Життя ходу не зупинити...

Коли удосвіта зникають
Сни, наче роки золоті, –
Лежу, стривожений до краю,
В незрозумілій самоті.
Адже ще й миті не минуло,
Як цілував отут уста, –
І, пальцем, лагідним та чулим,
Вчував тремтіння живота.
Грудьми розхитуючи груди,
Мов на високих хвилях, плив, –
І видавалось – вічно буде
Чужа покора й мій порив.
Сліпила очі ніч зимова,
Позбувшись згуслої імли,
Коли вслухалася в розмови,
Що між цілунками вели.
Яскраве видиво, як свічка,
Згоріло в бистрому вогні, –
Немає поруч молодички,
Лиш тінь неясна на стіні
Не рахував би скупо гривень,
А все віддав, що приберіг,
Щоб знову втомлено-щасливим
Згубитись в теплих нетрях ніг.
Але скупіші на візити
Жінки знедавна в сни мої, –
Ходу життя - не зупинити,
Час, наче гори, не стоїть...
28.01.17

http://maysterni.com/publication.php?id=122615

Віктор Кучерук

Лежу, стривожений, у ліжку
І відчуваю – щось не так,
Бо по душі скребуться кішки
І тепло – нижче живота.
В напрузі думаю, сірома,
Було насправді це, чи сон?
Чому, як мертвий, від утоми
Захеканий лежу пластом?
Чому мій палець ніжний, чулий,
Як під напругою – тремтить,
А голова неначе вулик
перебирає кожну мить.
Пригадую: неначе в морі,
Я на чуттєвих хвилях плив -
То молодичка, у покорі,
Розворушила мій порив.
Хитались груди вліво-вправо,
Сліпили очі, мов маяк,
Вона всміхалася лукаво,
Я ж цілував її усмак.
А потім, осмілівши зовсім,
На неї, наче тінь, приліг,
Пив аромат її волосся
й заплутався у нетрях ніг…
...Тепер лежу в думках: «Одначе,
У сні зумів не впасти ниць.
Та пенсії в житті не стачить
на всіх покірних молодиць»

28.01.2017