ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця

Борис Костиря
2026.01.09 10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,

Мар'ян Кіхно
2026.01.09 07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом. Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога. На той час (після Другої світової) ув армії служили

Іван Потьомкін
2026.01.08 22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б

Євген Федчук
2026.01.08 19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля

Тетяна Левицька
2026.01.08 17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.

Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій

Кока Черкаський
2026.01.08 16:49
День через день,
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...

Сергій Губерначук
2026.01.08 12:54
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ночі Вітер / Проза

 Натали...
Образ твору    Натали вертелась перед зеркалом, готовясь на бал. У нее было замысловатой формы в резной раме согласно тому времени и стилю чудесное зеркало.
   В комнате было тепло. Где-то внизу, в подвале, трещали поленья, подогревая стены в бесчисленных дымоходах.

   Январская стужа привычно кружила за окном. Петербургская сырость съедала вновь выпавший снег, и Натали с огорчением представила путь к дому графини Разумовской.
   Зеркало улыбнулось наморщенному носику Натали. Ему нравилась новая хозяйка дома,– ее причуды и неуравновешенный строптивый характер.
Но этот бал, какое безумство!

   «Сама знаю,– глазами ответила Натали,– правда, Жорж, он явно ведет себя неприлично. Нет, этот не для меня. О ком бы еще и сплетничали, тоже мне великосветские дуры».

   Натали передернула плечиком, отмахиваясь от назойливых мыслей. Тема была запретной, даже для нее самой. Треугольники накладывались один на другой и каждый, кто попадал в них, стоял во краю угла.
   Ох, уж эти треугольники. Пушкин тоже хорош,– на тридцать седьмом году не успокоиться и сходить с ума от ревности! Подсчитал бы лучше своих ненаглядных, воспетых и просто брошенных на сеновале. А, да ну их.
   Зеркало утвердительно кивнуло. Оно было согласно с негодованием Натали. И поскольку в него смотрелись чаще женщины, зеркало всегда принимало их сторону. Хотя…

   Сама Натали к зеркалам не испытывала излишней привязанности. Разве в детстве, когда ее звали Ташей, у нее было одно маленькое овальной формы зеркальце. Это было давно, и зеркало потерялось среди домашних маменькиных вещей. Оно всегда отражало застывшее время удивительного счастья, отсвечивая в глазах Натали покойно плывущий мир познания нового и уверенность в бесконечности этого состояния.

   Маленькое зеркальце любило Ташу: ее прямой греческий носик, выразительность тонких губ, раскосую близорукость глаз. Оно умилялось хрупкостью Ташиной шеи, матовой кожей лица. Даже тогда, когда Натали было не до него, зеркальце всматривалось, вслушивалось в неугомонность детских фантазий и грез.
   …Пушкин в гостиной забавлялся очередной прозой. К Натали долетали обрывки фраз, возгласы восхищения и смех.
   «Какой примитив»,– подумала Натали, поправляя завитки волос на породистой перламутровой шее.

   Она, Натали, написала бы лучше, умнее. Она имела свой взгляд и свое лицо. Нет, не среди толпы танцующих невежд, не в дополнение талантам Пушкина, и не в угоду Его Высочеству. Да и кто когда читал ее «поэтические» тетради, написанные рукой десятилетней девочки, о правилах стихосложения с примерами из Княжнина и Хераскова? Она описывала Китай, перечисляя все его провинции, рассказывая о государственном устройстве. На полях рисовала затейливые вензеля и размышляла о счастье, призывая на помощь мудрых: «Ежели мы под счастьем будем разуметь такое состояние души, в котором бы она могла насладиться всей жизни новыми удовольствиями, то оно невозможно по образованию души нашей и по множеству неприятностей, с которыми часто невольным образом встречаемся в юдоли печалей».
   Вот. Это ль не правда земли?!

