Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ночі Вітер /
Проза
Кайхан
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кайхан
Вайлувате, опецькувате цуценя з*явилося на нашому провулку рік тому, і все змінилося у спокійному і розважливому житті мешканців «провалля»,- так з любов*ю називали мальовниче місце у затінку яблуневого цвіту під залізничним насипом, стрімко зникаючих у далині потягів.
Гостровухе пухнасте, з лапищами не дрібної породи маламута, воно впевнено пірнуло у світ незнайомих запахів, звуків і відчуттів.
Четверолапі друзі не забарилися із знайомством. Вівчарка Герда, що проживала по сусідству, робила підкопи і періодично пробиралася в гості до малюка. Кайхан, таке ім*я отримав наш новий мешканець, люб*язно сприймав візити сміливої дами.
Через півроку Кайхан був вже поважним псом, але дитинство не відпускало різноманітними витівками: квітники, сусідські городи були центром уваги бешкетника. Своїх хазяїв він поважав і любив. Хазяйку про себе називав мамою і з задоволенням облизував її тендітний носик, закидаючи лапища аж на плечі. Хазяїна обожнював і трішечки боявся. А от з їхнім сином стосунки були на рівних. Борюкалися у густій траві, рили нори у купі піску, і весь світ був близьким і радісним.
Одного разу, по обіду, провулок сполошився,- Кайхан зник! Хазяїн бігав по подвір*ю і волав на все провалля : Кайхан! Кайхан!!!
Мобільними дзвінками покрили простір можливих собачих прогулянок. Сусіди занепокоєно шастали між дворами, співчуваючи пропажі. Та були й такі, що таємно раділи зникненню Кайхана. Останнім часом, коли всі виїздили з дому, він від самотності, сидячи у вольєрі, що побудував йому хазяїн, вив. А завивав Кайхан так як треба, по-вовчому. А що, знай наших, ми ж не якісь там пуделі з під ковдри, ми для широких ведмежих просторів і снігових завалів, а тут,- посадили. Ха!
- Кайхан! – його ніде не було. Вже бігали й до залізничного насипу. Хіба що до магазину не сягав обшук кущів і водоймищ.
«Шукайте»,- думав Кайхан , приплющуючи очі від яскравого серпневого сонця. Він вольготно лежав під зеленою горожею в двох метрах від порогу і мріяв про те, як виросте і покаже їм тут усім підлісним і спартаківським псам, як перегребе городи і квітники бабцям, що постійно наїздили на нього. Мріялась йому розкішна молода пані собачої статі. «І під три чорти котіться всі, а я сплю!»
Хазяїн в котрий раз пробіг по подвір*ю і ледь не впав, перечепившись через пухнату і пружну гірку.
-А-а- а-а!!! Так от ти де!
Провалля з полегшенням зітхнуло, і всі зайнялися своїми справами.
Герда все частіше приходила в гості до Кайхана, проповзаючи під металевою сіткою між дворами. Кайхан теж провідував її, вже ж не сидіти одному вдома.
Їх лаяли, шмагали і пестили, городили забори. Купували дорогі нашийники, та простір за забором був привабливим і жаданим.
Внизу під насипом протікала маленька річечка Тарапунька. Туди злітались хвостаті сороки, підквакували жабенята. Горобці зграями шастали туди – сюди. Небо присідало, з подивом вдивляючись в цей веселковий світ радощів і свободи.
« Що вам, двоногим, без крил і хвостів? Заздрісно? Байдуже?»
-Кайхан, до дому!!!
Зима прийшла пухким, лапатим снігом. За ніч випало чимало. На ранок всі повискакували з лопатами горнути з під ніг зимовий непотріб. Тільки Кайхан з задоволенням вистрибував по наметам довгожданих снігових хвиль, презирливо кидаючи погляд на людей, знищуючих отаку красу. Сніг, сніг, сніг… Білі з сірим плями на хутрі Кайхана майоріли то тут, то там. «О, так! О, єс!»
… Вечоріло. Підходив час потягу на захід. Річечка під лапами і не хрумкнула, теж занесло, заметелило.
