Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про освячення шлюбу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про освячення шлюбу
З того часу, як у печері каньйону Дністра поселився монах, люди з навколишніх, та й з далеких сіл почали до нього ходити за порадою. Особливо вдало пояснював про сім’ї. Навіть майбутнє бачив. А за те, що Божа людина з ними поговорить, та ще й помолиться за них, кожен приносив йому щось із харчів.
Тож одна молода сім’я, в якої не ладилося спільне життя, вирішила теж поїхати до того монаха. Бо вже і дитина в них знайшлася, а шлюб от-от міг розпастися. Та якось прохопилися сусідам, що їдуть, то ті і собі дуже попросилися з ними. Сусіди були старшими, дуже богомільними, мали дорослих дітей. Але побралися ще за радянських часів, тож без церковного шлюбу. А священик через те не допускав їх до причастя. Казав: «Спочатку візьміть шлюб». А чоловік затявся, що так пізно до шлюбу вже не піде, та й методи священика йому не подобалися. Вирішили розпитати, що їм робити.
А з другого боку від молодої сім’ї жив хлопець, який вже двічі мав одружуватися, але весілля все відміняли. Тож і йому важливо було поговорити з тим ченцем. Вирішили поїхати всі разом: у молодої сім’ї був автомобіль. Був і невеликий бізнес – продавали шерстяні покривала. Вони вирішили привезти монахові покривало. Жінка старшого подружжя спекла ченцеві хліб, ще й взяла домашні сметану і масло. А хлопець – літровий слоїк меду, бо його батько тримав пасіку.
Приїхавши до ченця, всі поскладали свої пакунки на пласкому камені. Першим на духовну розмову подалося молоде подружжя. Інші ж стали чекати віддалік кам’яної келії. Коли ті поговорили і повернулися, до монаха пішли старші. Довго говорили, а коли вернулися, то сказали, що їм чернець повідомив, що їх шлюб вже освячений Богом. «Дивно, – відповів на те молодий чоловік, – а нам він сказав, що церковного шлюбу нема. А ми брали церковний шлюб. Може, він каже неправду?» Запала мовчанка.
Тоді наймолодший, почувши таке, сказав, що до такого монаха не піде. І відразу попрямував до машини. Він вже давно зустрічався з дівчиною, начебто хорошою. Та після близьких стосунків обоє чулися дуже кепсько: відчували якусь пригніченість і невдоволення собою. Аж до того, що не хотіли бачити одне одного. Але що про те може знати одинокий монах, як він і в простому помилився?
Та обидві сім’ї все ж вирішили довести справу до кінця. Вони всі четверо повернулися до ченця і запитали, як це так може бути, що він говорить їм протилежне до того, що є насправді. Той запропонував їм сісти і почав пояснювати.
– Ви, – звернувся до старших, – одружилися з любові не на пробу, а назавжди. Були вірні одне одному, маєте дітей, живете для Бога. Тому Бог освятив вашу сім’ю з самого початку.
– А ви, – поглянув на молодих, – зробили пишне весілля з великим застіллям і багатьма гостями. А своє освячення від Бога зневажили, бо не прийняли церковний шлюб за важливий. Згадай-но, як все було – звернувся до чоловіка.
– А й справді, – почав пригадувати той, – відразу після шлюбу, ще в церкві, всі нас вітали. Серед них побачив знайомого, який замовляв мені машину для весілля, а я з ним ще не розплатився. Знав, що зустрітися пізніше буде складно, бо він саме збирався за кордон. І я не хотів, щоби в нього залишалися неприємні враження про мене. То взяв і віддав там же, ще в церкві. А заплатити за шлюб вже не мав чим. Тож підійшов до священика, і сказав: «Вибачте, отче, стільки пішло на все грошей, що вам вже не маю чим заплатити.» Знав, що священик не буде нічого на те казати, бо йому не випадає. Думав, заплачу пізніше, але потім вирішив, що священик не надто перевтомився. Тим більше, що жінка давала йому якісь цукерки. Та й так і зосталося.
– Ви зробили порожнє бучне застілля для багатьох людей, а Богові на ньому місця не знайшлося. Бо Його освячення не мали за суттєве. І як почали своє спільне життя, орієнтуючись тільки на земні справи, так і продовжуєте.
– То що ж нам робити, знову брати шлюб?
– Ні, – відповів чернець. – Вам обом із дружиною треба пообіцяти перш за все Богові, та й і одне одному, що будете вірними Йому і своїй любові, і житимете разом по всі дні вашого життя. І будьте такими. Тоді Він освятить ваш шлюб, і ви це відчуєте. Віддаючи себе Богові, віддайте належне і священикові, бо то через нього сходив на вас Дух Святий. Щастя приходить тоді, коли не тільки береш у Всевишнього, але і віддаєш заради Нього.
