Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про освячення шлюбу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про освячення шлюбу
З того часу, як у печері каньйону Дністра поселився монах, люди з навколишніх, та й з далеких сіл почали до нього ходити за порадою. Особливо вдало пояснював про сім’ї. Навіть майбутнє бачив. А за те, що Божа людина з ними поговорить, та ще й помолиться за них, кожен приносив йому щось із харчів.
Тож одна молода сім’я, в якої не ладилося спільне життя, вирішила теж поїхати до того монаха. Бо вже і дитина в них знайшлася, а шлюб от-от міг розпастися. Та якось прохопилися сусідам, що їдуть, то ті і собі дуже попросилися з ними. Сусіди були старшими, дуже богомільними, мали дорослих дітей. Але побралися ще за радянських часів, тож без церковного шлюбу. А священик через те не допускав їх до причастя. Казав: «Спочатку візьміть шлюб». А чоловік затявся, що так пізно до шлюбу вже не піде, та й методи священика йому не подобалися. Вирішили розпитати, що їм робити.
А з другого боку від молодої сім’ї жив хлопець, який вже двічі мав одружуватися, але весілля все відміняли. Тож і йому важливо було поговорити з тим ченцем. Вирішили поїхати всі разом: у молодої сім’ї був автомобіль. Був і невеликий бізнес – продавали шерстяні покривала. Вони вирішили привезти монахові покривало. Жінка старшого подружжя спекла ченцеві хліб, ще й взяла домашні сметану і масло. А хлопець – літровий слоїк меду, бо його батько тримав пасіку.
Приїхавши до ченця, всі поскладали свої пакунки на пласкому камені. Першим на духовну розмову подалося молоде подружжя. Інші ж стали чекати віддалік кам’яної келії. Коли ті поговорили і повернулися, до монаха пішли старші. Довго говорили, а коли вернулися, то сказали, що їм чернець повідомив, що їх шлюб вже освячений Богом. «Дивно, – відповів на те молодий чоловік, – а нам він сказав, що церковного шлюбу нема. А ми брали церковний шлюб. Може, він каже неправду?» Запала мовчанка.
Тоді наймолодший, почувши таке, сказав, що до такого монаха не піде. І відразу попрямував до машини. Він вже давно зустрічався з дівчиною, начебто хорошою. Та після близьких стосунків обоє чулися дуже кепсько: відчували якусь пригніченість і невдоволення собою. Аж до того, що не хотіли бачити одне одного. Але що про те може знати одинокий монах, як він і в простому помилився?
Та обидві сім’ї все ж вирішили довести справу до кінця. Вони всі четверо повернулися до ченця і запитали, як це так може бути, що він говорить їм протилежне до того, що є насправді. Той запропонував їм сісти і почав пояснювати.
– Ви, – звернувся до старших, – одружилися з любові не на пробу, а назавжди. Були вірні одне одному, маєте дітей, живете для Бога. Тому Бог освятив вашу сім’ю з самого початку.
– А ви, – поглянув на молодих, – зробили пишне весілля з великим застіллям і багатьма гостями. А своє освячення від Бога зневажили, бо не прийняли церковний шлюб за важливий. Згадай-но, як все було – звернувся до чоловіка.
– А й справді, – почав пригадувати той, – відразу після шлюбу, ще в церкві, всі нас вітали. Серед них побачив знайомого, який замовляв мені машину для весілля, а я з ним ще не розплатився. Знав, що зустрітися пізніше буде складно, бо він саме збирався за кордон. І я не хотів, щоби в нього залишалися неприємні враження про мене. То взяв і віддав там же, ще в церкві. А заплатити за шлюб вже не мав чим. Тож підійшов до священика, і сказав: «Вибачте, отче, стільки пішло на все грошей, що вам вже не маю чим заплатити.» Знав, що священик не буде нічого на те казати, бо йому не випадає. Думав, заплачу пізніше, але потім вирішив, що священик не надто перевтомився. Тим більше, що жінка давала йому якісь цукерки. Та й так і зосталося.
– Ви зробили порожнє бучне застілля для багатьох людей, а Богові на ньому місця не знайшлося. Бо Його освячення не мали за суттєве. І як почали своє спільне життя, орієнтуючись тільки на земні справи, так і продовжуєте.
– То що ж нам робити, знову брати шлюб?
– Ні, – відповів чернець. – Вам обом із дружиною треба пообіцяти перш за все Богові, та й і одне одному, що будете вірними Йому і своїй любові, і житимете разом по всі дні вашого життя. І будьте такими. Тоді Він освятить ваш шлюб, і ви це відчуєте. Віддаючи себе Богові, віддайте належне і священикові, бо то через нього сходив на вас Дух Святий. Щастя приходить тоді, коли не тільки береш у Всевишнього, але і віддаєш заради Нього.
