ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Герман
2026.02.22 18:58
З давніх-давен людина хотіла зрозуміти незбагненні речі, пояснити їх для себе і гарно упакувати в сховищах розуму. Так, давні люди боялися блискавки, не могли пояснити її природу — і таким чином з'явився бог грому. Те саме відбувалося з вітром, сонцем, в

Євген Федчук
2026.02.22 15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.

Олена Побийголод
2026.02.22 14:23
Леонід Радін (1860-1900)

Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.

Вийшли ми всі із народу,

С М
2026.02.22 14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?

У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться

Борис Костиря
2026.02.22 12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.

Микола Дудар
2026.02.22 11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…

Тетяна Левицька
2026.02.22 10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.

Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить

Віктор Кучерук
2026.02.22 06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.

Володимир Невесенко
2026.02.21 23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.

Іван Потьомкін
2026.02.21 21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин

Артур Курдіновський
2026.02.21 18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!

Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,

Ірина Вірна
2026.02.21 15:17
Мова змучена, та не зраджена.

Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк

Микола Дудар
2026.02.21 14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.

Світлана Пирогова
2026.02.21 13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.

Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м

Ігор Шоха
2026.02.21 12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,

Борис Костиря
2026.02.21 11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.

Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Поеми

 Умань (літо 1768 року)

«Максим козак Залізняк, козак з Запорожжя,
Як виїхав на Вкраїну, як повная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч в місті Жаботині,
Обступили город Умань у їдній годині.
...Як вдарили з семи гармат у середу вранці,
Накидали воріженьків повнісінькі шанці».
Українська народна пісня

«Прославився на Вкраїні ще й козак Гонта,
Що сажав Жидів на кілля рядом поверх плота»
Українська народна пісня



Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Хто, як багатирі,
Заплатить не в змозі,
Зачинились в синагозі.
Хоч сотнику Гонті
Віддали кагалом
Усе срібло й злото,
Що в господі мали
(Останнії сережки
Із вух повиймали),
З намови рабинів
Ножі взяли із собою
У захисток Божий.
І не помилились.
Замість захищати
Радив Гонта Максимові
Не приступом жидів брати,
А вдарить з гармати,
Щоб одразу, одним махом
Нехрещену викурить заразу.
Бо ножі, хоч і свячені,
Уже притупились од великої роботи.
Та й братова по панських підвалах
Так дорвалася до хмелю,
Що хитається без вітру.
Та ж причина для чарчини –
Не п’яних затія,
Бо ж престольний нині празник –
Свято Маковія.
Ревонули сім гармат.
Знялась веремія:
Хто прожогом рвонувсь вправо,
Хто кинувся вліво.
Заіржали дико коні
І стали на дибки...
А до всього –
Невідь відки
Не птах, бо безкрилий,
Щось велике і незграбне
Із неба звалилось
На добірну першу лаву...
То з петель зірвало
Двері синагоги.
Очунялись гайдамаки.
Дивляться й не вірять –
Люди чи їх тіні
З’явилися на порозі.
І настала на майдані
Дивовижна тиша.
Із костьолу в синагогу
Пацюки і миші
Повзуть собі неспішно,
Мовби хочуть порівняти,
Чия кров смачніша.
Не гризуться, як зазвичай,
Пси із гайворонням
За висохлу костомаху.
Є що гризти і клювати.
(...Повно трупів... повно...)
Зацитькали тверезіші
На братову п’яну,
Показують ножами
На ту синагогу,
Де, гадалося, немає
Уже більш нікого.
Та юрмились на порозі
Не мертві – живії,
Закривавлені,
З ножами
Справжні Маковії.
Попереду із сувоєм
Старого завіту
Зіперсь на одвірок
Лейба Шаргородський.
«Не милості проситиму,-
Почав ребе, –
Бо ж усіх нас лихварями
Бачите одвіку.
Хай, як кажуть,
Ваша буде зверху.
Тільки знайте,
Панове убивці,
Що за дурня-брата
Вас тримали і тримають
Москалі трикляті.
Та чи шведи, а чи ляхи,
Турки чи татари –
Всім московським супостатам
Юдеї до пари.
Бачив начебто Максим ваш
Грамоту цариці.
Так, повірте, це все для годиться.
Щоб кричали ви й сьогодні,
Як батьки-невдахи:
«Ні жида! Ні ляха!»
Та ніколи вам не вдасться
Москві догодити,
Бо для неї усі ви
І ваші родини – одвічні бандити.
Якби слухали Мазепу,
Не встряли б в халепу».
...На Мойсея Менакера
Лейба похилився
І на небеса благально
Мовчки подивився.
«Прощавайте,
Одурені козаки й селяни!
Скоро Господь з високості
На землю погляне.
Тоді прийде наш Месія,
Щоб між нами, як братами,
Злагоду посіять».
Та й замовкнув
Лейба Шаргородський.
«Що, заціпило собаці? –
Першим Гонта крикнув. –
Та же зроду-віку
Ніхто жида-пройду
Не звав чоловіком».
«По книжках святих читав я, –
Залізняк втрутився, –
За наругу над Ісусом
Господь розгнівився
На жидів невдячних.
Вигнав клятих з свого дому,
Щоб не чуть й не бачить.
Тож і нам тепер годиться
Не слухать Іуду,
А робить, за що взялися, –
Недобитих
Справно добивати,
Щоб без ляха й жидовина
Нам празникувати».

