Excelsior!

Похмурий день вже догорів,
Коли селом альпійським брів
Юнак, що стяг ніс, на якім
Девіз – і слово дивне в нім:
Excelsior!

Смутний, та з під повік в очах
Блиск, мов із піхов на мечах;
І наче сурми срібний дзвін,
Чужої мови звук ніс він:
Excelsior!

Світились вікна хат в імлі,
Де люди в затишку й теплі;
Вгорі ж він зрів лиш сніг і лід
Й, мов стогін, погляду услід:
Excelsior!

“Не йди туди! – дід застеріг, –
Там буря й холод, лід і сніг,
Потік бурхливий в ночі тьмі.”
Й у відповідь – мов звук сурми:
Excelsior!

Просила дівчина: “Спинись
І до грудей цих пригорнись!”
Й сліз повні очі голубі –
Та він зітхнув лиш у журбі:
Excelsior!

“За всохле віття не хватайсь
Й лавини теж остерігайсь!” –
Ще слав останній заклик хтось;
І з висоти вже донеслось:
Excelsior!

Як Сен-Бернарський монастир
Озвучив зранку співом клір,
В молитву завчену проник
Приглушений вітрами крик:
Excelsior!

Псом знайдений, як навкруги
Все замели уже сніги,
В руці закляклій стяг стискав
З девізом тим, що закликав:
Excelsior!

Лежав, сповитий в пітьми беж,
Й хоч бездиханний – красень все ж;
А із небес на схили гір
Неслось, мов сонм падучих зір:
Excelsior!

Excelsior! (лат.) – все вище

Excelsior!

The shades of night were falling fast,
As through an Alpine village passed
A youth, who bore, 'mid snow and ice,
A banner with the strange device,
Excelsior!

His brow was sad; his eye beneath,
Flashed like a falchion from its sheath,
And like a silver clarion rung
The accents of that unknown tongue,
Excelsior!

In happy homes he saw the light
Of household fires gleam warm and bright;
Above, the spectral glaciers shone,
And from his lips escaped a groan,
Excelsior!

"Try not the Pass!" the old man said;
"Dark lowers the tempest overhead,
The roaring torrent is deep and wide!"
And loud that clarion voice replied,
Excelsior!

"Oh stay," the maiden said, "and rest
Thy weary head upon this breast! "
A tear stood in his bright blue eye,
But still he answered, with a sigh,
Excelsior!

"Beware the pine-tree's withered branch!
Beware the awful avalanche!"
This was the peasant's last Good-night,
A voice replied, far up the height,
Excelsior!

At break of day, as heavenward
The pious monks of Saint Bernard
Uttered the oft-repeated prayer,
A voice cried through the startled air,
Excelsior!

A traveller, by the faithful hound,
Half-buried in the snow was found,
Still grasping in his hand of ice
That banner with the strange device,
Excelsior!

There in the twilight cold and gray,
Lifeless, but beautiful, he lay,
And from the sky, serene and far,
A voice fell like a falling star,
Excelsior!

Псалом життю

Не вливай в рядки тужливість,
Що життя – це тільки сон:
Дух не вмер, якщо сонливість
Не взяла його в полон.

Яв – життя, життя – жадане,
Й не могила – його суть:
Все, що з праху, прахом стане –
Не душі, а плоті путь.

Не блаженство, й не печалі –
Ціль життя, не рій химер,
А на стежці долі далі
Бути завтра, ніж тепер.

Довгий шлях, а час минає;
Битись вдосталь ще серцям,
Та в битті цім вже лунає
Похоронний марш мерцям.

На всесвітнім полі битви,
Й на життя біваках теж
Будь не стадом для гонитви,
А яви геройство все ж.

Не спокушуйся майбутнім,
За минулим не жалій;
В сьогоденні будь присутнім,
І палай там, а не тлій.

Нам взірцем великі: жити
Треба так же; той же шлях
Обирай, щоб залишити
Слід на вічності пісках.

Слід, що виведе блукальця
На дорогу з манівців
І, без сил уже, страждальця
Знов підніме для трудів.

Не в руйнації – в творінні
Сенс життя свого знайди;
Сповнений снаги й терпіння,
Вір, працюй, надійся, жди!

A Psalm of Life

Tell me not, in mournful numbers,
Life is but an empty dream!
For the soul is dead that slumbers,
And things are not what they seem.

Life is real! Life is earnest!
And the grave is not its goal;
Dust thou art, to dust returnest,
Was not spoken of the soul.

Not enjoyment, and not sorrow,
Is our destined end or way;
But to act, that each to-morrow
Find us farther than to-day.

Art is long, and Time is fleeting,
And our hearts, though stout and brave,
Still, like muffled drums, are beating
Funeral marches to the grave.

In the world’s broad field of battle,
In the bivouac of Life,
Be not like dumb, driven cattle!
Be a hero in the strife!

Trust no Future, howe’er pleasant!
Let the dead Past bury its dead!
Act,— act in the living Present!
Heart within, and God o’erhead!

Lives of great men all remind us
We can make our lives sublime,
And, departing, leave behind us
Footprints on the sands of time;

Footprints, that perhaps another,
Sailing o’er life’s solemn main,
A forlorn and shipwrecked brother,
Seeing, shall take heart again.

Let us, then, be up and doing,
With a heart for any fate;
Still achieving, still pursuing,
Learn to labor and to wait.