Молоді люди погодилися, і всі сердечно подякували ченцю за настанови. І коли вже піднялися з лавки, щоби піти, господар келії зупинив їх:
– А тому, котрий приніс мед, скажіть, що й інтимність належить Богові, як і ми самі. І ставитися до неї треба серйозно. Душа болить від того, що цього немає.
15.08.2016р.
Тож одна молода сім’я, в якої не ладилося спільне життя, вирішила теж поїхати до того монаха. Бо вже і дитина в них знайшлася, а шлюб от-от міг розпастися. Та якось прохопилися сусідам, що їдуть, то ті і собі дуже попросилися з ними. Сусіди були старшими, дуже богомільними, мали дорослих дітей. Але побралися ще за радянських часів, тож без церковного шлюбу. А священик через те не допускав їх до причастя. Казав: «Спочатку візьміть шлюб». А чоловік затявся, що так пізно до шлюбу вже не піде, та й методи священика йому не подобалися. Вирішили розпитати, що їм робити.
А з другого боку від молодої сім’ї жив хлопець, який вже двічі мав одружуватися, але весілля все відміняли. Тож і йому важливо було поговорити з тим ченцем. Вирішили поїхати всі разом: у молодої сім’ї був автомобіль. Був і невеликий бізнес – продавали шерстяні покривала. Вони вирішили привезти монахові покривало. Жінка старшого подружжя спекла ченцеві хліб, ще й взяла домашні сметану і масло. А хлопець – літровий слоїк меду, бо його батько тримав пасіку.
Приїхавши до ченця, всі поскладали свої пакунки на пласкому камені. Першим на духовну розмову подалося молоде подружжя. Інші ж стали чекати віддалік кам’яної келії. Коли ті поговорили і повернулися, до монаха пішли старші. Довго говорили, а коли вернулися, то сказали, що їм чернець повідомив, що їх шлюб вже освячений Богом. «Дивно, – відповів на те молодий чоловік, – а нам він сказав, що церковного шлюбу нема. А ми брали церковний шлюб. Може, він каже неправду?» Запала мовчанка.
Тоді наймолодший, почувши таке, сказав, що до такого монаха не піде. І відразу попрямував до машини. Він вже давно зустрічався з дівчиною, начебто хорошою. Та після близьких стосунків обоє чулися дуже кепсько: відчували якусь пригніченість і невдоволення собою. Аж до того, що не хотіли бачити одне одного. Але що про те може знати одинокий монах, як він і в простому помилився?
Та обидві сім’ї все ж вирішили довести справу до кінця. Вони всі четверо повернулися до ченця і запитали, як це так може бути, що він говорить їм протилежне до того, що є насправді. Той запропонував їм сісти і почав пояснювати.
– Ви, – звернувся до старших, – одружилися з любові не на пробу, а назавжди. Були вірні одне одному, маєте дітей, живете для Бога. Тому Бог освятив вашу сім’ю з самого початку.
– А ви, – поглянув на молодих, – зробили пишне весілля з великим застіллям і багатьма гостями. А своє освячення від Бога зневажили, бо не прийняли церковний шлюб за важливий. Згадай-но, як все було – звернувся до чоловіка.
– А й справді, – почав пригадувати той, – відразу після шлюбу, ще в церкві, всі нас вітали. Серед них побачив знайомого, який замовляв мені машину для весілля, а я з ним ще не розплатився. Знав, що зустрітися пізніше буде складно, бо він саме збирався за кордон. І я не хотів, щоби в нього залишалися неприємні враження про мене. То взяв і віддав там же, ще в церкві. А заплатити за шлюб вже не мав чим. Тож підійшов до священика, і сказав: «Вибачте, отче, стільки пішло на все грошей, що вам вже не маю чим заплатити.» Знав, що священик не буде нічого на те казати, бо йому не випадає. Думав, заплачу пізніше, але потім вирішив, що священик не надто перевтомився. Тим більше, що жінка давала йому якісь цукерки. Та й так і зосталося.
– Ви зробили порожнє бучне застілля для багатьох людей, а Богові на ньому місця не знайшлося. Бо Його освячення не мали за суттєве. І як почали своє спільне життя, орієнтуючись тільки на земні справи, так і продовжуєте.
– То що ж нам робити, знову брати шлюб?
– Ні, – відповів чернець. – Вам обом із дружиною треба пообіцяти перш за все Богові, та й і одне одному, що будете вірними Йому і своїй любові, і житимете разом по всі дні вашого життя. І будьте такими. Тоді Він освятить ваш шлюб, і ви це відчуєте. Віддаючи себе Богові, віддайте належне і священикові, бо то через нього сходив на вас Дух Святий. Щастя приходить тоді, коли не тільки береш у Всевишнього, але і віддаєш заради Нього.
Молоді люди погодилися, і всі сердечно подякували ченцю за настанови. І коли вже піднялися з лавки, щоби піти, господар келії зупинив їх:
– А тому, котрий приніс мед, скажіть, що й інтимність належить Богові, як і ми самі. І ставитися до неї треба серйозно. Душа болить від того, що цього немає.
15.08.2016р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
