України
Між собою ведуть діалог:

***
ОЛЕГ:
Біблії слово: «Не хлібом єдиним»
Стало за ґратами майже священним.
Мила країна, далека родина
Вкрита від мене відчуженням темним.

Я, української неньки дитя,
Разом із Кримом собі не належу!
Наше життя розтоптали, як стяг,
Вкрали підступно мою незалежність

Волю, країну і крісло в журі*.
Тіло віддали катам на поталу.
Ницо радіють зрадливі щурі,
Тяжко страждають в облозі татари.

Враже «кіно» провалило «прокат»,
Тінню Гаага вставала в фіналі…
Відрежисований гуркіт гармат
Хоче старий повторити сценарій.

Загнані звірі в безумстві своїм
Знову показують зуби зловіще.
Тільки: «Недовго вже правити їм» -
Слово з-за ґрат виривається ВІЩЕ.

***
Час летить – потривожений птах,
Промінь світлий розвіє омани,
Вкаже сонце омріяний шлях,
Ляже слово бальзамом на рани.
Хоч шляхи, мов волосся в літах,
І покрило осіннім туманом,
Батьківщина В ТОБІ пророста,
українська моя Роксолано.

***
НАДІЯ:
Я - Надія. Я людства Надія.
Я незмінна. Як світло й пітьма.
Ти такий, як і я. Розумію,
Що надії на правду нема

У катівнях, де нас поховати,
Наче волю, схотіли живцем.
Нас довіку катам не зламати,
Ми в собі Україну несем.

І нехай заблукала, зчорніла
Наша доля у цій боротьбі,
України скривавлене тіло,
Я НАДІЄЮ СТАНУ ТОБІ.

Не собі ми, а світу належим,
Час до бою за правду настав.
То тримайся звитяжно, Олеже,
На Голгофу несучи хреста.

***
Надя вільна. Та нам святкувати – не час.
Нам про інших подбати належить.
Із надіями пращури дивляться в нас,
Що збороли свою незалежність.

Тож - борися, народе, позбудься імли,
Розцвітай, як барвінок хрещатий,
Щоб у вільній країні привільно росли
В щасті, в радості наші нащадки.

* 15 вересня 2014 року, будучи в ув'язненні, Олег Сенцов був запрошений стати почесним членом журі 62-го міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні. Порожнє крісло символізувало місце в журі для Сенцова і на венеціанському кінофестивалі 2014 року.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672981
рубрика: Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2016
автор: Серго Сокольник