«І як на ту насип скарабкатись? »
Здоровезне і біле засліпило очі. «Не візьмеш!» Кайхан сміливо
вперся могутніми лапами в бетонні шпали. «Не візьмеш!»
Потяг ішов на захід…
Гостровухе пухнасте, з лапищами не дрібної породи маламута, воно впевнено пірнуло у світ незнайомих запахів, звуків і відчуттів.
Четверолапі друзі не забарилися із знайомством. Вівчарка Герда, що проживала по сусідству, робила підкопи і періодично пробиралася в гості до малюка. Кайхан, таке ім*я отримав наш новий мешканець, люб*язно сприймав візити сміливої дами.
Через півроку Кайхан був вже поважним псом, але дитинство не відпускало різноманітними витівками: квітники, сусідські городи були центром уваги бешкетника. Своїх хазяїв він поважав і любив. Хазяйку про себе називав мамою і з задоволенням облизував її тендітний носик, закидаючи лапища аж на плечі. Хазяїна обожнював і трішечки боявся. А от з їхнім сином стосунки були на рівних. Борюкалися у густій траві, рили нори у купі піску, і весь світ був близьким і радісним.
Одного разу, по обіду, провулок сполошився,- Кайхан зник! Хазяїн бігав по подвір*ю і волав на все провалля : Кайхан! Кайхан!!!
Мобільними дзвінками покрили простір можливих собачих прогулянок. Сусіди занепокоєно шастали між дворами, співчуваючи пропажі. Та були й такі, що таємно раділи зникненню Кайхана. Останнім часом, коли всі виїздили з дому, він від самотності, сидячи у вольєрі, що побудував йому хазяїн, вив. А завивав Кайхан так як треба, по-вовчому. А що, знай наших, ми ж не якісь там пуделі з під ковдри, ми для широких ведмежих просторів і снігових завалів, а тут,- посадили. Ха!
- Кайхан! – його ніде не було. Вже бігали й до залізничного насипу. Хіба що до магазину не сягав обшук кущів і водоймищ.
«Шукайте»,- думав Кайхан , приплющуючи очі від яскравого серпневого сонця. Він вольготно лежав під зеленою горожею в двох метрах від порогу і мріяв про те, як виросте і покаже їм тут усім підлісним і спартаківським псам, як перегребе городи і квітники бабцям, що постійно наїздили на нього. Мріялась йому розкішна молода пані собачої статі. «І під три чорти котіться всі, а я сплю!»
Хазяїн в котрий раз пробіг по подвір*ю і ледь не впав, перечепившись через пухнату і пружну гірку.
-А-а- а-а!!! Так от ти де!
Провалля з полегшенням зітхнуло, і всі зайнялися своїми справами.
Герда все частіше приходила в гості до Кайхана, проповзаючи під металевою сіткою між дворами. Кайхан теж провідував її, вже ж не сидіти одному вдома.
Їх лаяли, шмагали і пестили, городили забори. Купували дорогі нашийники, та простір за забором був привабливим і жаданим.
Внизу під насипом протікала маленька річечка Тарапунька. Туди злітались хвостаті сороки, підквакували жабенята. Горобці зграями шастали туди – сюди. Небо присідало, з подивом вдивляючись в цей веселковий світ радощів і свободи.
« Що вам, двоногим, без крил і хвостів? Заздрісно? Байдуже?»
-Кайхан, до дому!!!
Зима прийшла пухким, лапатим снігом. За ніч випало чимало. На ранок всі повискакували з лопатами горнути з під ніг зимовий непотріб. Тільки Кайхан з задоволенням вистрибував по наметам довгожданих снігових хвиль, презирливо кидаючи погляд на людей, знищуючих отаку красу. Сніг, сніг, сніг… Білі з сірим плями на хутрі Кайхана майоріли то тут, то там. «О, так! О, єс!»
… Вечоріло. Підходив час потягу на захід. Річечка під лапами і не хрумкнула, теж занесло, заметелило.
«І як на ту насип скарабкатись? »
Здоровезне і біле засліпило очі. «Не візьмеш!» Кайхан сміливо
вперся могутніми лапами в бетонні шпали. «Не візьмеш!»
Потяг ішов на захід…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