Молоді люди погодилися, і всі сердечно подякували ченцю за настанови. І коли вже піднялися з лавки, щоби піти, господар келії зупинив їх:
– А тому, котрий приніс мед, скажіть, що й інтимність належить Богові, як і ми самі. І ставитися до неї треба серйозно. Душа болить від того, що цього немає.
15.08.2016р.
Тож одна молода сім’я, в якої не ладилося спільне життя, вирішила теж поїхати до того монаха. Бо вже і дитина в них знайшлася, а шлюб от-от міг розпастися. Та якось прохопилися сусідам, що їдуть, то ті і собі дуже попросилися з ними. Сусіди були старшими, дуже богомільними, мали дорослих дітей. Але побралися ще за радянських часів, тож без церковного шлюбу. А священик через те не допускав їх до причастя. Казав: «Спочатку візьміть шлюб». А чоловік затявся, що так пізно до шлюбу вже не піде, та й методи священика йому не подобалися. Вирішили розпитати, що їм робити.
А з другого боку від молодої сім’ї жив хлопець, який вже двічі мав одружуватися, але весілля все відміняли. Тож і йому важливо було поговорити з тим ченцем. Вирішили поїхати всі разом: у молодої сім’ї був автомобіль. Був і невеликий бізнес – продавали шерстяні покривала. Вони вирішили привезти монахові покривало. Жінка старшого подружжя спекла ченцеві хліб, ще й взяла домашні сметану і масло. А хлопець – літровий слоїк меду, бо його батько тримав пасіку.
Приїхавши до ченця, всі поскладали свої пакунки на пласкому камені. Першим на духовну розмову подалося молоде подружжя. Інші ж стали чекати віддалік кам’яної келії. Коли ті поговорили і повернулися, до монаха пішли старші. Довго говорили, а коли вернулися, то сказали, що їм чернець повідомив, що їх шлюб вже освячений Богом. «Дивно, – відповів на те молодий чоловік, – а нам він сказав, що церковного шлюбу нема. А ми брали церковний шлюб. Може, він каже неправду?» Запала мовчанка.
Тоді наймолодший, почувши таке, сказав, що до такого монаха не піде. І відразу попрямував до машини. Він вже давно зустрічався з дівчиною, начебто хорошою. Та після близьких стосунків обоє чулися дуже кепсько: відчували якусь пригніченість і невдоволення собою. Аж до того, що не хотіли бачити одне одного. Але що про те може знати одинокий монах, як він і в простому помилився?
Та обидві сім’ї все ж вирішили довести справу до кінця. Вони всі четверо повернулися до ченця і запитали, як це так може бути, що він говорить їм протилежне до того, що є насправді. Той запропонував їм сісти і почав пояснювати.
– Ви, – звернувся до старших, – одружилися з любові не на пробу, а назавжди. Були вірні одне одному, маєте дітей, живете для Бога. Тому Бог освятив вашу сім’ю з самого початку.
– А ви, – поглянув на молодих, – зробили пишне весілля з великим застіллям і багатьма гостями. А своє освячення від Бога зневажили, бо не прийняли церковний шлюб за важливий. Згадай-но, як все було – звернувся до чоловіка.
– А й справді, – почав пригадувати той, – відразу після шлюбу, ще в церкві, всі нас вітали. Серед них побачив знайомого, який замовляв мені машину для весілля, а я з ним ще не розплатився. Знав, що зустрітися пізніше буде складно, бо він саме збирався за кордон. І я не хотів, щоби в нього залишалися неприємні враження про мене. То взяв і віддав там же, ще в церкві. А заплатити за шлюб вже не мав чим. Тож підійшов до священика, і сказав: «Вибачте, отче, стільки пішло на все грошей, що вам вже не маю чим заплатити.» Знав, що священик не буде нічого на те казати, бо йому не випадає. Думав, заплачу пізніше, але потім вирішив, що священик не надто перевтомився. Тим більше, що жінка давала йому якісь цукерки. Та й так і зосталося.
– Ви зробили порожнє бучне застілля для багатьох людей, а Богові на ньому місця не знайшлося. Бо Його освячення не мали за суттєве. І як почали своє спільне життя, орієнтуючись тільки на земні справи, так і продовжуєте.
– То що ж нам робити, знову брати шлюб?
– Ні, – відповів чернець. – Вам обом із дружиною треба пообіцяти перш за все Богові, та й і одне одному, що будете вірними Йому і своїй любові, і житимете разом по всі дні вашого життя. І будьте такими. Тоді Він освятить ваш шлюб, і ви це відчуєте. Віддаючи себе Богові, віддайте належне і священикові, бо то через нього сходив на вас Дух Святий. Щастя приходить тоді, коли не тільки береш у Всевишнього, але і віддаєш заради Нього.
Молоді люди погодилися, і всі сердечно подякували ченцю за настанови. І коли вже піднялися з лавки, щоби піти, господар келії зупинив їх:
– А тому, котрий приніс мед, скажіть, що й інтимність належить Богові, як і ми самі. І ставитися до неї треба серйозно. Душа болить від того, що цього немає.
15.08.2016р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