...Поколото немалое число, а сколко – заподлинно знать не могу, однако думаю, не менее как всех мужеска и женского пола, даже до сущих младенцев, тысячи две человек поколото.
Із свідчення Максима Залізняка під час допиту

Заюшила з-за порогу
Течія кривава.
Червоними підковами
Коні гарцювали
По розстеленім сувою
Старого Завіту
І кривавими ставали
Рядки Божих літер:
«...Та кров – вона безчестить край,
А краєві не прощається за кров,
Що пролита в ньому,
Як тільки кров’ю того, хто її пролив» .

Епілог

«Що більше скошено юдеїв,
То більше проростає їх.
Наче отава», –
Над парадоксом цим
Не раз схиляли голови в задумі
Кобзар і Каменяр, і Леся, й Жаботинський...
Скільки ж було отих покосів,
Доки Вкраїна взяла в тямки,
Що в її надрах
(Хай і занесене вітрами долі)
Міцно вкоренилось насіння тих,
З чиєї віри виросла і віра косарів.
І слава Богу, що це сталось.
І хай вовіки так пребуде.
Амінь.
------------------------------------------------------------------------------------
1. «Гайдамаччина і рух 1768 р. – дуже важливі факти як протест проти польських державних, панських і церковних порядків. Тільки ж уся справа 1768 р. показує, в якім лісі й безладді були державні й громадські думки тодішніх верховодів українського повстання.
Вони (архимандрит Мельхиседек, запорожець Залізняк і сотник українських вояків на польській службі Гонта) підняли людей «золотою грамотою», яку мовбито дала цариця Катерина, й сподівались, що та цариця, яка за три роки перед тим знесла гетьманщину на лівім боці Дніпра і вже придушувала й Січ, та цариця, яка роздавала кріпаків своїм слугам, потерпить нову Хмельниччину на правім боці Дніпра!
До такої «темноти» треба придати, що повстанці 1768 р. все-таки показували таку ж вузьку церковну ненависть до католиків і жидів, яку польські конфедерати мали до благочестивих (звісні слова: лях, жид та собака – віра одинака), та ще й те, що після різні в Умані Гонта (по Шевченку – «мученик правий») і Залізняк (по Шевченку – «душа щира») поробили себе не тільки перший гетьманом, а другий полковником, а ще й князями Смілянським і Уманським, поділили здобич по чинах (причому Залізняк продав у Київ три скрині з сріблом).
До того це все нове козацтво одрізняло себе од тих хлопів, які думали тепер, побивши панів, стати самі всі рівними з тими вільними козаками: коли треба було ховати ті трупи, яких побили в Умані, то гайдамаки не схотіли того робити, а примусили мужиків, зігнавши їх із навкола».
Михайло Драгоманов «Шевченко, українофіли й соціалізм»

2. Максим Залізняк з послушників Мотронинського монастиря, куди прийшов із Січі, став ватажком повстання, відомого як Коліївщина (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називали різників, що спеціалізувалися на забиванні свиней). З вирваними ніздрями й з тавром «вор» засланий царським урядом на довічну каторгу в Нерчинськ.
3. Іван Гонта – сотник надвірної міліції Потоцьких, на якого покладалася оборона Умані. Коли місто було оточено, перейшов на бік повстанців. Виданий Польщі і загинув мученицькою смертю, як і решта козаків.

4. Свято Маковія за православним церковним календарем – день пам’яті мучеників за християнську віру – Маккавеїв.
Насправді ж були вони юдейськими героями, які задовго до виникнення християнства очолили боротьбу проти грецьких поневолювачів, котрі глумилися над звичаями, даними в Старому Завіті. На честь перемоги Маккавеїв юдеї всього світу відзначають Свято Ханука.

5. Грамота цариці, або ж Золота грамота, згадка про яку не знайшла місця в матеріалах слідства над учасниками Коліївщини, була не чим іншим, як вдало спланованою й здійсненою провокацією царського уряду, на яку піддалися запорожці. На хвилі ненависті українських селян до польської шляхти та управителів її маєтками з-поміж частини багатих юдеїв Росії вдалося розправитися з конфедератами, котрі виступали проти ставленика –фаворита цариці –на польський престол, а заодно й з непричетною до визиску та релігійного утиску не менш пригнобленою юдейською масою України.

6. Максим Залізняк набагато применшив число жертв серед юдеїв. Насправді ж історики називають 12-20 тисяч.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-08-13 08:58:03
Переглядів сторінки твору 2901
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.725 / 5.25  (5.047 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.02.22 16:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-08-13 22:16:22 ]
Трагічний твір, трагічні події. Можна тільки схилити голову перед пам'яттю усіх загиблих. Дякую за розлогий історичний коментар.
У творі, мабуть, заміть "братова" треба вживати "братія" або "браття", "братове" (в окличному відмінку). "Братова" має інше значення.Опис виразний, з яскравими (хоча й шокуючими) деталями.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Кисельов (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-14 01:24:48 ]
Вельмишановний пане Іване, щиро дякую за розгорнутий поетичний твір (цілком згідний, що на "ПМ" мають виставлятися тексти дуже різного, часом протилежного, ідейного звучання - звісно ж, у рамках толерантності щодо Української держави). Так само ж і в Умані мають бути і могила цадика Нахмана, і пам'ятник Ґонті й Залізнякові, і місця, що становлять польську спадщину (частково саме такою є "Софіївка"). Тобто, голос усіх трьох етнічних громад, що формували місто, має звучати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2016-08-15 16:53:20 ]
Як учили мене грищенецькі наставники, "нехай буде гречка, аби не сперечка". Тим паче, що нічого вже не зміниш в новітній окрасі Умані.