З того часу, як у печері каньйону Дністра поселився монах, люди з навколишніх, та й з далеких сіл почали до нього ходити за порадою. Особливо вдало пояснював про сім’ї. Навіть майбутнє бачив. А за те, що Божа людина з ними поговорить, та ще й помолиться за них, кожен приносив йому щось із харчів.
Тож одна молода сім’я, в якої не ладилося спільне життя, вирішила теж поїхати до того монаха. Бо вже і дитина в них знайшлася, а шлюб от-от міг розпастися. Та якось прохопилися сусідам, що їдуть, то ті і собі дуже попросилися з ними. Сусіди були старшими, дуже богомільними, мали дорослих дітей. Але побралися ще за радянських часів, тож без церковного шлюбу. А священик через те не допускав їх до причастя. Казав: «Спочатку візьміть шлюб». А чоловік затявся, що так пізно до шлюбу вже не піде, та й методи священика йому не подобалися. Вирішили розпитати, що їм робити.
А з другого боку від молодої сім’ї жив хлопець, який вже двічі мав одружуватися, але весілля все відміняли. Тож і йому важливо було поговорити з тим ченцем. Вирішили поїхати всі разом: у молодої сім’ї був автомобіль. Був і невеликий бізнес – продавали шерстяні покривала. Вони вирішили привезти монахові покривало. Жінка старшого подружжя спекла ченцеві хліб, ще й взяла домашні сметану і масло. А хлопець – літровий слоїк меду, бо його батько тримав пасіку.
Приїхавши до ченця, всі поскладали свої пакунки на пласкому камені. Першим на духовну розмову подалося молоде подружжя. Інші ж стали чекати віддалік кам’яної келії. Коли ті поговорили і повернулися, до монаха пішли старші. Довго говорили, а коли вернулися, то сказали, що їм чернець повідомив, що їх шлюб вже освячений Богом. «Дивно, – відповів на те молодий чоловік, – а нам він сказав, що церковного шлюбу нема. А ми брали церковний шлюб. Може, він каже неправду?» Запала мовчанка.
Тоді наймолодший, почувши таке, сказав, що до такого монаха не піде. І відразу попрямував до машини. Він вже давно зустрічався з дівчиною, начебто хорошою. Та після близьких стосунків обоє чулися дуже кепсько: відчували якусь пригніченість і невдоволення собою. Аж до того, що не хотіли бачити одне одного. Але що про те може знати одинокий монах, як він і в простому помилився?
Та обидві сім’ї все ж вирішили довести справу до кінця. Вони всі четверо повернулися до ченця і запитали, як це так може бути, що він говорить їм протилежне до того, що є насправді. Той запропонував їм сісти і почав пояснювати.
– Ви, – звернувся до старших, – одружилися з любові не на пробу, а назавжди. Були вірні одне одному, маєте дітей, живете для Бога. Тому Бог освятив вашу сім’ю з самого початку.
– А ви, – поглянув на молодих, – зробили пишне весілля з великим застіллям і багатьма гостями. А своє освячення від Бога зневажили, бо не прийняли церковний шлюб за важливий. Згадай-но, як все було – звернувся до чоловіка.
– А й справді, – почав пригадувати той, – відразу після шлюбу, ще в церкві, всі нас вітали. Серед них побачив знайомого, який замовляв мені машину для весілля, а я з ним ще не розплатився. Знав, що зустрітися пізніше буде складно, бо він саме збирався за кордон. І я не хотів, щоби в нього залишалися неприємні враження про мене. То взяв і віддав там же, ще в церкві. А заплатити за шлюб вже не мав чим. Тож підійшов до священика, і сказав: «Вибачте, отче, стільки пішло на все грошей, що вам вже не маю чим заплатити.» Знав, що священик не буде нічого на те казати, бо йому не випадає. Думав, заплачу пізніше, але потім вирішив, що священик не надто перевтомився. Тим більше, що жінка давала йому якісь цукерки. Та й так і зосталося.
– Ви зробили порожнє бучне застілля для багатьох людей, а Богові на ньому місця не знайшлося. Бо Його освячення не мали за суттєве. І як почали своє спільне життя, орієнтуючись тільки на земні справи, так і продовжуєте.
– То що ж нам робити, знову брати шлюб?
– Ні, – відповів чернець. – Вам обом із дружиною треба пообіцяти перш за все Богові, та й і одне одному, що будете вірними Йому і своїй любові, і житимете разом по всі дні вашого життя. І будьте такими. Тоді Він освятить ваш шлюб, і ви це відчуєте. Віддаючи себе Богові, віддайте належне і священикові, бо то через нього сходив на вас Дух Святий. Щастя приходить тоді, коли не тільки береш у Всевишнього, але і віддаєш заради Нього.
Молоді люди погодилися, і всі сердечно подякували ченцю за настанови. І коли вже піднялися з лавки, щоби піти, господар келії зупинив їх:
– А тому, котрий приніс мед, скажіть, що й інтимність належить Богові, як і ми самі. І ставитися до неї треба серйозно. Душа болить від того, що цього немає.
15.08.2016р.