ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій СергійКо
2025.10.22 17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.

Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі

Артур Сіренко
2025.10.22 15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –

Сергій Губерначук
2025.10.22 13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було

Іван Потьомкін
2025.10.22 12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.

Віктор Кучерук
2025.10.22 09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов

Борис Костиря
2025.10.21 22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал

Леся Горова
2025.10.21 21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Сергій СергійКо
2025.10.21 21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.

Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –

Олена Побийголод
2025.10.21 21:01
Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх

Тетяна Левицька
2025.10.21 19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.

Іван Потьомкін
2025.10.21 11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,

Віктор Кучерук
2025.10.21 06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25

Микола Дудар
2025.10.21 00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!

Борис Костиря
2025.10.20 22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник

Світлана Пирогова
2025.10.20 15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...

Марія Дем'янюк
2025.10.20 11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бойко (1953) / Вірші

 * * *
Не ми обираємо наші дороги,
А нас обирають вони,
Ведуть нас у вир почуття неземного
Незміряної ціни.

До неба здіймають, у прірву штовхають,
По самому краю ведуть,
Спустошують душі, і долі ламають,
Й останню надію дають.

Ніхто не завбачить, що станеться потім,
В який незазначений час,
За тим непомітним здаля поворотом,
Що доля готує для нас.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-08-01 09:34:27
Переглядів сторінки твору 2926
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.106 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.172 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.826
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.10.22 08:28
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2016-08-01 12:35:02 ]
Мудрість життєва є у вірші, продиктована досвідом. Залишилось трохи набути школи - позбавитись дієслівних рим у другі строфі - ведуть-дають, ламають-штовхають, зробити так, як першій і третій строфах - римувати різні частини мови.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2016-08-01 16:46:07 ]
«Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.»

«І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!»

Класикам можна. А решті?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2016-08-04 02:53:13 ]
Володимире, не плутайте ХІХ століття із ХХІ-м. Вимоги до поезії і римування виросли відтоді набагато. І ще за часів Олеся, Самійленка, Вороного вже ввели правило римувати різні частини мови. Вже сто літ минуло відтоді. Шевченко не римував перший і третій рядки нерідко, то і в цьому будемо його наслідувати?! Ви вже у солідному віці, невже не ходили за стільки років на жодну літературну студію... Це ж ази...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2016-08-01 14:20:51 ]
другій


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2016-08-05 08:43:29 ]
Неабияк зацікавила фраза: «І ще за часів Олеся, Самійленка, Вороного вже ввели правило римувати різні частини мови.» Хто саме ввів, коли і у якому циркулярі це написано? І хто цього беззастережно дотримується?

Ось згадуваний Олександр Олесь, вірш «Чари ночі», один з кращих українських ліричних творів початку ХХ ст.:

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

Ось Володимир Самійленко, вірш «Патріоти»:

Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.

Один у широкій промові
Народні права боронив;
Він докази всі наукові
По пунктах як слід розложив.

А третій не мовив нічого:
Він мовити красно не міг,
Але задля діла святого
І жив він, і в землю б поліг.

Ті двоє, з балачки втомившись,
Веселі собі розійшлись,
А третій стояв зажурившись
І наче дивився кудись.



А ось і Ярослав Чорногуз, вірш «Моя сповідь», опублікований у ПМ 1 серпня 2016 року.

«На повний голос тут співаю,
Бо корінь ще отут не всох,
Тут за життя спізнав я раю,
Бо тут живу, бо тут – кохаю,
Бо тут на творчість надихає
Митець великий – Велес-Бог.

О нагострися, нагострися
Народний той сердечний слух,
О відродися, відродися
У наших душах вільний дух.

Коли в них справді залунає
Могутній хор своїх Богів
То яра сила забуяє,
І нас ніколи не здолає
І найсильніший з ворогів.»



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2016-08-05 09:40:19 ]
виглядає на те, що намагаєтесь виламати відчинені двері. справа не в тому, щоб писати як олесь чи як шевченко, справа в тому, щоб писати так, як писав би олесь чи шевченко зараз, от і все. а послуговуватись вичовганими римами - ну, некомільфо, дещо гумористичний характер придає таке


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2016-08-03 14:02:21 ]
Мудрі слова...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2016-08-05 11:59:18 ]
Шановний Андрію Мирохович! Прізвища Олесь і Шевченко, як би Ви до них не ставились, усе-таки мають писатися з великої літери. Міркування про те, як би вони писали зараз, вважаю зайвими. А зауваження щодо римування від людини, яка римування ігнорує, сприймаю з гумором. Я колись навіть написав такі рядки, але не оприлюднював їх, щоб не образити достойних поетів:

Білий вірш – це різновид прози,
Що ніколи віршем не був.
Творить їх лінуватий розум,
Що про риму, мабуть, не чув.

Так що сприймайте усе із гумором.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2016-08-06 14:01:18 ]
ви направду думаєте, що не володію такою нехитрою розвагою як версифікація?