«Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.»

«І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!»

Класикам можна. А решті?

Володимире, не плутайте ХІХ століття із ХХІ-м. Вимоги до поезії і римування виросли відтоді набагато. І ще за часів Олеся, Самійленка, Вороного вже ввели правило римувати різні частини мови. Вже сто літ минуло відтоді. Шевченко не римував перший і третій рядки нерідко, то і в цьому будемо його наслідувати?! Ви вже у солідному віці, невже не ходили за стільки років на жодну літературну студію... Це ж ази...

Неабияк зацікавила фраза: «І ще за часів Олеся, Самійленка, Вороного вже ввели правило римувати різні частини мови.» Хто саме ввів, коли і у якому циркулярі це написано? І хто цього беззастережно дотримується?

Ось згадуваний Олександр Олесь, вірш «Чари ночі», один з кращих українських ліричних творів початку ХХ ст.:

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

Ось Володимир Самійленко, вірш «Патріоти»:

Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі.

Один у широкій промові
Народні права боронив;
Він докази всі наукові
По пунктах як слід розложив.

А третій не мовив нічого:
Він мовити красно не міг,
Але задля діла святого
І жив він, і в землю б поліг.

Ті двоє, з балачки втомившись,
Веселі собі розійшлись,
А третій стояв зажурившись
І наче дивився кудись.



А ось і Ярослав Чорногуз, вірш «Моя сповідь», опублікований у ПМ 1 серпня 2016 року.

«На повний голос тут співаю,
Бо корінь ще отут не всох,
Тут за життя спізнав я раю,
Бо тут живу, бо тут – кохаю,
Бо тут на творчість надихає
Митець великий – Велес-Бог.

О нагострися, нагострися
Народний той сердечний слух,
О відродися, відродися
У наших душах вільний дух.

Коли в них справді залунає
Могутній хор своїх Богів
То яра сила забуяє,
І нас ніколи не здолає
І найсильніший з ворогів.»

виглядає на те, що намагаєтесь виламати відчинені двері. справа не в тому, щоб писати як олесь чи як шевченко, справа в тому, щоб писати так, як писав би олесь чи шевченко зараз, от і все. а послуговуватись вичовганими римами - ну, некомільфо, дещо гумористичний характер придає таке

ви направду думаєте, що не володію такою нехитрою розвагою як версифікація?