Вересовий напій
Шотландська легенда

Вони напій із вересу
Варили давним-давно,
Що був солодший меду
Й п’янкіший, аніж вино;
Варили і пили його,
І в настроях веселих
Блаженно дні проводили
В підземних своїх оселях.

Тоді був король в Шотландії,
Що норов жорстокий мав;
В бою перемігши піктів,
Ще довго їх потім гнав;
По схилах, вересом вкритих,
Мов кіз, переслідував їх:
Маленькі тіла скрізь валялись
І мертвих вже, й ледь живих.

В краю тім знов літо буяло,
Й верес червоно цвів;
Й нікого в живих не лишалось,
Хто ель би варити вмів;
В могилках малих, мов дитячі,
На кожній з верхівок гір
Ті Вересові Пивовари
Лежали, німі з цих пір.

Король на коні їхав мовчки
По вересом вкритій землі,
Де бджоли гули і обабіч
Кричали десь журавлі;
Король же був злий і сердитий,
І хмурив неспроста лик свій:
Край вересовий підкорити –
І не скуштувати напій!?

Й так трапилось, що вояки його,
Як нишпорили навкруги,
Підважили камінь великий,
А в сховку під ним – вороги.
Їх витягли звідти – й ні слова
Добитись від них не могли:
Хлопчак-син і батько старенький
Останніми з піктів були.

Король на коні – його погляд
Їх наче ще більш умаля;
Й ця карликів пара вже знизу
Теж зиркала на короля.
Стояли вони над обривом,
Внизу бивсь у скелі прибій:
“Вам, бранці, життя подарую
За вересовий напій!”

Стояли там син із батьком
Й дивилися вниз і вгору:
Навкруг цвів червоно верес,
Внизу – в хвиль бурлінні море.
Й почувсь раптом батька голос,
Пронизливий і писклявий:
“Владарю, щось хочу сказати,
Як будете ви ласкаві;

Цінніше життя старому:
Я честю б не дорожив
І тайну напою продав би, –
Так він королю говорив;
Й хоч голос був, як у горобчика,
Чітка все ж вимова й дзвінка, –
Я тайну напою продав би,
Побоююсь тільки синка;

Бо юність життя не цінує,
Шукає і в смерті свій чин;
То ж честь не наважусь продати,
Як буде це бачити син.
Зв’яжіть його й киньте у море,
Щоб свідка вже не знайти,
Й напою секрет вам відкрию,
Хоч клявся його берегти.”

В ту ж мить сина міцно зв’язали,
До шиї припнувши п’яти,
Й, гойднувши раз кілька, жбурнули;
Й маленьке тіло хлоп’яти
Поглинуло море бурхливе.
І вже, як не стало його,
Стояв над обривом лиш батько –
Останній з народу свого.

“Це правда, що вам я мовив:
В синку сумнівавсь – не в собі –
До мужності тих брак довіри,
В кого ще пушок на губі.
Намарне тепер всі тортури,
Вогню не страшусь лабет;
Зі мною помре й напою
Вересового секрет.”

Heather Ale
A GALLOWAY LEGEND

From the bonny bells of heather
They brewed a drink long-syne,
Was sweeter far then honey,
Was stronger far than wine.
They brewed it and they drank it,
And lay in a blessed swound
For days and days together
In their dwellings underground.

There rose a king in Scotland,
A fell man to his foes,
He smote the Picts in battle,
He hunted them like roes.
Over miles of the red mountain
He hunted as they fled,
And strewed the dwarfish bodies
Of the dying and the dead.

Summer came in the country,
Red was the heather bell;
But the manner of the brewing
Was none alive to tell.
In graves that were like children's
On many a mountain head,
The Brewsters of the Heather
Lay numbered with the dead.

The king in the red moorland
Rode on a summer's day;
And the bees hummed, and the curlews
Cried beside the way.
The king rode, and was angry,
Black was his brow and pale,
To rule in a land of heather
And lack the Heather Ale.

It fortuned that his vassals,
Riding free on the heath,
Came on a stone that was fallen
And vermin hid beneath.
Rudely plucked from their hiding,
Never a word they spoke;
A son and his aged father --
Last of the dwarfish folk.

The king sat high on his charger,
He looked on the little men;
And the dwarfish and swarthy couple
Looked at the king again.
Down by the shore he had them;
And there on the giddy brink --
"I will give you life, ye vermin,
For the secret of the drink."

There stood the son and father,
And they looked high and low;
The heather was red around them,
The sea rumbled below.
And up and spoke the father,
Shrill was his voice to hear:
"I have a word in private,
A word for the royal ear.

"Life is dear to the aged,
And honour a little thing;
I would gladly sell the secret,"
Quoth the Pict to the king.
His voice was small as a sparrow's,
And shrill and wonderful clear:
"I would gladly sell my secret,
Only my son I fear.

"For life is a little matter,
And death is nought to the young;
And I dare not sell my honour
Under the eye of my son.
Take him, O king, and bind him,
And cast him far in the deep;
And it's I will tell the secret
That I have sworn to keep."

They took the son and bound him,
Neck and heels in a thong,
And a lad took him and swung him,
And flung him far and strong,
And the sea swallowed his body,
Like that of a child of ten; --
And there on the cliff stood the father,
Last of the dwarfish men.

"True was the word I told you:
Only my son I feared;
For I doubt the sapling courage
That goes without the beard.
But now in vain is the torture,
Fire shall never avail:
Here dies in my bosom
The secret of Heather Ale."