Присвяти

І
Віллі та Генрієтті

Вам двом лиш буде зрозумілий
Віршів цих спомин такий милий:
Той сад, ті ігри і той дім, –
Кузену із кузеною моїм.

В саду тім, в затінку тополь,
Ми – королева і король,
Мисливці, моряки, солдати,
Й ще тисячі, ким діти мріють стати.

Тепер, дорослими вже ставши,
І на хвилинку задрімавши,
Спостерігаємо в дворі
Гру ту ж, хоч іншої вже дітвори.

“Був час!” – повторюємо звично;
Та залишатиметься вічно
Він, мов прив’язаний до тебе,
Якщо любов залишив після себе.

Envoys

І
To Willie and Henrietta

If two may read aright
These rhymes of old delight
And house and garden play,
You too, my cousins, and you only, may.

You in a garden green
With me were king and queen,
Were hunter, soldier, tar,
And all the thousand things that children are.

Now in the elders' seat
We rest with quiet feet,
And from the window-bay
We watch the children, our successors, play.

"Time was," the golden head
Irrevocably said;
But time which one can bind,
While flowing fast away, leaves love behind.


ІІ
Моїй матері

Й ти, мамо, глянь на ці рядки,
Й вернись в минуле залюбки;
Й звук чути будеш знов у змозі
Маленьких ніжок на підлозі.

ІІ
To My Mother

You too, my mother, read my rhymes
For love of unforgotten times,
And you may chance to hear once more
The little feet along the floor.


ІІІ
Тітоньці

“Цариця всіх тіток! – щодня
Кричать племінники й рідня; –
Є ти – й нічого більш не треба;
Й нема дитинства вже без тебе!”

ІІІ
To Auntie

"Chief of our aunts"--not only I,
But all your dozen of nurselings cry--
"What did the other children do?
And what were childhood, wanting you?"


IV
Мінні

Велике ліжко в тій кімнаті,
Де можна лиш дорослим спати;
Кімната менша – прилягти
Могли там зрідка я і ти;
Й тоді в заручини я грався,
Й руки твоєї домагався;
Дитяча ж – краща всіх мені,
Бо там картинки на стіні,
А за вікном пташиний спів;
Й де місце ще таке знайду,
Щоб чути листя шум в саду,
Як вітерець би налетів;
Приємно в ліжку там валятись
І на картинки задивлятись,
Де йде за Севастополь бій,
І йдуть на штурм за строєм стрій,
Й гарматних пострілів димок;
Он луг, і вівці там пасуться;
Он діти весело сміються,
Вбрід переходячи струмок….
Від цього й сліду не лишилось,
І в домі тім усе змінилось;
Став іншим, мабуть, і сам дім –
Тепер нові жильці вже в нім;
Лиш річки поряд той же плин,
Й на ній гуркоче так же млин,
Хоч це вже й не спостерігати
Очам дитячим із загати;
Під тисом тим, де грались босі,
Мені вчувається і досі
Відлуння наших голосів,
І розрізняю кілька слів:
“Чи далеко до Вавілона?”

Ох, далеко, моя мила,
Й дістатись – чи ж буде сила;
Й ще далі до твого балкона!
“Чи дійти допоможе свічка?” –
Рефрен тої пісні лунає.
Можливо, як до ходьби є звичка,
Й не день один, і не одна нічка;
Та як вернутись – ніхто не знає!
Світанок вічний все окрасить
В тони яскраві дня; він там
І зорі, і свічки загасить –
Й дітьми уже не бути нам.

Шлю за моря вірші свої,
Туди, де Індії краї,
У далечінь до тебе в гості.
Ах, як же можемо забути
Далеких мандрів атрибути:
І крила альбатроса, й антилопи кості;
Яскраві птахи і монетки;
Браслети, чотки, статуетки
Божків, священні бубонці;
І черепашки, й камінці!
З підлоги рівня був нам видний
Шотландії лиш берег рідний;
А з крісла мали насолоду
Вже зріти пишність усю Сходу!
Хоча моря між нами й далі,
Все ж уявім: я в тій же залі,
А ти в індійськім кабінеті,
Але в казковім тім сюжеті
Вже поряд, як в ті давні дні,
Й ти посміхаєшся мені.
Й за все, що так любили ми,
Дай руку – й томик цей візьми!

IV
To Minnie

The red room with the giant bed
Where none but elders laid their head;
The little room where you and I
Did for awhile together lie
And, simple, suitor, I your hand
In decent marriage did demand;
The great day nursery, best of all,
With pictures pasted on the wall
And leaves upon the blind--
A pleasant room wherein to wake
And hear the leafy garden shake
And rustle in the wind--
And pleasant there to lie in bed
And see the pictures overhead--
The wars about Sebastopol,
The grinning guns along the wall,
The daring escalade,
The plunging ships, the bleating sheep,
The happy children ankle-deep
And laughing as they wade:
All these are vanished clean away,
And the old manse is changed to-day;
It wears an altered face
And shields a stranger race.
The river, on from mill to mill,
Flows past our childhood's garden still;
But ah! we children never more
Shall watch it from the water-door!
Below the yew--it still is there--
Our phantom voices haunt the air
As we were still at play,
And I can hear them call and say:
"How far is it to Babylon?"

Ah, far enough, my dear,
Far, far enough from here--
Smiling and kind, you grace a shelf
Too high for me to reach myself.
Reach down a hand, my dear, and take
These rhymes for old acquaintance' sake!
Yet you have farther gone!
"Can I get there by candlelight?"
So goes the old refrain.
I do not know--perchance you might--
But only, children, hear it right,
Ah, never to return again!
The eternal dawn, beyond a doubt,
Shall break on hill and plain,
And put all stars and candles out
Ere we be young again.

To you in distant India, these
I send across the seas,
Nor count it far across.
For which of us forget
The Indian cabinets,
The bones of antelope, the wings of albatross,
The pied and painted birds and beans,
The junks and bangles, beads and screens,
The gods and sacred bells,
And the load-humming, twisted shells!
The level of the parlour floor
Was honest, homely, Scottish shore;
But when we climbed upon a chair,
Behold the gorgeous East was there!
Be this a fable; and behold
Me in the parlour as of old,
And Minnie just above me set
In the quaint Indian cabinet!