   А что сейчас? Четверо детей? Господи, четверо. Машенька родилась в тридцать втором, затем Саша – в тридцать третьем, Григорий – в тридцать пятом и самая младшая Наташа – двадцать третьего мая 1836 года. Куда уж, погуляла. Всех кавалеров Петербурга и Москвы собрала. А самой то всего двадцать пять.
   – И не смотри на меня так, а то осколки не соберешь,– это уже зеркалу.
   В конце-концов Натали совершенно перехотелось куда-либо идти. И этот бал… Нет, она останется дома в вечерней зимней тишине, у камина, что-то напишет, что-то прочтет.

   Ей надоели бесконечные полонезы, однообразные и безумные вальсы. Хотя, завершающий шаловливый котильон всегда нравился, но не теперь.
   – Саша, я устала, поезжай один.

   Пушкин нахмурился и молча, ничего не сказав, вышел.
   Они расставались. Их расставание было долгим, от самого венца. Натали всегда страдала тайным неприятием чего-то. Все то, что она читала, слышала, в чем воспитывалась,– не давало объяснений тягостному знанию, что что-то не так.
   Но семейная жизнь – это хлопоты, дети и дом. Это встречи, интриги, блистательные выходы в свет и постоянная нехватка денег.
   С деньгами без любви или с любовью без них. Натали не имела ни того, ни другого. И детей рожают совершенно не по любви, и не в порыве страсти. Страсть же обманчива и скоротечна.

   И кружила она в этом замкнутом круге своих мыслей то веселой блистательной фрейлиной при дворе, то холодной и бесстрастной на ложе любви.
   Несколько стихотворений написаны Пушкиным ей. Поэзия любви, поэзия ее любви, поэзия его любви.

…Ты предаешься мне нежна без упоенья,
Стыдливо-холодна восторгу моему
Едва ответствуешь…

   Но это личное, это не стихи, это – не стихи.
   Натали присела к столу и открыла тетрадь. Нет, здесь не было вензелей, стихов и умных высказываний. Каждый лист был испещрен цифрами, указаниями расходов.
   Пушкин никогда не попрекал ее тем, что она не получает содержания подобно сестрам. Он метался в поисках денег. Строка – копейки, дыр – тьма. Еще никто не отошел на расстояние столетия, чтобы сказать: Пушкин – гений. У Натали был муж, возможно гений, но денег не было. Корабль начинал раскачиваться и грозился пойти ко дну. Совершенно даже не корабль любви (предстоящая свадьба Коко и Жоржа, подумаешь), трещал по швам дом и очень даже материально. Но все составляющее это понятие дом для Натали было незыблемым и постоянным.

   А, да что там. Разве важно теперь, когда остались в сущности, одни пленительные стихи Пушкина и поверхностное знание, что была какая-то Натали, да еще полтора столетия между. Между ними и нами сегодняшними.

   Вот незадача! Дантес лишается свободы и женится на Коко, возможно ради любви к Натали, ради близости с ней. Но это только возможно. Может слова Пушкина, брошенные Дантесу однажды, поставившие в неловкое положение Натали, вынудили его сделать этот шаг. Бедный Жорж. Между ревнивых сестер, между Геккереном и Пушкиным. Повеса, франт, красавец. А что поэзия? Поэзия – дым, фимиам для избранных. И то, нашли чем удивить в начале девятнадцатого. Но лишиться мужа, нет, совсем не поэта, а мужа, остаться в долгах с четырьмя маленькими детьми!..
   Какой Дантес?! Какой флирт?! Об этом ли?

   Бог с ними. Натали возрождалась. Из истерик и конвульсий по мужу Натали выбиралась путями деятельной, умной и целомудренной женщины, обретая любовь. Но это уже совершенно иная страница жизни Н. Ланской. А мы, так толком и не разобравшись в кружевах ХІХ века, доверяемся зеркалам, их тайнам, теряемся в них, надеясь разгадать свою собственную судьбу.

2009 г.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-02-21 10:04:19
Переглядів сторінки твору 1471
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.986 / 5.81)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.038 / 5.92)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2019.08.01 23:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2017-02-21 21:39:57 ]
Проза, а звучить, як поезія! Вишукано і майстерно написано.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-02-22 13:00:41 ]
Був гріх...)))Дякую.